П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2021року м. Київ

Справа № 755/11660/19

Провадження: № 22-ц/824/2312/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Іванової І.В., Борисової О.В.

секретар Гулієв М.Д.о,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яку він вважав своєю тіткою. Після її смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме на Ѕ частину спірної квартири АДРЕСА_1 .

Інша частина Ѕ частини спірної квартири належала непрацездатному синові ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . Сім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали в спірній квартирі, також в спірній квартирі з 2013 року проживав і він, ОСОБА_1 , який здійснював догляд за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , так, як останні потребували сторонньої допомоги. За життя ОСОБА_3 склала на його користь заповіт. 14 червня 2019 року була заведена спадкова справа № 406/2019 за його заявою. Син померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не зміг документально прийняти спадщину після своєї матері, так як помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на Ѕ частину спірної квартири АДРЕСА_1 . Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 16-ю Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №413/2019. Вважає, що так як він проживав зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю понад 5 років до дня його смерті, то має право успадкувати спадкове майно як спадкоємець 4 - ї черги. За наведених обставин просив суд встановити факт його, ОСОБА_1 , проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_4 з 2013 року по день смерті останнього; визнати за ним право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 ; визнати за ним право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування як спадкоємця четвертої черги за законом після померлого ОСОБА_4 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка(чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Відповідно до матеріалів спадкової справи № 413/2019, що перебуває в провадженні 16-ї Київської нотаріальної контори, заведеної після смерті спадкодавця ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини звернулися він, ОСОБА_1 , та відповідач ОСОБА_2 . Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що остання не надала документи, що підтверджують родинні стосунки між спадкодавцем та спадкоємцем. Судом при винесенні рішення не взято до уваги той факт, що похованням ОСОБА_4 займався він, позивач, всі витрати були за його рахунок. Зазначає, що за час спільного проживання із спадкодавцем, починаючи з 2013 року до моменту його смерті він повністю сплачував комунальні послуги, рахунки за використання газу та електроенергії. Також суд не прийняв до уваги, що під час проживання у квартирі АДРЕСА_1 він вів спільний побут зі спадкодавцем, тобто, забезпечував його продуктами харчування, встановлював лічильники холодної та гарячої води, займався заміною сантехніки. Факт проживання підтвердили свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , однак, показання вказаних свідків не були взяті до уваги судом першої інстанції.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 січня та 26 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Єркін М.М. в інтересах ОСОБА_2 зазначив, що вище вказані доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на положеннях законодавства та не відповідають встановленим судом обставинам справи. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не перебував у родинних відносинах ні з ОСОБА_3 , ні з ОСОБА_4 . Одночасно, судом встановлено, що позивач з 16 жовтня 2004 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_9 . Від вказаного шлюбу в них є син ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 , який одночасно є і власником 1/2 вказаної квартири. Зважаючи на встановлення у судовому засіданні вказаних обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що надання позивачем допомоги сім`ї ОСОБА_3 не може вважатись проживанням однією сім`єю у розумінні ст. 3 СК України. Посилання скаржника на те, що він сплачував комунальні послуги за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджуються наявними в матеріалами доказами. Твердження скаржника про те, що судом безпідставно не було взято до уваги показання свідків суперечать фактичним обставинам справи. Той факт, що 16-ю державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_2 відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за померлим ОСОБА_4 не свідчить про відсутність споріднення між відповідачем та спадкодавцем та відсутність у неї права на спадщину. За таких обставин, судом повністю обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування як спадкоємця четвертої черги за законом після померлого ОСОБА_4 , оскільки позивач не проживав п`ять років однією сім`єю з спадкодавцем і він не належить до кола спадкоємців.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Шевченко В.М. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

ОСОБА_2 та її адвокат Єркін М.М. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років померла ОСОБА_3 .

За життя, 24.07.2013 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу за №49 у ОСОБА_4 за життя була ІІ група інвалідності у зв`язку з психічними розладами та останній був обмежений в самообслуговуванні, здатності контролювати свою поведінку та в здатності до спілкування.

Відповідно до довідки, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м.Києві від 18.07.2019 року, ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м.Києві та одержував допомогу на догляд за інвалідом 2 гр. внаслідок психічного розладу ОСОБА_4 з 01.01.2019 р. по 30.06.2019 р.

Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_1 одружений з громадянкою ОСОБА_9 з 16.10.2004 року по теперішній час.

Дружина позивача ОСОБА_9 також є інвалідом 3-ї групи.

ОСОБА_1 не перебував в родинних відносинах зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, приходилась рідною тіткою ОСОБА_2 по лінії матері.

ОСОБА_4 та ОСОБА_14 є між собою двоюрідними братом та сестрою по лінії матері.

За життя ОСОБА_3 була опікуном свого недієздатного сина ОСОБА_4 , але в силу свого похилого віку ОСОБА_3 вимушена була отримувала допомогу від позивача, однак, ОСОБА_1 не проживав однією сім'єю зі спадкодавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4

01 квітня 2019 року 15-ою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 406/2019 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_1

06 липня 2019 року 16-ою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 413/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_2 . Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 також звернувся ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови від 31.10.2019 рокуОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що остання не надала документів, що підтверджують родинні стосунки між спадкодавцем та спадкоємцем.

Нотаріальної відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на право на спадкування за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 належної їй частини квартири АДРЕСА_1 , як матеріали цивільної справи, так і матеріали спадкових справ, не містять.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування того, що він, ОСОБА_1 , проживав однією сім`єю зі спадкодавцями ОСОБА_4 та ОСОБА_3 понад 5 років, а надання допомоги та догляд за недієздатним ОСОБА_4 не дає підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю у розумінні вимог ст. 3 СК України.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно до ч.4 ст.3 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення,усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, не суперечать моральним засадам суспільства. За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять проживання однією сім`єю.

За змістом ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст.13 цього Кодексу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показами свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено учасниками справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не перебував у родинних зв`язках з померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а лише надав допомогу сім`ї ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог надав до суду лише документи із спадкових справ, копію заповіту, копії свідоцтв про смерть та лікарських довідок.

На обґрунтування доводів і вимог апеляційної скарги, позивач на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років, скаржник долучив до відповіді на відзив нові докази, зокрема, декларації сімейного лікаря пацієнтів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , довідки швидкої допомоги з викликами, договір замовлення ритуальних послуг, договір споживання, копії квитанції про сплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 та продуктів харчування. На обґрунтування підстав неможливості подання вказаних доказів суду першої інстанції ОСОБА_1 зазначив, що вказані докази не були подані до суду першої інстанції через помилку попереднього адвоката, який представляв його інтереси під час розгляду справи районним судом.

Колегією суддів згідно положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України задоволено клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи нових доказів.

Надаючи оцінку вказаним доказам у відповідності до положень до статті 89 ЦПК України, колегія суддів відмічає, що квитанції про сплату комунальних послуг за період 2014-2015, заповнені та підписані померлою ОСОБА_3 ; у квитанціях за 2018 рік платником також зазначено ОСОБА_3 . Сплата позивачем квитанцій після смерті ОСОБА_3 , проведення опломбування лічильників тощо може і має місце в даному випадку, оскільки ОСОБА_4 за станом здоров`я був позбавлений можливості для вчинення таких дій, проте вказані докази не є безсумнівними та не підтверджують факту проживання ОСОБА_1 у вказаній квартирі з померлими однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини. При цьому, слід відмітити, що квитанції про сплату комунальних послуг надані лише частково, а не за п`ять років до смерті спадкодавця ОСОБА_4 . Аналогічне твердження стосується і акту опломбування лічильника від 03.05.2019 року, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 04 грудня 2020 року. Квитанції про купівлю матеріалів для ремонту не доказують факту проведення позивачем ремонту саме у квартирі померлих ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеним, колегія суддів не вважає надані позивачем документи беззаперечними доказами на підтвердження факту його проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як 5 роківз 2013 року.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 , яка є сімейним лікарем, пояснила, що за період з 2017-2019 року відвідувала пацієнтів квартири АДРЕСА_1 приблизно 6 разів. Зазначила, що під час відвідування пацієнтів бачила позивача ОСОБА_1 та бачила як він приносив сумки з їжею.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживала з померлими ОСОБА_3 в одному будинку, однак, в квартирі у них ніколи не була, не спілкувалась, проте, бачила ОСОБА_1 щодня та знала, що він опікується ними.

Показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_18 вказують на те, що ОСОБА_1 проживав у квартири АДРЕСА_1 з 2013 року з ОСОБА_3, проте, такі показання не можуть бути належними доказами для встановлення обставин щодо проживання позивача у вказаній квартирі, оскільки вказані особи є близькими родичами позивача.

При цьому, слід відмітити, що у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року (справа 129/2115/15-ц) висловлено позицію про те, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 з 16.10.2004 року по теперішній час одружений, до 16 грудня 2020 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , і є власником вказаної квартири.

Отримавши 03 грудня 2020 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 належної їй частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання у вказаній квартирі.

За приписами ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до п. 9 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою.

Так, особа може фактично і не проживати за місцем своєї реєстрації, однак, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 за життя, зокрема, з початку опікування ним померлою ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_4 (2013 рік), виявила бажання здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в своїй квартирі та зверталася до органу реєстрації з відповідними документами. Також,матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження надходження позивачу будь-якоїкореспонденції на адресу квартири АДРЕСА_1 .

Не заперечується, що позивач допомагав сім`ї ОСОБА_3 , спочатку ОСОБА_3 , яка опікувалась недієздатним сином ОСОБА_4 , потім, після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач опікувався ОСОБА_4 до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності доводили факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 понад як 5 років матеріали справи не містять. Більш того, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази, які б давали суду правові підстави для висновку, що позивач та ОСОБА_4 , за життя були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки та вели спільне господарство.

Віршуючи спір, суд першої інстанції в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та як наслідок, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відсутні правові підстави для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю в розумінні вимог ст. 3 СК України та визнання за позивачем права власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27 травня 2021 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді І.В. Іванова

О.В. Борисова