Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 442/8640/18

провадження № 61-13988св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу

за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Мельничук О. Я., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 253,30 дол. США; стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 253,30 дол. США; стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 253,30 дол. США.

На обґрунтування заявлених вимог банк зазначав, що 30 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 034-2008-1358, за умовами якого позичальник отримав 70 000,00 дол. США зі сплатою 12,45 % річних, строком до 10 квітня 2038 року. За користування коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка в розмірі 37,35 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 30 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладені договори поруки № 034-2008-1358-Р, № 034-2008-1358-Р/1, № 034-2008-1358-Р/2 відповідно.

ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконав, у результаті чого станом на 01 листопада 2018 року виникла заборгованість у розмірі 46 253,30 дол. США, з яких: 990,72 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 42 642,89 дол. США - сума дострокового стягнення кредиту, 2 470,11 дол. США - відсотки, 149,58 дол. США - підвищені відсотки.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 18 липня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, після направлення банком 23 вересня 2010 року вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту на 31 день з дня її отримання позичальником строк дії кредитного договору достроково припинений. Порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Крім цього, відповідач починаючи з 23 вересня 2010 року вніс на поточний рахунок банку на погашення кредиту кошти на загальну суму 60 089,49 дол. США, що значно перевищує суму ціни позову - 46 253,30 дол. США.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2020 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 253,30 дол. США. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки банк направив

23 вересня 2010 року повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то позовні вимоги, заявлені банком до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , є безпідставними, у зв`язку з тим, що порука припинилася.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку не повернено, а також беручи до уваги норму частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзиву на касаційну скаргу, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 17 вересня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме частину другу статті 1050 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, встановивши обставину направлення банком 23 вересня 2010 року повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, дійшов правильного висновку про припинення поруки, однак всупереч частині другій статті 1050 ЦК України не врахував, що припинилася не тільки порука, а й за ініціативою банку як кредитора достроково змінено строк дії кредитного договору, а саме на тридцять перший день з моменту отримання боржником вимоги - 24 жовтня 2010 року, оскільки ні позичальник, ні поручителі не погасили прострочену заборгованість, після чого у банку припинилося право нараховувати відсотки за кредитним договором.

Оскільки після дострокового припинення дії кредитного договору, починаючи з листопада 2010 року до червня 2018 року відповідач як позичальник сплатив банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі вимоги 74 789,06 дол. США, що відомо з розрахунку заборгованості від 01 листопада 2018 року, який долучений позивачем до позову, то жодної заборгованості ОСОБА_1 як позичальника за цим договором перед позивачем немає.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 13 листопада 2020 року, АТ «Універсал Банк» просить постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості з поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 скасувати, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що вимога банку від 23 вересня 2010 року, яку суди взяли до уваги, не свідчить про те, що у банку настало право на дострокове стягнення заборгованості, оскільки у ній банк вимагав від позичальника сплатити протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами та штрафні санкції за порушення зобов`язань. Ураховуючи, що позичальник виконав умови цієї вимоги, а саме сплатив прострочену заборгованість, то у банку не виникло право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, передбачене статтею 1050 ЦК України.

Представнику АТ «Універсал Банк» про долучений до матеріалів справи доказ, а саме про вимогу від 23 вересня 2010 року, стало відомо лише в судовому засіданні 18 липня 2019 року. Оскільки представник відповідача всупереч частині дев`ятій статті 83 ЦПК України не надіслав копію цієї вимоги іншим учасникам справи, то суди не повинні були брати її до уваги.

10 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Шемеляк Г. Т. як представника ОСОБА_5 на касаційну скаргу, який аргументований тим, що касаційна скарга АТ «Універсал Банк» є безпідставною, її доводи не спростовують висновків апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до поручителів.

Основним аргументом касаційної скарги позивач вказує те, що вимога банку від 23 вересня 2010 року, яка була скерована ОСОБА_1 як позичальнику та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як поручителям, не є вимогою про дострокове припинення дії кредитного договору у разі її невиконання. При цьому банк свідомо вказує неправдиві відомості щодо її виконання позичальником у 30-денний термін.

З доказів, які містяться у справі, а саме з розрахунку заборгованості за кредитним договором, випливає, що ОСОБА_1 на тридцять перший день після отримання вимоги банку про погашення простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 583,32 дол. США та процентами в сумі 2 467,36 дол. США цю вимогу не виконав, прострочену заборгованість не погасив, тому на тридцять перший день - 24 жовтня 2010 року, після отримання вимоги банку від 23 вересня 2010 року дія кредитного договору достроково припинилася, оскільки у вимозі банк вказав позичальнику, що в разі непогашення простроченої заборгованості термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

22 жовтня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Універсал Банк».

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3034-2008-1358, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 70 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,45 % річних, на строк до 10 квітня 2038 року. Сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору погашення основної суми боргу та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів. Позичальник зобов`язується щомісяця в дату погашення щомісячних платежів здійснювати їх погашення шляхом зарахування до такої дати (включно) відповідної суми коштів на поточний рахунок, відкритий згідно з пунктом 2.1.3 цього договору.

Пунктом 5.2.5 кредитного договору передбачено, що сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 30 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 034-2008-1358-Р; між банком і ОСОБА_3 - № 034-2008-1358-Р/1: між банком і ОСОБА_4 - № 034-2008-1358/Р2.

Крім цього, на забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком і ОСОБА_1 30 квітня 2008 року укладено договір іпотеки.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком заборгованості станом на 01 листопада 2018 року становить 46 253,30 дол. США, з яких 990,72 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 42 642,89 дол. США заборгованості за кредитом, 2 470,11 дол. США - відсотки, 149,58 дол. США - підвищені відсотки/пеня.

25 вересня 2018 року у зв`язку з несплатою позичальником заборгованості за кредитом і нарахованих за ним процентами банк направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вимоги про негайну сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань.

Крім цього, 23 вересня 2010 року банк направляв ОСОБА_1 вимогу № 034-317, з якої вбачається, що станом на дату цієї вимоги розмір заборгованості зі сплати кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором становить 67 411,92 дол. США, з яких 583,32 дол. США прострочена заборгованість за процентами, 64 361,24 дол. США строкова сума заборгованості за кредитом, 2 467,36 дол. США - проценти, нараховані за користування кредитними коштами. Крім того, за порушення виконання зобов`язань за кредитним договором банк нарахував пеню. На підставі викладеного та беручи до уваги значний строк невиконання зобов`язань за кредитним договором, банк вимагає від позичальника сплатити протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення зобов`язань.

У разі невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги, і банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням на боржника витрат, пов`язаних зі сплатою державного мита та виконавчим провадженням. При цьому примусове стягнення заборгованості буде здійснюватися за рахунок усього майна, що належить боржнику на даний момент та/або буде належати йому у майбутньому, в тому числі на праві спільної власності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та залишення без задоволення касаційної скарги АТ «Універсал Банк» з огляду на таке.

3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Тобто, у разі пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України він такими діями на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Позивач 23 вересня 2010 року направив ОСОБА_1 вимогу № 034-317, якою вимагав від позичальника сплатити протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення зобов`язань. У разі невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги.

Суди не встановили обставин, що свідчать про виконання боржником вимоги банку від 23 вересня 2010 року.

Отже, банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, як передбачено пунктом 5.2.5 кредитного договору, шляхом направлення вказаної вимоги.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що після зміни строку виконання основного зобов`язання позичальник вносив грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, що встановлено судом першої інстанції, та не перевірив, яка сума сплачена і чи існує у ОСОБА_1 заборгованість за цим договором з урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи.

Відповідно до розрахунку заборгованості банк продовжив нараховувати та просив стягнути заборгованість за процентами, у тому числі з часу направлення вимоги до часу звернення до суду з цим позовом, а апеляційний суд помилково вважав наявними підстави для їх задоволення у повному обсязі.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості в заявленому банком розмірі, оскільки не встановив усіх обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення. Зокрема не з`ясував наявність/відсутність заборгованості за кредитним договором з урахуванням зміни строку виконання кредитного договору та сплачених позичальником після цього грошових коштів, а саме, не встановив яку суму грошових коштів позичальник сплатив на виконання умов кредитного договору, після зміни банком строку дії договору, та з урахуванням нарахованого банком розміру заборгованості - 67 411,92 дол. США, не з`ясував чи існує у позичальника на час звернення банку з цим позовом заборгованість за кредитним договором.

Отже, Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог банку, заявлених до ОСОБА_1 , та передачу справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного й об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у стягненні коштів з поручителів, оскільки їх порука припинилася.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12).

Отже, в разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Встановивши, що банк направив повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту 23 вересня 2010 року і протягом шести місяців з дати зміни строку виконання кредитного договору вимоги до поручителів не пред`явив, апеляційний суд дійшов правильних висновків про припинення поруки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Підстав для відступу від правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, немає.

Аргументи касаційної скарги банку висновки суду апеляційної інстанції щодо припинення зобов`язань за договорами поруки не спростовують, зводяться до незгоди з ними та тлумачення норм закону на власний розсуд.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній банком частині без змін.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В решті постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун