Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #94333630

Головуючий у І інстанції Ул`яновська О.В.

Провадження №22-ц/824/6556/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, про розірвання договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, у якому, змінивши предмет позову, просила суд розірвати договір купівлі-продажу частини квартири, укладений 02.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. та зареєстровано в реєстрі за № 533, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19718273 від 03.03.2015 року, приватний нотаріус Морозов Є.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 02.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частини квартири, згідно умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила ѕ частини квартири номер вісімдесят три, яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 33,2 кв.м., в тому числі житловою - 12,2 кв.м., в будинку номер шістдесят сім, який розташований по АДРЕСА_1 .

Згідно п. 3 Договору продаж цієї частини квартири вчинено за 248 946 (двісті сорок вісім тисяч дев`ятсот сорок шість) гривень, з яких суму в розмірі 118 945 (сто вісімнадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 92 копійки Продавець одержав до підписання цього договору, а решту суми в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень 08 копійок Покупець зобов`язується сплачувати Продавцю рівними частками, по 5 416 (п`ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 67 копійок, протягом двадцяти чотирьох місяців, починаючи з квітня дві тисячі п`ятнадцятого року по березень дві тисячі сімнадцятого року включно. Сторони домовилися, що оплата чергової суми відбуватиметься не пізніше 20 числа кожного місяця готівкою. Доказом повної оплати за цим договором є відповідна заява Продавця, справжність підпису на якій має бути засвідчена нотаріально.

У відповідності до свідоцтва про смерть від 01.07.2015 року серія НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , батько позивачки по справі, помер.

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Серпутько Т.С. було відкрито спадкову справу за №02/2015, згідно якої спадкоємцями померлого ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_3 .

Позивач не є стороною договору купівлі-продажу від 02.03.2015 року, однак договір порушує її права та інтереси, як спадкоємиці усіх прав та обов`язків померлого батька, зважаючи на ту обставину, що покупець ОСОБА_2 допустила істотне порушення умов даного договору в частині оплати вартості придбаної частини квартири, чим порушила права ОСОБА_4 , який за життя розраховував на вищевказані кошти.

Жодних доказів належного виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором не надавалося, належного виконання грошових зобов`язань не пропонувалося; відповідачем не було сплачено на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 чи депозит нотаріуса грошових коштів згідно договору.

Оскільки відповідачка істотно порушила умови договору та завдала шкоди, внаслідок чого значною мірою позбавила того, на що могла розраховувати при укладенні договору інша сторона, позивач ОСОБА_1 на підставі положень ст. 651 ЦК України просила про задоволення її позову.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Обгрунтовуючи скаргу, посилалась на те, що суд не дослідив належним чином обставини справи та дійшов помилкового висновку про пропуск нею позовної давності, перебіг якої, на її думку, розпочався 21.11.2017 року. При цьому, судом не враховано висновків, зазначених у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13.03.2017 року у справі № 6-80цс17, про те, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушення права стало відомо особі, права якої порушено, а не її представнику, а посилання суду першої інстанції на зміст позовної заяви від 20.07.2016 року у справі №759/10892/16, як на доказ обізнаності позивача про порушення відповідачем умов договору в частині розстрочення платежу, є припущенням.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сініцина О.П., проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечила та просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, підписаному представником Міністерства юстиції України Дар`єю Самойловою, остання в інтересах третьої особи заперечила проти задоволення скарги позивачки та просила залишити її без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сініцина О.П., проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечила та просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частини квартири, згідно умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила ѕ частини квартири номер вісімдесят три, яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 33,2 кв.м., в тому числі житловою - 12,2 кв.м., в будинку номер шістдесят сім, який розташований по АДРЕСА_1 (а.с.6).

Згідно п. 3 Договору купівлі-продажу частини квартири продаж цієї частини квартири вчинено за 248 946 (двісті сорок вісім тисяч дев`ятсот сорок шість) гривень, з яких суму в розмірі 118 945 (сто вісімнадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 92 копійки Продавець одержав до підписання цього договору, а решту суми в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень 08 копійок Покупець зобов`язується сплачувати Продавцю рівними частками, по 5 416 (п`ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 67 копійок, протягом двадцяти чотирьох місяців, починаючи з квітня дві тисячі п`ятнадцятого року по березень дві тисячі сімнадцятого року включно. Сторони домовилися, що оплата чергової суми відбуватиметься не пізніше 20 числа кожного місяця готівкою. Доказом повної оплати за цим договором є відповідна заява Продавця, справжність підпису на якій має бути засвідчена нотаріально.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01.07.2015 року серія НОМЕР_1 (а.с.14).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою померлого ОСОБА_4 (а.с.7, 8) та згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 12.02.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Серпутько Т.С., прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_4 (а.с.129, 130). Інший спадкоємець за законом - ОСОБА_3 , дружина спадкодавця, від належної їй частки у спадщині відмовилась на користь дочки ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої просила відповідач у своїй заяві.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, оскільки суд, ухвалюючи рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що вбачається з наступного.

Згідно ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц зазначено, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, обмежився лише дослідженням причин пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду, при цьому не встановлював факту порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця (ст.1219 ЦК України), зокрема особисті немайнові права.

Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі смерті особи, якій були заподіяні збитки в результаті невиконання договору, до складу спадщини входить право на відшкодування як реальних збитків, так і упущеної вигоди (статті 22 ЦК). До спадкоємців переходить і право вибору способу відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 прийняла після смерті батька ОСОБА_5 спадщину, до складу якої увійшло право на отримання від відповідача ОСОБА_2 грошових коштів, недоплачених нею ОСОБА_5 за продану ним квартиру, на які той мав право згідно умов договору на час відкриття спадщини. Разом з тим, право на розірвання договору з підстав істотного порушення його умов, яке належало ОСОБА_5 , як стороні договору, згідно положень ст. 651 ЦК України, до складу спадщини не увійшло, оскільки є особистим немайновим правом, нерозривно пов`язаним з особою спадкодавця, і припинилося внаслідок його смерті.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу частини квартири, обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, який не забезпечить їй ефективне відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи те, що позивач, звертаючись до суду з позовом, обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, який не сприятиме ефективному відновленню цього права, колегія суддів дійшла висновку про наявність у справі підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, про розірвання договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді:



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація