Справа № 177/1251/18

Провадження № 2/216/256/21

РІШЕННЯ

іменем України

17 травня 2021 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Ярмошенко О.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , законним представником яких є ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона є власником будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_3 з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозвіл на реєстрацію яких надала позивач на час будівництва будинку відповідача. Після введення новоствореного будинку в експлуатацію відповідач ОСОБА_3 , починаючи з 01.07.2015 постійно проживає зі своєю сім`єю в будинку АДРЕСА_2 . Разом з цим, позивач за рахунок своїх власних коштів сплачує за відповідачів комунальні платежі, що нараховуються на кількість зареєстрованих осіб у будинку. Крім того, реєстрація відповідача унеможливлює оформлення субсидії, внаслідок чого відбувається порушення прав позивача. У зв`язку з чим, позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач та законний представник неповнолітніх відповідачів у судове засідання не з`явилась, надавши відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позивач є її бабусею, яка по АДРЕСА_1 жодного дня не проживала, але будинок є її власністю. Представник позивача ОСОБА_1 є її батьком, який фактично проживає за цією адресою. Тривалий час цей будинок був єдиним місцем проживання відповідача та її дітей. У них до теперішнього часу укладена декларація з сімейним лікарем за місцем реєстрації. Будівництво будинку АДРЕСА_2 розпочалося у 2013 році. У той час вона звернулась до батька з проханням проживати у його будинку, хоча б на час будівництва, але ним було відмовлено, а тому їй довелось разом з дітьми винаймати житло на мікрорайоні Карачуни. ОСОБА_3 також зазначає, що фактично не мала доступу по будинку по АДРЕСА_5 , тому, навіть бажаючи проживати там, вона не змогла б. Щодо твердження позивача про те, що їй доводиться сплачувати комунальні послуги за кількістю зареєстрованих осіб, відповідач наголосила на тому, що у житловому будинку всі послуги надаються за лічильником, тобто за фактично спожиті тепло, воду та електроенергію.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті радив судове засідання не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином, надав суду заяву, в якій просив розглянути заяву за його відсутності, при вирішенні позовних вимог взяти до уваги висновок виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, згідно з яким орган опіки та піклування заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки таке рішення призведе до порушення охоронюваних законом житлових прав малолітніх дітей.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування АВІ №043429 від 05.02.2000 житловий будинок з господарчими побудовами позивач є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 4).

Як встановлено з інформації про зареєстрованих осіб, наданої ПАТ «Криворіжгаз» (а.с. 7) та довідки, затвердженої головою квартального комітету №14 (а.с. 6) за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але там не проживають.

Як встановлено в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_3 та дідусем неповнолітніх відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а позивач відповідно є їх бабусею та прабабусею. ОСОБА_1 проживає у спірному будинку.

Відповідач ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_4 власного житла не мають, про що свідчать інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а малолітня ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_4 . Проте, відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного спеціалістами служби у справах дітей виконкому Тернівської районної у місті ради від 10.03.2021 умови проживання за вказаною адресою не задовільні, квартира не придатна для проживання.

Також встановлено, що ОСОБА_3 з дітьми проживають у місті Києві.

Відповідач у своєму відзиві зазначила, що вона позбавлена можливості фактично проживати з дітьми за місцем їхньої реєстрації, внаслідок негативного відношення до неї батька ОСОБА_1 , що свідчить про вчинення ним перешкод у праві відповідачів користуванням власністю, у зв`язку з чим, суд вважає ці обставини поважною причиною відсутності відповідачів у житловому приміщенні понад один рік.

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради від 18.03.2021 (а.с. 143-144), суд встановив, що орган опіки та піклування заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та вважає недоцільним визнання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Підстава, на якій місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та їх матері ОСОБА_3 , реєструвалося в спірному будинку, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Діти відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у будинку, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків, а тому факт її непроживання у будинку обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення права дітей користування житлом, у якому на законних підставах зареєстрована їх матір.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги той факт, що ОСОБА_3 позбавлена можливості фактично проживати з дітьми за місцем їхньої реєстрації, внаслідок негативних відносин з батьком ОСОБА_1 , що є поважною причиною їх не проживання, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не компенсуються.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 15, 29, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , законним представником яких є ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- третя особа: орган опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ЄДРПОУ: 04052560, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27.

Повний текст рішення виготовлений 28 травня 2021 року.

Суддя Р.О.Кузнецов