ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25» травня 2021 року

м. Харків

справа № 619/4431/20

провадження № 22ц/818/2676/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -         Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів        -                 Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 , представниця позивачки – ОСОБА_2 ,

відповідачі – ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

третя особа – Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 січня 2021 року в складі судді Овсяннікова В.С.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області про скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 1997 року № 1-2311 та Державного акту про право приватної власності на землю, серія ХР-10-00-061121, виданого Черкасько-Лозівською сільською радою від 04 вересня 1997 року, зареєстрованого у книзі записів державних актів про право власності на землю № 1277, вона є єдиною законною власницею земельної ділянки площею 0,133 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що в 2014 році вона виявила, що частина її земельної ділянки в 2007-2008 роках передана іншим власникам у складі відведених знов створених земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2015 року у справі № 619/1423/14-ц скасовано рішення XXIX сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради 04 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_4 ; скасовано Державний акт на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 010869300680 від 19 серпня 2008 року; скасовано рішення XXIX сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради 04 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_5 , площею 0,1545 м2; скасовано державний акт на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:1838, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 010969300434 від 20 листопада 2009 року; визнано незаконними дії Харківської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах з надання відомостей про спірні земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ; в іншій частині позову - відмовлено.

Вказала, що під час розгляду вказаної справи, судовим експертом ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса проведено земельно-технічну експертизу № 491 від 25 серпня 2015 року, висновок якої покладено при ухваленні судового рішення, та відповідно до якого встановлено порушення фактичного землекористування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, і відбулося порушення фактичних меж шляхом накладення даної земельної ділянки в розмірі 36 кв м (0,00366 га) на земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності.

Посилалася на те, що на даний час хоча і скасовані рішення органу місцевого самоврядування та Державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, але вона не має можливості в повній мірі користуватись всією земельною ділянкою, оскільки частина земельної ділянки в розмірі 36 кв м знаходиться в користуванні у ОСОБА_3 .

Зазначила, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, розташовану по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2013 року у ОСОБА_6 , який в свою чергу придбав її на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2011 року у ОСОБА_4 .

Вказала, що ОСОБА_3 відмовляється добровільно звільнити частину незаконно зайнятої земельної ділянки та передати її в користування позивачки.

Вважала, що оскільки частина спірної земельної ділянки вибула з її володіння на підставі рішення органу місцевого самоврядування та на підставі відповідного Державного акту на право власності, які скасовані в судовому порядку у справі № 619/1423/14-ц через їх незаконність, тому наявні підстави для витребування земельної ділянки та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку на ім`я відповідача, здійснену в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Просила скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194 на ім`я ОСОБА_3 , здійсненої в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 травня 2013 року за номером № 2489297 та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, розташованої по АДРЕСА_2 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що нею як доказ надано до суду заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2015 року у справі № 619/1423/14-ц, яке набрало законної сили. Вважала, що суд фактично самоусунувся від встановлення і оцінки всіх обставин у справі.

16 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому вважав, що жодних прав щодо його земельної ділянки позивачка не має, тому її права щодо реєстрації не порушуються. Зазначив, що судове рішення у справі № 619/1423/14-ц не свідчить про нікчемність правочину придбання ним земельної ділянки. Вказав, що належна йому земельна ділянка та земельна ділянка позивачки на даний час є сформованими та їм присвоєно кадастрові номери. Під час формування його земельної ділянки встановлено межові знаки. Жодних накладень земельних ділянок не встановлено. Зазначив, що позивачкою висновок експерта № 491 від 25 серпня 2015 року, на який вона посилається, не надано. Вказав, що позивачка безпідставно просила витребувати його земельну ділянку в повному обсязі.

16 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Вважав, що позивачкою у позовній заяві жодним чином не обґрунтовано та не наведено належних доказів, якими б мотивувалися вимоги позивачки щодо порушення її прав та інтересів Управлінням. Окрім цього, до Управління не пред`явлено жодної позовної вимоги .

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 обрала не той спосіб захисту та не довела, що її права порушено.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 1997 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку розміром 1300 кв м, кадастровий номер 632208001:00:000:3088, для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с.10).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ХР-10-00-061121 від 04 вересня 1997 року, в якому зазначено, що земельна ділянка площею 0,133 га знаходиться в межах згідно з планом (а.с.11).

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2015 року у справі № 619/1423/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, Харківської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання незаконними дій, позов ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано рішення XXIX сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради 04 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_7 кв м; скасовано Державний акт на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 010869300680 від 19 серпня 2008 року; скасовано рішення XXIX сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради 04 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_5 , площею 0,1545 кв м; скасовано Державний акт на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:1838, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 010969300434 від 20 листопада 2009 року; визнано незаконними дії Харківської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах з надання відомостей про спірні земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ; в іншій частині позову - відмовлено (а.с.12-18). Вказане судове рішення є чинним.

У вказаному судовому рішенні зазначено, що згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 491 від 25 серпня 2015 року, проведеної судовим експертом Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, має місце порушення фактичного землекористування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме порушення фактичних меж та накладення земельних ділянок по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, та по АДРЕСА_5 з кадастровим номером 6322083001:00:000:1838. Площа накладення земельної ділянки АДРЕСА_5 на фактичну земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 складає 159 кв м (0,0159 га). Площа земельної ділянки АДРЕСА_2 , що в натурі накладається на фактичну земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 складає 36 кв м (0,0036 га).

Підставою для прийняття вказаного судового рішення стала та обставина, що судом встановлено факт накладення земельної ділянки відповідачів на земельну ділянку позивачки, зокрема, площа земельної ділянки АДРЕСА_2 , що в натурі накладається на фактичну земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 складає 36 кв м (0,0036 га).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2013 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка № НОМЕР_2 розміром 0,0890 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:2194, що розташована: АДРЕСА_6 , про що також зазначено у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.19-22, 50-51).

Як вбачається з акту від 02 жовтня 2017 року приймання-передачі результатів геодезичних робіт визначення місця розташування на місцевості (в натурі) поворотних точок окружної межі земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194 зроблено згідно каталогу координат Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в електронному вигляді формату ХМL з використанням базової станції GPS-приймача Товариства з обмеженою відповідальністю НГЦ «КНВА». Ділянка розташована в кварталі нової індивідуальної житлової забудови в АДРЕСА_1 , площею 0,0890 га. Комісія зробила огляд закріплених на місцевості знаків – дерев`яні стовпи d50 мм з стрічкою. Пред`явлені до приймання знаки, їх координати, позначки, місця установки і способи закріплення відповідають представленій на них документації і роботи виконано з дотриманням заданої точності побудови і вимірювань. На момент проведення робіт існуюча огорожа сусідньої земельної ділянки 632208001:00:000:1352 по АДРЕСА_6 не співпадає з точками 3,4 (а.с.48).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, на право витребувати в набувача це майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №381/64/16-ц (провадження №61-5902св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц Велика палата Верховного Суду наголосила, що зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема, визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого   2016 року у справі № 6-2407цс15).

Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3104цс16).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі №  6- 53цс12).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суд звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення вимоги власника про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстроване право власності на цю ділянку, суд витребує останню на користь власника від вказаної особи, а не зобов`язує таку особу повернути відповідну ділянку власникові (пункти 142-144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, розташовану по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2013 року у ОСОБА_6 , який в свою чергу придбав її на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2011 року у ОСОБА_4 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 632208001:00:000:3088, що розташована по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 1997 року та Державного акту на право приватної власності на землю серії ХР 10-00-061121 від 04 вересня 1997 року.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2015 року у справі № 619/1423/14-ц, зокрема, скасовано рішення XXIX сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради 04 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_7 кв м; скасовано Державний акт на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 010869300680 від 19 серпня 2008 року.

Даним судовим рішенням встановлено факт незаконності першого правочину, скасовано рішення XXIX сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради 04 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_2 площею 890 кв м, а відтак всіх наступних угод щодо відчуження цієї земельної ділянки.

ОСОБА_3 отримав земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 22 травня 2013 року, укладеним з ОСОБА_6 , який в свою чергу отримав її за договором купівлі-продажу від 24 березня 2011 року у ОСОБА_4 , який фактично не мав права на її відчуження, оскільки не набув права власності на зазначену земельну ділянку у встановленому законом порядку.

При цьому, як вбачається зі змісту заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2015 року у справі № 619/1423/14-ц, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 491 від 25 серпня 2015 року, проведеної судовим експертом Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, має місце порушення фактичного землекористування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме порушення фактичних меж та накладення земельних ділянок по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 6322083001:00:000:2194, та АДРЕСА_5 з кадастровим номером 6322083001:00:000:1838. Площа накладення земельної ділянки АДРЕСА_5 , на фактичну земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 складає 159 кв м (0,0159 га). Площа земельної ділянки АДРЕСА_2 , що в натурі накладається на фактичну земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 складає 36 кв м (0,0036 га).

За частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили та є чинним, встановлено факт накладення земельної ділянки, яка наразі зареєстрована за ОСОБА_3 , на земельну ділянку позивачки, зокрема, площа земельної ділянки АДРЕСА_2 , що в натурі накладається на фактичну земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 складає 36 кв м (0,0036 га), належним способом захисту порушеного права позивачки є витребування ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0036 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:2194, що знаходиться у ОСОБА_3 , яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 і таким чином відновити порушені права землевласника.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 заявила дві позовні вимоги: скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Виходячи з правової позиції Верховного Суду ефективним способом захисту є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. У зв`язку з чим скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку є неналежним способом захисту порушеного права, в задоволенні якої правомірно відмовлено судом першої інстанції.

Що стосується позовної вимоги щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння слід зазначити наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що земельні ділянки сторін сформовані та мають кадастрові номери. З копії висновку судової земельно-технічної експертизи № 491 від 25 серпня 2015 року, проведеної судовим експертом Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса та наданої позивачкою для огляду в суді апеляційної інстанції вбачається накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 в розмірі 0,0036 га. Також, з цієї копії вбачається, що площа всієї земельної ділянки ОСОБА_3 становить 0,0890 га.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині витребування земельної ділянки, суд першої інстанції правильно виходив з недоведеності позову в цій частині. З наданої копії висновку експертизи, проведеної в межах іншої справи не вбачається, з чого складається площа 0,0036 га, де знаходиться та яка її конфігурація. Клопотань про проведення відповідної експертизи в суді апеляційної інстанції, без проведення якої неможливо відповісти на ці питання, що призведе до невиконання судового рішення та буде порушувати права позивачки, ОСОБА_1 та її представницею не заявлено. Також, виходячи з змісту позову ОСОБА_1 , судова колегія звертає увагу на додержання позивачкою при зверненні до суду норм процесуального права, зокрема, належність/неналежність відповідача та строк позовної давності для звернення до суду, виходячи з останніх правових позицій Верховного Суду.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представниця пояснили, що спір вони намагалися вирішити мирним шляхом з відповідачем, однак, до сьогодні результатів немає.

Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився з  характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368,  п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 – 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 січня 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                        І.В. Бурлака

Судді                                                                О.М. Хорошевський

                                                                       В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.