Справа № 457/267/17                                 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.

Провадження № 22-ц/811/675/21                Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        17 травня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Ванівського О.М.,

суддів –Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря Симець В.І.,

з участю: представника позивача – адвоката Потічної Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Трускавецької міської ради на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 листопада 2017 року  у справі за позовом ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,-

в с т а н о в и в:

       В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Трускавецької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

       Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що Трускавецька міська рада прийняла рішення №513 від 24.12.2009 року «Про вилучення та надання земельних ділянок», згідно якого ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0054 га. Рішенням Трускавецької міської ради № 572 від 27.05.2010 року «Про поновлення термінів оренди земельних ділянок» термін дії договору оренди поновлено.

       05 липня 2010 року між ОСОБА_1 та Трускавецькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,054 га терміном на три роки. Цільове призначення земельної ділянки несільського господарського призначення – для іншої комерційної діяльності (влаштування автозупинки з торговим кіоском). Договір оренди зареєстрований у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 041044600054.

       05 лютого 2014 року на підставі рішення Трускавецької міської ради № 558 від 15.08.2013 року укладено додаткову угоду № 98, якою поновлено термін дії договору оренди до 05.07.2017 року.

        ОСОБА_1 за власні кошти на орендованій земельній ділянці збудувала нежитлову будівлю площею 43,2 кв.м., а поруч автозупинку для потреб мешканців міста з легких металевих конструкцій на вільній від забудови земельній ділянці. В технічному паспорті зазначено, що нежитлова будівля зведена самовільно.

       Враховуючи те, що позивачем здійснено будівництво нежитлової будівлі самочинно, у встановленому порядку вона не може зареєструвати за собою право власності на дане майно, тому звернулась в суд, просила позов задовольнити.

       Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 29 листопада 2017 року позов задоволено.

       Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю загальною площею 43,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадстровим номером 4611500000:07003:0061.

       Рішення суду оскаржив керівник Дрогобицької місцевої прокуратури, подавши апеляційну скаргу.

       Вважає рішення суду необґрунтованим, ухваленим на підставі неповно з`ясованих обставин у справі, без всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

       В апеляційній скарі заначає, що твердження позивача про те, що будівництво нежитлового приміщення не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб, відповідає вимогам державних будівельних норм, не доведено доказами, поданими в судовому порядку.

       Покликається на те, що визнання права власності на нерухоме майно, його реєстрація, можлива лише після прийняття такого в експлуатацію, про що відомості в матеріалах справи відсутні, до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області позивач не звертався.

       При цьому, будівництво без належного дозволу має місце, як при відсутності дозволу на будівництво, так і при відсутності дозволу на виконання будівельних робіт.

       Також, не надано доказів про те, що Трускавецька міська рада дала згоду на визнання права власності на самочинне будівництво, здійснене на її земельній ділянці та що таке відповідає будівельним нормам і правилам.

       Крім цього, згідно договору оренди від 05.07.2010 року проведення будівництва (реконструкції) земельної ділянки можливе за умови отримання дозволу відповідних інстанцій (п. 19 договору).

       Згідно листа Трускавецької міської ради № 18/29-941/3 від 16.04.2018 року, позивачу ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження не видавались.

       При цьому, 20.11.2017 року ДАБК Трускавецької міської ради зареєструвала відмову в реєстрації поданої декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

       Стверджує, що зазначені обставини порушують інтереси територіальної громади, оскільки незаконні та безпідставні дії із землею можуть завдати матеріальної шкоди територіальній громаді.

       Просить скасувати рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Стягнути сплачений судовий збір з ОСОБА_1 .

       Постановою Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Трускавецької міської ради задоволено.

       Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 листопада 2017 року скасовано.

       Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майн відмовлено.

       Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

       Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

       Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача – адвоката Потічної Н.Ю. на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав.

       Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

       Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

       Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач зверталася до компетентного органу із питанням узаконення самочинного будівництва, однак їй було відмовлено у вирішенні даного питання, при цьому забудова земельної ділянки на АДРЕСА_1 здійснена в межах її цільового призначення відповідно до законодавства. Зважаючи на те, що самочинне будівництво спірного нерухомого майна здійснено без порушення будівельних і технічних норм, а також те, що не здобуто доказів того, що таке будівництво суперечить суспільним інтересам чи порушує права інших осіб та що таким будівництвом порушені санітарно-технічні вимоги чи правила експлуатації, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

       Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

       Встановлено, що 05.07.2010 року між позивачем ОСОБА_1 та Трускавецькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,054 га терміном на три роки. Цільове призначення земельної ділянки несільського господарського призначення – для іншої комерційної діяльності (влаштування автозупинки з торговим кіоском). Договір оренди зареєстрований у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №041044600054 (а.с. 8-10).

       Згідно Акту прийому-передачі від 05.07.2010 року орендодавець передав, а орендар позивач ОСОБА_1 прийняла у строкове платне володіння і користування земельну ділянку несільського господарського призначення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0054 га. (а.с. 11).

       В матеріалах справи наявний розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 2010 рік (а.с. 12).

       Згідно із Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, право оренди на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстровано за №4656286. Кадастровий номер земельної ділянки 4611500000:07003:0061, площа 0,0054 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (а.с. 15).

       05 лютого 2014 року на підставі рішення Трускавецької міської ради №558 від 15.08.2013 року «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок» було укладено додаткову угоду №98, якою поновлено термін дії договору оренди до 05.07.2017 року.

       Згідно додаткової угоди про внесення змін до Договору оренди землі від 05.07.2010 року, укладеної 10.11.2017 року між Трускавецькою міською радою та ОСОБА_1 , договір оренди земельної ділянки поновлено на 3 роки.

       В свою чергу, у п. 19 договору оренди землі зазначено про можливість проведення будівництва (реконструкції) нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, виключно при отриманні дозволу відповідних інстанцій.

        ОСОБА_1 за власні кошти на орендованій земельній ділянці самовільно збудувала нежитлову будівлю площею 43,2 кв.м. Згідно технічного паспорта рік побудови 2015. Фундаменти монолітні стрічкові. Водопровід, каналізація, газопровід відсутні. Опалення електричне. Площа забудови – 48,3 кв.м. (а.с. 16-19).

       Також, позивач ОСОБА_1 облаштувала поруч з нежитловою будівлею автозупинку для потреб мешканців міста з легких металевих конструкцій на вільній від забудови земельній ділянці.

       Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

       Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

       За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

       Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

       Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

       Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

       На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

       Відповідно до ст.. 8 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

       Згідно з ч.4-5 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

       Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

       За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

       У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

       Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

       На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

       При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

       Відповідно до ч.1, 2 ст. 35 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» , після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

       Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт.

       Виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

       Згідно з ч.1, 2 ст. 36 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), об`єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

       Виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється.

       Отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається.

       Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

       Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

       Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

       Відповідно до п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року (в редакції постанови КМУ № 750 від 08.09.2015 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

       З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не зверталася до органу державного архітектурно-будівельного контролю з повідомленням про початок виконання будівельних робіт.

       При цьому, позивач зверталась до відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради Львівської області з декларацією про готовність до експлуатації об`єкта будівництва, однак відділом державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради Львівської області зареєстровано відмову реєстрації декларації про готовність до експлуатації вищевказаного об`єкта будівництва, підтвердженням чого є лист відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради Львівської області № 67 від 20.11.2017 року (а.с. 110, 111).

       Відповідно до 19-21 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року (в редакції постанови КМУ № 750 від 08.09.2015 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

       Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

       Рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.

       Проте, ОСОБА_1 недоліків відповідно до Порядку не усунула та не оскаржила дії відповідного органу з підстав відмови в прийнятті в експлуатацію такого об`єкта, у порядку адміністративного судочинства.

       З огляду на вищенаведені норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та є підставними, оскаржуване рішення необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

       Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

       Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

       Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

       З огляду на зазначене, з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Львівської області  слід стягнути судові витрати в розмірі 3520 грн. 20 коп коп. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

       Апеляційну скаргу Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Трускавецької міської ради – задовольнити.

       Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 листопада 2017 року - скасувати.

       Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно – відмовити.

       Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Львівської області судовий збір в сумі 5229 грн. 06 коп. за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.

Головуючий :                                                 Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.