Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/1009/19

2/330/78/2021

"18" травня 2021 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді -  Федорець С.В.,

при секретарі – Шеліповій Ю.О.,

за участю рокурора - Михальчука І.В.,

представника відповідача - адвоката Шкарупи П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу цивільного провадження за позовом заступника прокурора Запорізької області (місце розташування: Україна, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а) в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (адреса розташування: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар 1, код ЄДРПОУ: 25489968), Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» (адреса розташування: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар 1, код ЄДРПОУ: 31791572), ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ), Державної архітектурно-будівельної інспекції України (місце розташування: Україна, м. Київ, вул. Лесі Українки, буд. 26) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зобов`язання знести об`єкт,

в с т а н о в и в:

Заступник прокурора Запорізької області звернувся до суду в інтересах держави з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зобов`язання знести об`єкт,

Так, в позові зазначено, що прокуратурою Запорізької області було з`ясовано, що рішенням Кирилівської селищної ради від 20.05.2016 року №25 було надано в постіне користування КП «Розвиток курортної зони», за рахунок земель, раніше наданих ТОВ «Діоніс», земельну ділянку площею 0,7145 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована по АДРЕСА_2 .

Прокурор, посилаючись на положення статей 60 Земельного Кодексу України та 88 Водного Кодексу України, зазначає, що вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, оскільки розташована на відстані 67,82 метра від урізу води Азовського моря та на відстані 27,75 метрів від урізу води Утлюкського лиману, тобто відноситься до земель водного фонду.

Враховуючи наведене, вказана земельна ділянка, на думку позивача, не могла бути передана КП «Розвиток курортної зони» у постійне користування, оскільки це підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у статті 59 ЗК України, а могла бути надана лише в оренду на конкурентних засадах за умови проведеня аукціону.

Крім того, позивач вказує, що 14.09.2016 року між КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 було укладено інвестиційний договір №14/09-16, за умовами якого інвестору було надано частину цієї земельної ділянки площею 0,2145 га для забудови з подальшим оформленням права власності за інвестором.

Таким чином, на думку позивача, КП «Розвиток курортної зони» здійснило право розпорядження частиною земельної ділянки, хоча таке право притаманне лише власнику – Кириліввській селищній раді.

У подальшому, на підставі зазначеного інвестиційного договору, на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 було здійснено будівництво адміністративно-побутового корпусу «А-2» площею 403,6 кв.м з кімнатами відпочинку у складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Рішенням виконкому Кирилівської селищної ради від 08.02.2018 року №12 вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_3 . 20.03.2018 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказаний об`єкт.

Посилаючись на ту обставину, що зазначена будівля була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, позивач вважає, що це є самочинним будівництвом.

Зважаючи на це, у відповідності до вимог Закону України «Про містобудівну діяльність», на думку відповідача, орган державного архітектурно-будівельного контролю повинен був відмовити у реєстрації поданої ОСОБА_1 декларації про готовність до експлуатації об`єкта нерухомого майна.

Крім того, прокурор, посилаючись на положення статті 376 ЦК України, вважає, що будівля, побудована відповідачкою ОСОБА_1 , має бути знесена, оскільки має ознаки самочинного будівництва.

Підставою для звернення до суду з позовом прокурор вважає те, що у даному випадку вбачається порушення прав та законних інтересів територіальної громади, у власності якої перебуває спірна земельна ділянка, оскільки представницький орган цієї територіальної громади – Кирилівська селищна рада, на думку прокурора, незаконно розпорядилася вказаною земелею.

В зв`язку з викладеним прокурор просив суд

-визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20.05.2016 року № 25 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони», яким передано у постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, площею 0,7145 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 

-визнати недійсним інвестиційний договір від 14.09.2016 року № 14/09-16, укладений між комунальним підприємством «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 ;

-скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкту, що за классом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 07.03.2018 року за № ЗП 141180660484, а саме – щодо адміністративно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку в складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 403,6 кв.м, розташованого по АДРЕСА_3 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна – адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку загальною площею 403,6 кв.м, будівля А-2, реєстраційний номер 1515597423203, розташований за адресою АДРЕСА_3 .

Також прокурор просив стягнути з відповідачів на користь Запорізької обласної прокуратури понесені судові витрати.

У судовому засіданні прокурор підтримав позов у повному обсязі.

Представником відповідача – Державної архітектурно-будівельної інспекції України було надано відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 166), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкту, посилаючись на те, що, у відповідності до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, орган державного архітектурно-будівельного контролю при поданні відповідної декларації перевіряє не достовірність, а повноту даних зазначених у декларації (тобто достатність вказаної інформації для прийняття рішення про реєстрацію декларації). За достовірність зазначених даних несе відповідальність замовник, а відповідач здійснює виключно реєстраційну функцію. Єдиною підставою для відмови у реєстрації декларації, у відповідності до Закону, є неповнота зазначених у ній даних. Таким чином, зазначаючи, що у поданій ОСОБА_1 декларації було повно зазначено усі дані, необхідні для реєстрації цієї декларації, відповідачем реєстрація була здійснена цілком законно.

Також прокурором було надано відповідь на відзив, у якій звернуто увагу на те, що об`єкт нерухомого майна, належний ОСОБА_1 , розташований у межах прибережної захисної смуги, що є порушенням діючого законодавства, а власником земельної ділянки не було надано дозвіл на його побудову.

Представник відповідача – Державної архітектурно-будівельної інспекції до судового засідання не з`явився, надавши заяву з проханням розглядати справу у його відсутність із врахуванням доводів, викладених у відзиві.

Представником відповідача ОСОБА_1 також надано відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 171-175), в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки рішенням Кирилівської селищної ради №13 від 18.04.2019 року було припинено право постійного користування КП «Розвиток курортної зони» спірною земельною ділянкою, на підставі цього рішення між КП «Розвиток курортної зони» та Кирилівською селищною радою 18.04.2019 року підписано акт прийому-передачі, за яким вказана земельна ділянка була передана Кирилівській селищній раді. Також представник відповідача звертає увагу на те, що інвестиційним договором передбачено, що саме користувач земельної ділянки – КП «Розвиток курортної зони» займається узгодженням містобудівних умов, вихідних архітектурних та планувальних рішень, тобто жодним чином не було право користування передано відповідачці ОСОБА_1 , а лише дозволено їй будівництво на цій земельній ділянці. Крім того, посилаючись на положення діючого законодавства, представник відповідачки ОСОБА_1 зазначає про незаконність, на його думку, проведеної прокуратурою перевірки, що веде до незаконності її наслідків. Щодо доводів позивача з приводу того, що будівництво здійснено на земельній ділянці, що не була для цього призначена, представник відповідачки вказує, що у рішенні Кирилівської селищної ради, на підставі якого земельна ділянка передавалася у постійне користування КП «Розвиток курортної зони», було зазначено, що земельна ділянка призначена саме для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, також відповідачкою було належним чином зареєстровано декларацію про завершення будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а саме будівництво здійснено із дотриманням усіх норм ДБН. Таким чином, представник відповідача вважає, що неможна вважати об`єкт нерухомого майна, побудований відповідачкою, самочинним будівництвом, тому немає підстав для задоволення вимог щодо його знесення.

У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі на підставах, викладених у відзиві, зазначивши, що, оскрім цього, 18.04.2019 року спірний інвестиційний договір між КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 було розірвано, ОСОБА_1 24.06.2019 року укладено договір оренди спірної земельної ділянки з Кирилівською селищною радою, тому на теперішній час є цілком законні підстави для розміщення належного ОСОБА_1 об`єкта нерухомості на цій земельній ділянці.

Представники відповідачів Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, комунального підприємства «Розвиток курортної зони» в судове засідання не з`явились про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, від представника Кирилівської селищної ради надійшла заява з проханням розглядати справу у його відсутність.

Зважаючи на наведене, суд, відповідно до ч.3 ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідачки ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази, надані сторонами, суд приходить до наступного.

Так, судом встановлено, що рішенням Кирилівської селищної ради від 20.05.2016 № 25 земельну ділянку площею 0,7145 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095 для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , передано у постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони».

Право постійного користування було належним чином зареєстровано у відповідності до діючого законодавства.

Проте, у подальшому п.7 рішення Кирилівської селищної ради від 18.04.2019 року №13 право постійного користування КП «Розвиток курортної зони» спірною земельною ділянкою було припинено та, у відповідності до акту приймання-передачі від 18.04.2019 року, земельну ділянку було повернуто власнику, - Кирилівській селищній раді.

Прокурор вважає, що, оскільки рішення про припинення постійного користування було прийнято виключно на підставі відповідного звернення КП «Розвиток курортної зони», а не з огляду на незаконність цього рішення, є необхідність у визнанні цього рішення незаконним і його скасуванні у судовому порядку.

Проте, з вказаними доводами, на думку суду, погодитися неможна, оскільки результатом судового розгляду повинно бути відновлення порушених законних прав та інтересів. У даному випадку права та законні інтереси територіальної громади є цілком непорушними, оскільки земельна ділянка у встановленому законом порядку, на підставі рішення, що відповідає діючому законодавству, повернута у комунальну власність, що підтверджується наданими сторонами доказами і не оспорюється позивачем.

В подальшому, між КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 14.09.2016 було укладено інвестиційний договір № 14/09-16. Згідно з умовами останнього, комунальне підприємство надає земельну ділянку для забудови інвестору, з подальшим оформлення права власності за інвестором. При цьому комунальне підприємство щороку отримує фіксовану суму в розмірі 4% від грошової нормативної оцінки земельної ділянки.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним вказаного інвестиційного договору, прокурор додає до позову копію Додаткової угоди №2 від 18.04.2019 року, за умовами якої спірний інвестиційний договір розірваний. Тобто, на час заявлення позову, договору, щодо якого заявлено позовні вимоги, вже юридично не існувало.

Враховуючи наведене, суд вважає цілком доречними доводи представника відповідача ОСОБА_1 з приводу того, що не може бути визнано недійсним правочин, якого фактично не існує.

Щодо вимоги скасування реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації, суд погоджується з позицією Департаменту Державно-архітектурної інспекції та зазначає, що Верховний суд у складі колегії суддів господарського суду в постанові від 12 червня 2019 р. по справі № 916/1986/18 зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, і як наслідок, вимоги в частині скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації задоволенню не підлягають.

При цьому прокурор зазначає, що відповідач побудував вказаний об`єкт без дозволу Кирилівської селищної ради.

Однак позивач не навів судові підстав, що ОСОБА_1 повинна була це робити, бо на момент будівництва об`єкту вона не була землекористувачем (а було КП «Розвиток курортної зони»).

Прокурор посилається на положення ст. 376 ч.1,4 ЦК України та вважає, що будова вказаного об`єкту нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки побудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного дозволу чи затвердженого проекту, а також без дозволу власника земельної ділянки – Кирилівської селищної ради.

Однак,вивчення декларації про готовність до експлуатації об`єкту показало, щоправо користування земельної ділянкою було зазначено на підставі інвестиційного договору, та договору про право користування земельною ділянкою між Кирилівською селищною радою та КП «Розвиток курортної зони», які на той час ніким не оскаржувалися. Крім того, відповідно до позиції відповідача – Кирилівської селищної ради, який не визнає позовні вимоги, суд вважає, що будівництво не можна вважати самочинно збудованим.

Доказів обмеження вільного розпорядження вказаною ділянкою власником земельної ділянки або фактичного позбавлення на вільний доступ до водного об`єкту та користування пляжною зоною суду надано не було.

Щодо посилань прокурора на незаконність отримання права власності відповідачкою ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна та вимог щодо знесення цього об`єкта, то суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 правомірно набула право власності на нерухоме майно, що мається на земельній ділянці, яка є предметом позову. Як власник вказаного майна на підставі ст. 120 ЗК України звернулась до Кирилівської селищної ради с заявою про укладення договору оренди земельної ділянки. Кирилівська с/р як власник земельної ділянки 24.06.2019 року уклала договір оренди земельної ділянки з власником нерухомого майна на підставі відповідного рішення Кирилівської селищної ради (а.с. 218 т. 1).

З приводу доводів, викладених у позові, щодо розташування спірного об`єкта нерухомості у межах прибережної захисної смуги на землях водного фонду, суд зважає на наступне.

Відповідно до  ст. 4 Водного кодексу України  та ч. 1  ст. 58 Земельного кодексу України  (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;    прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;    гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2  статті 58 Земельного кодексу України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Частиною 3  ст. 60 ЗК України  унормовано, що    уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014, № 6-175цс14 від 19.11.2014, № 6-179ц1с4 від 12.11.2014, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, № 905/6025/13 від 09.11.2014, № 6-171 цс14 від 05.11.2014, № 915/1223/13 (3-41гс14) від 02.09.2014) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об`єктів має бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Таким чином, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 ЗК України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.

Відповідно до ч. 4  ст. 88 ВК України,  в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затв. постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.96)  на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок (затв. наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04 № 434 (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених  ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до  постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Крім того, судом до уваги береться загальновідома обставина, про яку було повідомлено на офіційному сайті Кирилівської селищної ради, про те, що Генеральний план Кирилівки з межами прибрежно-захисної смуги 21 грудня 2020 р. пройшов громадські слухання, під час якого було проголосовано за його схвалення та на теперішній час вказаний план направлений на погодження у відповідні обласні органи. При цьому разом з вказаним повідомленням були був розміщений проект генерального плану, відповідно до якого земельна ділянка, що є предметом позову не знаходиться в межах прибрежно-захисної смуги.

Також судом враховується той факт, що спірному об`єкту нерухомості присвоєно поштову адресу, що, на думку суду, також є підтвердженням розміщення цього об`єкта в межах населеного пункту – смт Кирилівка.

Крім того, статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у т.ч. рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Відповідно до укладеного договору між Кирилівської селищною радою та ОСОБА_1 , земельна ділянка, що є предметом позову передана в оренду для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність у даному разі підстав для задоволення вимог прокурора, тому вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, оскільки позов судом не задоволений, також не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 11, 13, 19, 81, 141, 197, 200, 211, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 12, 58-61, 92, 116, 123, 124, 152 ЗК України, ст. ст. 4, 85, 88, 90 ВК України, ст. ст. 375, 376 ЦК України, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Законом України "Про прокуратуру", суд

ВИРІШИВ:

       У задоволенні позову заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, Комунального підприємства «Розвиток курортної зони», ОСОБА_1 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зобов`язання знести об`єкт, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його винесення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

У відповідності до п.п. 15.5, п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне мотивоване рішення суду виготовлено 27.05.2021 року.

Суддя:                                                Федорець С.В