Номер провадження: 22-ц/813/3092/21

Номер справи місцевого суду: 521/9541/17

Головуючий у першій інстанції Лічман Л. Г.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 травня 2020 року, постановленого під головуванням судді Лічмана Л.Г., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 01.12.2014 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 2358.

В обґрунтування свого позову зазначила, що її батьку ОСОБА_4 належало 39/100 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,3 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, витрати щодо його поховання вона взяла на себе. Після звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, її було повідомлено про наявність заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Фьодоровим Є.А. 01.12.2014 р. на користь ОСОБА_2 .

Позивачка вважає, що даний заповіт є недійсним, оскільки був підписаний особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Батько більше 17 років страждав розладами психічного здоров`я, декілька разів знаходився на обстеженні.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 травня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволений.

Визнаний недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 01 грудня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 2358.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в який просить рішення суду скасувати і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю – Суворовського районного суду м. Одеси, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом порушено правило територіальної юрисдикції (підсудності), а також, що судом не був залучений в якості третьої особи нотаріус та суд прийняв рішення щодо його прав та інтересів.

Відзиву до суду надано не було.

В судове засідання, призначене на 26 травня 2021 року ОСОБА_3 не з`явилася, була сповіщена належним чином (а.с. 80 т. 2).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Огороднійчука М.І., представника ОСОБА_2 , розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно  до ст.  375ЦПК України,  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками записано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 6 т. 1).

Відповідно до договору міни від 15.04.1998 р., посвідченого 15.04.1998 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М., зареєстровано в реєстрі за № 2-75, ОСОБА_4 поміняв належну йому квартиру АДРЕСА_2 на 39/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 7, 65 т. 1).

З відповіді КП «БТІ» ОМР від 07.03.2017 р. № 481461.36.17 вбачається, що станом на 31.12.2012 р. право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 (57/100 частки), ОСОБА_4 (39/100 частки), ОСОБА_7 , ОСОБА_7 (а.с. 63 т. 1).

07.09.1998 р. ОСОБА_4 підписав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М,, зареєстрований в реєстрі за № 5154, відповідно до якого все своє майно, в тому числі 39/100 частки квартири АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 (а.с. 54- 56 звор. т. 1).

21.12.2014 р. ОСОБА_4 також підписав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 2358, бланк серії НАЕ 928140, відповідно до якого зробив розпорядження щодо всього майна, яке заповів ОСОБА_2 . Зазначений заповіт містить рукописний напис «Заповіт мною прочитаний відповідає моїй волі», а також підпис заповідача з зазначенням прізвища імені та по батькові « ОСОБА_4 » (а.с. 8, 62 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 71 років помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (актовий запис № 1002) (а.с. 9 т. 1).

Після його смерті за заявою його доньки ОСОБА_3 про прийняття спадщини № 32 від 02.02.2017 р. державним нотаріусом П`ятої одеської державної нотаріальної контори Ігнатенко М.М. було заведено спадкову справу № 15/2017 (а.с. 56 -57 т. 1).

14.07.2017 р. з заявою про прийняття спадщини № 440 в П`яту одеську державну нотаріальну контору звернулася ОСОБА_2 (а.с. 70 звор. т. 1).

Згідно довідки № 2049 від 11.06.2012 року та № 175 від 30.01.2017 року ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з ним проживала донька ОСОБА_3 (а.с. 12, 53 т. 1).

У відповіді від 23.11.2017 року №908 ОСОБА_4 протягом життя до Одеської міської клінічної лікарні №1 не звертався (а.с. 104 т. 1).

З довідки № 34141 від 18.10.2017 р. відомо, що ОСОБА_4 з 08.12.2014р. по 28.01.2015р. знаходився на стаціонарному лікуванні в ООМЦПЗ з діагнозом: «Хронічний маячний розлад» (а.с. 80 т. 1).

Згідно відповіді № 01-01-10/1038 від 13.10.2017 р. ОСОБА_4 перебував під наглядом лікаря-психіатра ООМЦПЗ. Був виписаний з діагнозом: «Хронічний маячний розлад» (а.с. 82 т. 1).

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 523/794/15-ц за заявою ОСОБА_3 , за участю заінтересованої особи - Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, у якій вона просила вирішити питання про визнання ОСОБА_4 недієздатним та встановити над ним опіку, зобов`язати орган опіки та піклування вирішити питання та надати до суду подання про призначення ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_4 .

В цій заяві від 20.01.2015 р., ОСОБА_3 , не знаючи про заповіт на користь ОСОБА_2 , зазначила, що останні 15 років у ОСОБА_4 виникають приступи агресії на грунті маячливих ідей, ОСОБА_4 вважає, що вона, інші родичі та знайомі намагаються його отруїти. 07.12.2014 р., коли вона спала, ОСОБА_4 намагався її вдарити палкою, в зв`язку з чим вона викликала міліцію. Судово-психіатрична експертиза відносно ОСОБА_4 не була проведена через його неявку до КУ Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02.09.2015 р., яка набрала законної сили, заяву ОСОБА_3 про визнання особи недієздатною та встановлення опікуна залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою заявника.

Відповідно до листів, які містяться в матеріалах справи на ім`я ОСОБА_3 від заступника начальника Хмельницького ВП Малиновського РВ Одеського міського управління в Одеський області від 11.12.2014 року та заступника головного лікаря КУ Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я від 26.12.2014 року вбачається, а саме у відповіді органу поліції на звернення ОСОБА_3 від 07.12.2014 р. йдеться про направлення ОСОБА_4 на психіатричне обстеження до КУ Одеський обласний медичний центри психічного здоров`я та у відповіді КУ Одеський обласний медичний центри психічного здоров`я зазначається, що ОСОБА_4 надав письмову відмову від передачі своїх персональних даних і відомостей про стан психічного здоров`я.

02.02.2015 р. ОСОБА_3 зверталася до прокурора Одеської області з заявою, яка зареєстрована за № 557. В цій заяві ОСОБА_3 стверджувала про тривалий психічний розлад стану здоров`я її батька ОСОБА_4 , про його протиправну поведінку 07.12.2014 р., про наявність заповіту на її користь і про невідоме їй місцезнаходження ОСОБА_4 . Вона вважала, що сестра батька може скористатися станом його здоров`я щодо квартири на свою користь (а.с. 13-14 т. 1).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що в момент вчинення заповіту 01 грудня 2014 року ОСОБА_4 перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними через психічну хворобу у виді хронічного, стійкого психічного розладу у вигляді: «Хронічного маячного розладу» (F22 за клінічними критеріями Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду), тому суд визнав заповіт недійсним на підставі статей 203, 215, ч.1 ст. 225 і 1257 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (статті 1220,1222 ЦК України).

Відповідно до ст. 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Цивільній Кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповіт є одностороннім правочином і на нього поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Статтею 1257 ЦК України визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК України відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На обґрунтування правових підстав позивачка вказала статтею 225 ЦК України, якою передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України, суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

На день розгляду справи статтям 145 і 212 ЦПК України відповідають статті 105 і 89 ЦПК України, які викладені в аналогічній редакції.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. ( ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Таким чином, норма цивільного права, яка регулює спірні правовідносини має наступні гіпотезу та диспозицію: якщо у момент вчинення такого правочину як заповіт особа перебувала в стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), то за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, і цей заповіт не створює юридичних наслідків для спадкоємця, призначеного таким заповітом.

Суд надав належну оцінку поясненням свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , сусідів ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , які були допитані у судовому засіданні, щодо поведінки та способу життя ОСОБА_4 .

При цьому, допитаний  у судовому засіданні приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фьодоров Є.А. повідомив, що особу та дієздатність ОСОБА_4 під час посвідчення спірного заповіту ним встановлено та перевірено, сумнівів щодо його психічної поведінки не виникало, підпис у заповіті вчинено особисто ОСОБА_4 .

Із наданої медичної карти стаціонарного хворого № 4563 вбачається, що ОСОБА_4 з 29.07.1981 р. по 28.09.1981 р. перебував па стаціонарному лікуванні в Одеській психіатричній лікарні № 1, де йому лікарями був встановлений діагноз: алкогольне маячення ревнощів.

Із наданої медичної карти стаціонарного хворого № 1 слідує, що ОСОБА_4 , з 08.12.2014 р. по 28.01.2015 р. перебував на стаціонарному лікуванні в Одеському обласному медичному центрі психічного здоров`я з діагнозом: хронічний маячний розлад. Із вказаним діагнозом на лікування був доставлений бригадою швидкої медичної допомоги, в супроводі доньки.

У медичній картці міститься рапорт працівника поліції, в якому він повідомляє своє керівництво, що 07.12.2014 р. надійшло повідомлення про те, що гр. ОСОБА_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , бешкетує. Вказано, що він перебуває на психіатричному обліку. Став в агресії бити палицею та погрожувати фізичною розправою рідним. Також говорив, що його отруюють та направляють на нього «радіопромені».

При обстеженні у стаціонарі лікарями з`ясовано, що пацієнт вперше у вказаному закладі лікувався у 1981 році з приводу алкогольного маячення ревнощів, а йому поставили висновок: церебральний атеросклероз І-ІІ ст.

Із медичної картки амбулаторного хворого № 1313/15 з КУ «Психоневрологічний диспансер» м. Одеси слідує, що ОСОБА_4  з 2015 р. по 2018 р. перебував під диспансерним наглядом у лікаря-психіатра з діагнозом: хронічний маячний розлад.

Також судом надана належна оцінка висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» № 5 від 30.03.2020 р., відповідно до якої вбачається, що ОСОБА_4 на час складання заповіту від 01.12.2014 р. під час укладання та підписання заповіту від 01.12.2014 р. ОСОБА_4 страждав на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу (F 22.80), за своїм психічним станом ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними під час укладання та підписання заповіту від 01.12.2014 р.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 , визнавши недійсним заповіт.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що порушено правило територіальної юрисдикції (підсудності), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у відповідності до ст. 378 ЦПК України, справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 про розгляд справи була обізнана з серпня 2017 року, приймала участь у справі, однак будь-яких клопотань про незгоду з розглядом справи у Малиновському районному суді м. Одеси не заявляла, більш того не оскаржувала ухвалу про відкриття провадження у частині правил підсудності (а.с. 30 т. 1).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не був залучений в якості третьої особи нотаріус та суд прийняв рішення щодо його прав та інтересів, колегія суддів вважаєнеобґрунтованими, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, як зазначив суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, приватний нотаріус Фьодоров Є.А. є заінтересованою особою та помилився щодо психічного стану ОСОБА_4 під час укладання та підписання заповіту від 01.12.2014 р., не будучи спеціалістом у галузі психіатрії.

Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 травня 2020 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 27 травня 2021 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ С.М. Сегеда

______________________________________ Т.В. Цюра