Справа №: 343/44/21

Провадження №: 2/0343/159/21

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого - судді Лицура І.М.,

секретаря - Бойків В.П.,

з участю адвокатів - Кажука В.Б. та Кобилинець Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Долина Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила поділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та автомобіль «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, визнавши за нею право власності на Ѕ частку цього майна. Свої вимоги мотивувала тим, що з 15.02.2008 року по 01.10.2020 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого в них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З часу одруження і до часу народження дочки вона працювала кредитним інспектором в АТ «ПравексБанк», потім доглядала за малолітніми дітьми, вела домашнє господарство, а з 2013 року по 2016 рік працювала менеджером в магазині «Супер-Сам» в м.Долина. Відповідач після одруження працював один рік на заводі в м.Дрогобич, а потім близько двох років у приватного підприємця в м.Долина, після чого не мав постійного місця роботи. Оскільки їм потрібні були кошти для завершення будівництва, то у вересні 2016 року вона згідно домовленості з чоловіком поїхала на роботу до Чехії, де проживає її сестра, і періодично працює там по даний час. В 2012 році за спільні кошти вони купили земельну ділянку для будівництва житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 . Після отримання дозволу на будівництво житлового будинку та господарських споруд вони одразу розпочали будівництво, підвели світло та газ, викопали криницю, виконали всі оздоблювальні роботи в будинку: встановили вікна та двері, влаштували сходи, підлоги, поштукатурили. З 2015 року вона з відповідачем та дітьми почали проживати у вказаному будинку, купивши за спільно зароблені кошти меблі та побутову техніку, інше рухоме майно. Кошти, які вона заробила у Чехії, були використані на купівлю 04.04.2017 року автомобіля марки «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_3 , на потреби сім`ї та будівництво і утримання будинковолодіння. Право власності на вищевказаний автомобіль було зареєстровано за відповідачем, який в 2018 році також зареєстрував за собою право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Коли в червні 2019 року вона подала позов про розлучення, відповідач забрав всю документацію на будинок та автомобіль, позбавивши її права користуватися цим майном. Вартість житлового будинку загальною площею 223,7 кв.м., житловою площею 66,0 кв.м. в АДРЕСА_1 становить 714 834,00 грн., а автомобіля марки «ВАЗ 2109», 2005 року випуску, 2 500 доларів США, що в грошовому еквіваленті за курсом НБУ вкладає 71 077,5 грн. Оскільки вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна подружжя, то виникла необхідність у зверненні до суду з цим позовом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в частині визнання будинковолодіння по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя і визнання за позивачкою права власності на Ѕ його частку та стягнути з неї витрати на надання йому правової допомоги. При цьому зазначив, що позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права власності Ѕ частку транспортного засобу «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , визнає, оскільки це майно дійсно є об`єктом їх спільної сумісної власності як подружжя. Що стосується вимоги про поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 , то вона є безпідставною і до задоволення не підлягає. Дійсно з 15.02.2008 року по 01.10.2020 року вони з позивачкою перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі і в них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 . До 2013 року позивачка не працювала, бо здійснювала догляд за малолітніми дітьми і у нього також не було постійної роботи, тобто коштів їм не вистачало і тому їм фінансово допомагали батьки. 26 березня 2010 року його батько ОСОБА_5 подарував йому двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку він продав 16 вересня 2011 року за 151 699 грн., що було еквівалентно на той час 18 962 доларам США. 23 вересня 2011 року за частину коштів, виручених від продажу квартири, зокрема за 28 600 грн. (за курсом складало 3 575 $ США) він купив у ОСОБА_6 земельну ділянку для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, кадастровий № 2622084301:01:005:0050. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_6 передала йому також будівельний паспорт на забудову купленої ділянки. Після цього протягом наступних 3 років він вкладав у будівництво спірного будинковолодіння всі кошти, що залишилися від продажу квартири. Також значну фізичну та фінансову допомогу надавав йому його батько, який за власні кошти купив до хати всі двері (8 штук), всю облицювальну плитку у ванну, туалет, кухню, клей для плитки, заплатив за її укладення майстрам, а також весь матеріал на підлоги в цілому будинку та дав йому для закінчення будівництва ще 5 000 $ США. Саме тому в травні 2014 року він з сім`єю переселився у новий будинок. Таким чином, відповідачка не вклала у будівництво жодної копійки з їх спільного сімейного бюджету, житловий будинок і господарські споруди були збудовані до 2014 року за кошти з продажу квартири, яка належала йому на праві приватної власності і кошти його батька. Загальна сума коштів, вкладених у купівлю земельної ділянки та будівництво будинку з господарськими спорудами складає близько 26 000 доларів США, з яких - 18 962 доларів США - кошти, виручені від продажу квартири і близько 7 000 доларів США - кошти батька. Жодних коштів у благоустрій будинку відповідачка не вклала і після 2016 року, коли почала їздити за кордон. Вона не передавала грошей навіть для дітей. Під час розгляду справи за її позовом про розірвання шлюбу, даючи свої пояснення у відділі опіки та піклування, вона сама визнала, що за 2020 рік вона дала дітям лише одну тисячу гривень. За таких обставин вона не має жодних підстав претендувати на частку в даному будинковолодінні, а тому в цій частині позову слід відмовити.

В судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала, зіславшись на вищевикладені обставини, просила позов задоволити, поділити нажите під час шлюбу майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: будинковолодіння по АДРЕСА_1 , та автомобіль «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, визнавши за нею право власності на Ѕ частку цього майна.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково з підстав, викладених у відзиві на позов. Вказав, що згідний на визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку автомобіля «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , оскільки він дійсно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а щодо визнання за нею права власності на Ѕ частку будинковолодіння по АДРЕСА_1 , заперечує, тому що це майно придбано за його особисті кошти та кошти його батька.

Дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

В статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. В такому випадку тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Із системного аналізу норм статей 57,60,63,66 - 68,70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі з 15.02.2008 року по 01.10.2020 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого в них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.08.2020 року в справі № 343/1590/19 та свідоцтвами про народження дітей (повторні) серії НОМЕР_4 від 13.11.2020 року та серії НОМЕР_5 від 13.11.2020 року (а.с. 6-12).

Також встановлено, що під час перебування у шлюбі вони придбали автомобіль «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що визнається сторонами і підтверджується свідоцтвом про реєстрацію даного транспортного засобу НОМЕР_6 (а.с. 54) та земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер: 2622084301:01:005:0050, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Тимків Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 794 (а.с. 46). У відповідності до п. 3 цього договору продаж вчинено за 28 600,00 грн.

Як визнається сторонами та підтверджено показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на час купівлі вищевказаної земельної ділянки на ній знаходився недобудований будинок («коробка») - були зведені стіни та накритий дах.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 231815199 від 10.11.2020 року (а.с. 13) підтверджує, що відповідач 05.10.2018 року зареєстрував за собою право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , підстава реєстрації: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ІФ141182750492 від 02.10.2018 року (а.с. 72-82).

Таким чином судом встановлено, що спірне будинковолодіння було збудоване сторонами під час перебування в шлюбі в період з 23.09.2011 року по 02.10.2018 року.

При цьому суд критично оцінює пояснення відповідача про те, що будинок повністю був збудований уже в 2014 році, так як він з сім`єю переїхав туди проживати, оскільки це твердження є суперечливим і спростовується самим відповідачем, який не заперечував, що після 2014 року в будинку ще проводилися різні будівельні роботи, а також показаннями свідка ОСОБА_8 , який вказав, що на час новосілля в 2014 році будинок був готовий всередині десь на 60 %, свідка ОСОБА_7 , який підтвердив, що станом на 2014 рік в будинку потрібно ще було виконувати внутрішні роботи та тим фактом, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації виготовлена тільки 02.10.2018 року.

Як вбачається зі звіту № 11-12-85 з експертної оцінки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-22), ринкова вартість даного нерухомого майна становить 714 834,00 грн., а експертна грошова оцінка земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,1 га, кадастровий номер: 2622084301:01:005:0050, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у відповідності до звіту № 12-04-85 з експертної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 122-123), становить 137 555,00 грн.

Проаналізувавши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу та не доведено, що дане майно набуто за кошти, які належали йому особисто.

Як пояснила суду позивачка та не спростовано відповідачем, після одруження він працював один рік на заводі в м.Дрогобич, а потім близько двох років у приватного підприємця в м.Долина, після чого не мав постійного місця роботи.

З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки серії НОМЕР_7 від 03.09.2001 року, оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 67-71), вбачається, що позивачка в період з 21.05.2008 року по 05.08.2014 року працювала на посаді менеджера по кредитуванню у відділенні ПАТ КБ «Правес-Банк» в м.Долина, а в період з 28.12.2015 року по 30.09.2016 року менджером (управителем) у ФОП ОСОБА_9 , після чого поїхала на заробітки в Чеську Республіку, де працює по даний час, чого не заперечує відповідач та підтверджують виписки по банківських рахунках (а.с. 95-98,111-114), у відповідності до яких вона перераховувала кошти.

Судом встановлено, що на час купівлі земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 у відповідача були особисті кошти, виручені від продажу належної йому квартири АДРЕСА_2 , яку він продав за 151 699,00 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.09.2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Ананевич О.М. та зареєстрованим в реєстрі № 4415 (а.с. 44-45), які він в подальшому вклав у будівництво спірного будинку.

Однак, даний факт, а також те, що вікна до цього будинку купив батько відповідача, що підтверджується видатковою накладною ФОП ОСОБА_10 № АА-00000958 від 09.06.2013 року та договором з ПП ОСОБА_11 № 68 від 06.08.2014 року (а.с. 84-85), на думку суду не спростовують презумпції спільності права власності подружжя на майно, особливо з урахуванням тривалості будівництва, вартості будинку, наявності в позивачки постійних доходів у вказаний період та фактичної їх відсутності у відповідача.

В даному випадку суд також враховує, що в пункті 13 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Тимків Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 794 (а.с. 46), зазначено, що особи, які його підписали, ознайомлені зі зміст ст.ст. 60,65 Сімейного кодексу, що, на думку суду, свідчить про те, що відповідач погоджувався з тим, що придбане майно є спільною сумісною власністю подружжя та заперечень щодо цього не мав.

При цьому твердження відповідача про те, що його батько за власні кошти купив до хати всі двері (8 штук), всю облицювальну плитку у ванну, туалет, кухню, клей для плитки, заплатив за її укладення майстрам, а також весь матеріал на підлоги в цілому будинку та дав йому для закінчення будівництва ще 5 000 $ США, є голослівними, нічим не підтверджені, а тому суд їх до уваги не приймає.

За таких обставин, враховуючи, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 та автомобіль марки «ВАЗ-2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, придбані сторонами під час перебування в шлюбі за спільні кошти і відповідач не довів, що вказане будинковолодіння придбано за його особисті кошти, зустрічного позову не заявляв, дане майно слід визнати спільною сумісною власністю подружжя та поділити його, визнавши за кожною зі сторін право власності на 1/2 його частку.

На підставі викладеного, ст.ст. 368,372, Цивільного Кодексу України, ст.ст. 57,60-63,69,70 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 259,263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задоволити.

Провести поділ спільного сумісного майна подружжята визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ за кожним право власності на автомобіль марки «ВАЗ-2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску та будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня виготовлення його повного тексту.

Позивачка: ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН: НОМЕР_8 .

Відповідач: ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_9 .

Суддя:

Повний текст судового рішення виготовлено 28.05.2021 року.