Справа № 2-4187/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління охорони здоров’я Одеської міської ради про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
В Малиновський районний суд м. Одеси 17.02.2010 року звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління охорони здоров’я Одеської міської ради про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди. В останній редакції уточнених позовних вимог від 08.04.2010 року (а.с. 154-158) позивачка просила суд визнати поширену ОСОБА_2 в заяві від 08.02.2010 року, надісланої на ім’я Одеського міського голови, стосовно позивачки – ОСОБА_1, інформацію, а саме: - має «…многочисленные недостатки в работе, некомпетентность, повлекшую множество жалоб со стороны одесситов в ее адрес на Ваше имя.»; - «...При ее руководстве Одесса вышла на лидирующие позиции по многим заболеваниям, например, СПИДу – 1 место, туберкулезу – 1 место»; - «...Хамское поведение сотрудников горздравотдела инспирируется ею лично…»; - мало місце «…разглашение врачебной тайны ею и ее сотрудниками …»; - «…она активно публично призывала всех руководителей структурных подразделений голосовать 07.02.2010 року за ОСОБА_4….»; - «…При внесении ее в список на награждение не учитывалось мнение медицинской общественности, а также не приняты ко вниманию многочисленные жалобы одесситов в ее адрес…»; - порушена «…процедура присвоения ей докторской диссертации…», а дисертація є «не что иное как профанация»; - фактично має місце «…предоставление недостоверных данных в статотчет…» недостовірною. Крім цього позивачка просила зобов’язати ОСОБА_2 в десятиденний строк з дня набрання законної сили рішенням суду надіслати на ім’я Одеського міського голови листа зі спростуванням недостовірної інформації викладеної ним в поданій заяві від 08.02.2010 року та стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди 1,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 34 грн. та сплаті інформаційного забезпечення в сумі 75 грн.
Під час розгляду справи стороною позивача неодноразово заявлявся відвід головуючому по справі (а.с.95, 182), в задоволені якого було відмовлено за безпідставністю.
В судовому засіданні представник позивача та третьої особи підтримали уточненні позовні вимоги, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу.
Відповідач позов не визнав, та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на правомірність своїх дій, та інші мотиви зафіксовані технічними засобами фіксації процесу, надав письмові заперечення (а.с.62, 108).
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління охорони здоров’я Одеської міської ради про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено у судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 08.02.2010 року звернувся на ім’я Одеського міського голови з письмовою заявою (а.с.6-7). В поданій заяві відповідач зазначив, що позивачка ОСОБА_1 , яка займає посаду начальника управління охорони здоров’я Одеської міської ради, має «…многочисленные недостатки в работе, некомпетентность, повлекшую множество жалоб со стороны одесситов в ее адрес на Ваше имя.»; «...При ее руководстве Одесса вышла на лидирующие позиции по многим заболеваниям, например, СПИДу – 1 место, туберкулезу – 1 место.»; «...Хамское поведение сотрудников горздравотдела инспирируется ею лично…»; мало місце «…разглашение врачебной тайны ею и ее сотрудниками …»; «…она активно публично призывала всех руководителей структурных подразделений голосовать 07.02.2010 року за ОСОБА_4….»; «…При внесении ее в список на награждение не учитывалось мнение медицинской общественности, а также не приняты ко вниманию многочисленные жалобы одесситов в ее адрес…»; порушена «…процедура присвоения ей докторской диссертации…», а дисертація є «не что иное как профанация»; фактично має місце «…предоставление недостоверных данных в статотчет…».
Відповідач не заперечував факт звернення, наполягаючи на тому, що всі відомості вказані в зверненні відповідають дійсності і що право направляти звернення це його конституційне право. Інші мотиви зафіксовані технічними засобами фіксації процесу.
Вирішуючи спір з врахуванням специфіки позовних вимог суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Позивач вважаючи, що мало місце порушення її особистих немайнових прав використовує право на спростування цієї інформації.
Як зазначено в п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” N 1 від 27.02.2009 р. юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з рекомендаціями Пленуму Верховного суду України Малиновський районний суд м. Одеси виходить з наступного.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
В справі, що розглядається поширення інформації мало місце у заяві відповідача від 08.02.2010 року до Одеського міського голови.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Інформація, що була розповсюджена відповідачем у заяві мала негативний характер та вказувала на неналежне виконання службових обов’язків позивачкою, а також про порушення процедур пов’язаних з здійсненням наукової діяльності та закріплення отриманих наукових результатів. Таким чином про порушення позивачкою норм чинного законодавства, порушення принципів моралі, неетичну поведінку суспільному житті.
Судом на підставі доказів відповідача повинно бути перевірено чи відповідає негативна інформація дійсності, чи не містить вона оціночних суджень. Доведення покладається на відповідача.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Аналізуючи кожне з висловлювань, які містять інформацію, яку просить визнати недостовірною позивачка суд входить з наступного.
Щодо інформації про:
«…многочисленные недостатки в работе, некомпетентность, повлекшую множество жалоб со стороны одесситов в ее адрес на Ваше имя...» твердження не було доведено відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема статистикою звернень та скарг. При цьому негативно характеризується позивачка як працівник.
«...При ее руководстве Одесса вышла на лидирующие позиции по многим заболеваниям, например, СПИДу – 1 место, туберкулезу – 1 место». Інформація, поширена відповідачем не доведена відповідними статистичними даними щодо власно динаміки розвитку, а причинний зв’язок між керівництвом позивачки та відповідною медичною ситуацією в регіоні та країні. виглядає нелогічним та бездоказовим. При цьому відповідно до даних Міністерства охорони здоров’я України, викладених у Інформаційному бюлетені Міністерства охорони здоров’я України №32, Одеська область по захворюванню на ВІЛ–інфекцію знаходиться: у 2006 році – на 5-му місці, у 2007 році – на 4-му місці, у 2008 році – на 4-му місці, у 2009 році – на 5-му місці (а.с.12-13). Згідно даних державної санітарної служби України Одеська область по захворюванню на бактеріальні форми туберкульозу знаходиться на 8-му місці (а.с.15).
«...Хамское поведение сотрудников горздравотдела инспирируется ею лично…». Виходячи з значення слів запропонованих в словнику Ушакова Д.М. слід зробити висновок, про те, що позивачка особисто підбурює співробітників на негативне ставлення до відвідувачів. Така інформація має негативний характер та свідчить про вчинення позивачкою дій, які є неприпустимим як з точки зору етики державного службовця, так і пересиченого громадянина, чому відповідачем, крім особистих пояснень, не було надано доказів.
Щодо факту того, що мало місце «…разглашение врачебной тайны ею и ее сотрудниками …», то з матеріалів справи вбачається, що перевірка відповідної медичної інформації була однією з умов задоволення клопотання відповідача щодо компенсації витрат на його лікування, а також не виходила за межі держаних органів, які мали відношення до вирішення цього питання.
«…она активно публично призывала всех руководителей структурных подразделений голосовать 07.02.2010 року за ОСОБА_4….». Оскільки відповідачем не було надано відеозапису з відповідним виступом іншої публічної персони – голови обласної ради, то до її надання у суду у останнього не має підстав для відмові в цій частині позову, оскільки відповідачем не доведено іншого (ст. 47 Закону України „Про інформацію”. Судом враховані пояснення свідка ОСОБА_6, яка не підтвердила розповсюджену інформацію.
«…При внесении ее в список на награждение не учитывалось мнение медицинской общественности, а также не приняты ко вниманию многочисленные жалобы одесситов в ее адрес…» твердження не було доведено відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема статистикою звернень та скарг. При цьому негативно характеризується позивачка як працівник.
порушена «…процедура присвоения ей докторской диссертации…», а дисертація є «не что иное как профанация». Повідомляючи посадову особу, відповідач надіслав непідтверджену інформацію щодо скоєних відповідачкою порушень, а також висловився щодо змісту дисертації , хоча не оспорював, що дисертацію не читав, а також не заперечував що вирішення такого питання залежить до компетенції ВАК України, про що неодноразово роз’яснювалось відповідачу судом зокрема.
фактично має місце «…предоставление недостоверных данных в статотчет…». До матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів такого твердження, зокрема висновку відповідного компетентного органу.
Приєднані до матеріалів справі письмові заперечення, пояснення відповідача не можуть бути розглянуті як належні та допустимі докази відповідно до ст. 60 ЦПК України та з врахуванням встановлених законом вищевказаних презумпцій в інформаційних відносинах.
Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Визначаючи об’єкт захисту по поданому позову суд виходить з того, що відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. та Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4.11.1950 р. кожен має право на захист гідності, честі, недоторканість ділової репутації від втручання або інших посягань. Згідно зі ст. 3 Конституції України до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпеку. Стаття 28 Конституції і ст.ст. 297, 299 ЦК України надають кожному право на повагу до його гідності і честі, недоторканість ділової репутації, а згідно зі ст. 55 Конституції, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. ЦК України відповідно до ч. 3 ст. 297 і ч. 2 ст. 299 фізична особа може звернутися до суду за захистом її честі, гідності та ділової репутації.
Аналіз предмету позовних вимог призводе суд до висновку, що мало місце порушення права позивача на гідність, ділову репутацію, які визначається судом відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Оцінюючи основний довід відповідача, щодо реалізації його конституційного права на звернення суд виходить з наступного. Дійсно, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідач скористався своїм правом на направлення звернень, проте суд вважає, що реалізація цього права відбулась поза межами права та з наміром завдати шкоду позивачу, тобто мала місце шикана. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Як зазначено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України „ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 7 від 28.09.90 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно зі ст. 1167 ЦК України м оральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її заподіяла, за наявності її вини.
При цьому суд враховує конкретні обставини справи, а також вимоги ст. 23 ЦК України, зокрема, те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Неправомірні дії відповідача, виразилися в розповсюдженні негативної інформації, яка у відповідних частинах є недостовірною, тому задовольняючи позовні вимоги суд вважає, що неправомірними діями відповідача були порушені право на гідність, ділову репутацію. Обставини вчинення відповідачем дій щодо розповсюдження інформації дають суду можливість зробити висновок, що такі суб’єктивні дії мають у всіх випадках об’єктивні наслідки, тобто при порушенні права на гідність та ділову репутацію порушуються внутрішній спокій особи, активізуються негативні психічні процеси (очікування соціальних наслідків, зокрема осудження, обговорення, перевірка компетентними органами), тобто порушуються звичайні життєві зв’язки (зовнішні та внутрішні).
Судом також враховується, що спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила. Оскільки позивачкою визначена символічна компенсація завданої моральної шкоди, тобто незважаючи на її завдання, розмір компенсація шкоди не визначався відповідно до вищевказаних вимог Пленуму ВСУ, тому суд відмовляє в цій частині позову.
Одночасно суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача в частині зобов’язання ОСОБА_2 в десятиденний строк з дні набрання законної сили рішення суду надіслати на ім’я Одеського міського голови листа зі спростуванням недостовірної, оскільки спосіб поширення має суттєве значення відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України, що вимагає, щоб спростування недостовірної інформації здійснювалося у такий же спосіб, у який вона була порушена. Разом з тим суд вважає, що оскільки розповсюджена інформація перевірялась в цілому відповідними держаними органами, то відповідно зобов’язання направити спростування не буде таким, що відповідає специфіки спірних правовідносин способом захисту, а позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
На підставі викладеного, керуючись ст. 28, 32 Конституції України, ст.ст. 16, 20, 23, 270, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, ст. 23, 26, 47 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 1, 3, 10, 60, 62, 213-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління охорони здоров’я Одеської міської ради до ОСОБА_7 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди
– задовольнити частково.
Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію в зверненні Відповідача ОСОБА_2 від 08.02.2010 року до міського голови про те, що:
1. «…многочисленные недостатки в работе, некомпетентность, повлекшую множество жалоб со стороны одесситов в ее адрес на Ваше имя.»
2. ?..При ее руководстве Одесса вышла на лидирующие позиции по многим заболеваниям, например, СПИДу – 1 место, туберкулезу – 1 место.»
3. ?..Хамское поведение сотрудников горздравотдела инспирируется ею лично…»
4. «…разглашение врачебной тайны ею и ее сотрудниками …»
5. «…она активно публично призывала всех руководителей структурных подразделений голосовать 07.02.2010 року за ОСОБА_4….»
6. «… она сосредоточилась на политических и внутриведомственных интрижках, рассчитывая на горе людей делать себе карьеру…”
7. «…При внесении ее в список на награждение не учитывалось мнение медицинской общественности, а также не приняты ко вниманию многочисленные жалобы одесситов в ее адрес…»
8. порушена «…процедура присвоения ей докторской диссертации…», а дисертація є «не что иное как профанация»
9. фактично має місце «…предоставление недостоверных данных в статотчет…»
В частині зобов’язання ОСОБА_2 в десятиденний строк з дні набрання законної сили рішення суду надіслати на ім’я Одеського міського голови листа зі спростуванням недостовірної – відмовити.
В частині стягнення компенсації завданої моральної шкоди – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 апеляційної скарги або в порядку 4 ст. 295 ЦПК України.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК