Справа № 2-3006/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 квітня 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до контрольно-ревізійного управління в Одеській області про спростування відомостей, які порочать честь, гідність громадянина, -
в с т а н о в и в :
В Малиновський районний суд м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до контрольно-ревізійного управління в Одеській області про спростування відомостей, які порочать честь, гідність громадянина та стягнення моральної шкоди . В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (а.с.116-117) та просив визнати недостовірними відомості, що порочать честь і гідність ОСОБА_1, які викладені в акті контрольно-ревізійного управління в Одеській області № 031-23 від 24.07.2006 р. на стор. 11, а саме: „...Згідно наказу ректора Університету від 26.07.2005 року №2083-18 доцент ОСОБА_2 та старший викладач ОСОБА_3 були переведені із кафедри правових дисциплін Інституту інноваційної та післядипломної освіти на кафедру загально-правових дисциплін та міжнародного права економіко-правового факультету з 01.04.2005 року. За період з 01.04.2005 року по 31.08.2005 року згідно наданої до перевірки ксерокопії звіту роботи кафедри загально-правових дисциплін та міжнародного права за 2004-2005 навчальний рік доцент ОСОБА_2 та старший викладач ОСОБА_3 не виконали жодної години навчальної роботи. На усне прохання про представлення будь-яких інших документів, які б підтвердили роботу зазначених працівників завідуючий кафедри ОСОБА_4 до перевірки їх не надав. У наданому поясненні ОСОБА_4 зазначив, що табелі обліку робочого часу ОСОБА_2 в квітні – серпні 2005 року він не підписував, підписані вони в.о. декана ЕПФ ОСОБА_1 Таким чином, в порушення вимог статті 94 Кодексу законів про працю України проведена виплата заробітної плати за фактично не виконану роботу за період квітень-серпень 2005 року доценту ОСОБА_2 та старшому викладачу ОСОБА_3 в сумі 7,09 тис. грн.. та 2,82 тис. грн.. відповідно, безпідставно перераховані обов’язкові внески до цільових фондів у сумі 3,67 тис. грн.”
В судовому засіданні представник позивача підтримав уточненні позовні вимоги, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу. Представники відповідача позов не визнали, та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на правомірність своїх дій, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу, надали письмові заперечення (а.с.71-75).
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані по справі докази, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено у судовому засіданні в Одеському національному університеті іменні ОСОБА_5 в період з 06.06.2006 року по 18.07.2006 року Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області була проведена ревізія, за результатами якої було складно акт перевірки № 031-23 від 14.07.2006 року (а.с.41-70) . Відповідно до ст.200 ЦК України, ст.1 Закону України „Про інформацію” інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Вказаний акт є документом в інформаційних відносинах (ст. 27 Закону України „Про інформацію”), тобто містить певну інформацію, зокрема з якою не погоджується позивач та яку він вважає, такою, що не відповідає дійсності та яка є недостовірною.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Позивач скористався таким правом та не погоджується з такою інформацією: «Згідно наказу ректора Університету від 26.07.2005 р. № 2083-18 доцент ОСОБА_2 та старший викладач ОСОБА_3 були переведені із кафедри правових дисциплін Інституту інноваційної та післядипломної освіти на кафедру загально-правових дисциплін та міжнародного права економіко-правового факультету з 01.04.2005 р. За період з 01.04.2005 р. по 31.08.2005 р. згідно наданої до перевірки ксерокопії звіту роботи кафедри загально-правових дисциплін та міжнародного права за 2004-2005 навчальний рік доцент ОСОБА_2 та старший викладач ОСОБА_3 не виконали жодної години навчальної роботи. На усне прохання про представлення будь-яких інших документів, які б підтвердили роботу зазначених працівників завідуючий кафедри ОСОБА_4 до перевірки їх не падав. У наданому поясненні ОСОБА_4П зазначив, що табелі обліку робочого часу ОСОБА_2 в квітні-серпні 2005 року він не підписував, підписані вони в.о. декана ЕПФ ОСОБА_1 Аналогічно, табелі обліку робочого часу старшого викладача ОСОБА_3 за квітень-серпень 2005 року також підписані в.о. а ЕПФ ОСОБА_1 В.1. Таким чином, в порушення вимог статті 94 Кодексу законів про працю України проведена виплата заробітної плати за фактично не виконану роботу за квітень-серпень 2005 року доценту ОСОБА_2 та старшому викладачу ОСОБА_3 в сумі 7,09 тис, гри, та 2,82 тис, грн. відповідно, безпідставно враховані обов'язкові внески до цільових фондів у сумі 3,67 тис, грн.».
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Аналіз предмету позовних вимог призводе суд до висновку, що мало місце порушення права позивача на гідність, ділову репутацію, які визначаються судом відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Визначаючи об’єкт захисту по поданому позову суд виходить з того, що відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. та Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4.11.1950 р. кожен має право на захист гідності, честі, недоторканість ділової репутації від втручання або інших посягань. Згідно зі ст. 3 Конституції України до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпеку. Стаття 28 Конституції і ст.ст. 297, 299 ЦК України надають кожному право на повагу до його гідності і честі, недоторканість ділової репутації, а згідно зі ст. 55 Конституції, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. ЦК України відповідно до ч. 3 ст. 297 і ч. 2 ст. 299 фізична особа може звернутися до суду за захистом її честі, гідності та ділової репутації.
Враховуючи, що з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків, суд вважає, що діями відповідача була завдана суттєва шкода честі та діловій репутації позивача, як керівника трудового колективу, посадової особи навчального закладу, що підтверджується наступним.
Як зазначено в п.15 Постанови Пленуму ВСУ юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з рекомендаціями Пленуму Верховного суду України Малиновський районний суд м. Одеси виходить з наступного.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Суд погоджується з доводами представника позивача, що викладені в акті цілком негативні обставини безпосередньо стосуються позивача як керівника певного трудового колективу та посадової особи навчального закладу, та з точки зору стороннього спостерігача можуть бути розцінені як свідчення неналежного виконання покладених на позивача обов’язків, що в остаточному підсумку і привело до того, що після направлення акту до прокуратури Приморського району м. Одеси, 24.12.2007 року проти посадових осіб Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, у тому числі й позивача - декана економіко-правового факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова, було порушено кримінальну справу.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під час розгляду справи в зв’язку з тим, що представник позивача звернув увагу суду на те, що на частині табелів, копії яких приєднанні до матеріалів справи, взагалі стоїть підпис не позивача, було витребувано засвідчені копії табелі з ОНУ ім.. ОСОБА_6. Витребувані табелі були ідентичними з копіями наданими позивачем з такими ж само не співпадаючи підписами, тобто частина табелів не підписувалось позивачем, що неоспорювалось представником відповідача, проте не знайшло свого відображенні в акті, з якого вбачається що всі табелі підписувались позивачем. При цьому суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що на момент перевірки надавались інші табелі, оскільки з відповіді ОНУ імені ОСОБА_6 вбачається, що інші табелі відсутні, тобто і не могли бути надані. При цьому суд також враховує наступне.
Наказ Міністерства статистки України від 09.10.1995 р. № 253 «Про затвердження типових форм первинного обліку», який був чинний на момент здійснення перевірки, передбачав застосування з 01.01.1996 року, нових первинних форм обліку, зокрема з обліку використання робочого часу: П-12 "Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати"; П-13 "Табель обліку використання робочого часу"; П-14 "Табель обліку використання робочого часу"; П-15 "Список осіб, які працювали в надурочний час"; П-16 "Листок обліку простоїв"». При цьому наказом Міністерства статистики України від 22.05.1996 р. № 144 «Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі» (який був чинним на момент здійснення перевірки), затверджені типові форми з обліку розрахунків з робітниками і службовцями по заробітній платі. Серед вказаних форм обліку розрахунків з робітниками по заробітній платі відсутній такий вид документу як «табель виходу на роботу». Пункт 1 Наказу № 144 від 22.05.1996 р. встановлює, що підставами для розрахунків з працівниками є наступні документи: П-49 "Розрахунково-платіжна відомість"; П-50 "Розрахункова відомість"; П-51 "Розрахункова відомість"; П-52 "Розрахунок заробітної плати".
Разом з тим, як вбачається з Акту, відповідачем було зроблено висновок, що на підставі табелів, копії яких приєднанні до матерів справи, бухгалтерією ОНУ ім. I.I. Мечнікова в порушення вимог КЗпП України проведена виплата заробітної плати за фактично не виконану роботу за період квітень-серпень 2005 року доценту ОСОБА_2 та старшому викладачу ОСОБА_7 в сумі 7,09 тис. гри. та 2,82 тис. грн. відповідно, безпідставно враховані обов'язкові внески до цільових фондів у сумі 3,67 тис. гри. Такий висновок не відповідає чинному на той момент законодавству та не знаходиться в причинному зв’язку з діями позивача, який підписав частину табелів, що фіксують вихід на роботу конкретних осіб в певний час без констатації факту виконання або не виконання викладацької або наукової діяльності конкретних осіб. Виходячи з того, що в первинному обліку розрізняються табелі обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (форма П-12) та табелі обліку використаного робочого часу (форми П-13 та П-14), то додані матеріалів справи копії табелів свідчать про те, що відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були підписані не табелі використання робочого часу та розрахунку заробітної платні, а тільки табелі виходу на роботу. Вказані табелі фіксують виключно перебування певної особи на робочому місці (університеті) протягом робочого часу. Факт (результат) виконання конкретної роботи кожного викладача декан та/ або його заступники не можуть посвідчити підписуючи табель виходу на роботу, оскільки це функція завідуючого кафедрою.
Суд також враховує, що згідно з актом, складеним відповідачем, факт виконання викладачем певної роботи мав посвідчуватися Звітом роботи кафедри загально-правових дисциплін та міжнародного права за 2004-2005 рік, що також не оспорюється представниками відповідача, тобто з врахуванням специфіки науково-викладацької діяльності облік виходу на роботу не може повністю бути пов’язаний з фактам виконання викладачем певної роботи, оскільки частина роботи, зокрема науково-дослідницька може виконуватися поза робочім місцем та мати об’єктивний результат (наприклад підготовлені статті), тому тільки сукупний аналіз документів передбачених наказом та у співставленні зі звітом роботи кафедри міг привести відповідача до такого висновку. З тексту акту та пояснень представників такий зв’язок між зробленим висновком щодо дій позивача та негативних наслідків не простежується. При цьому акт перевірки посилається на табелі та описує їх таким чином, що додаткова їх ідентифікація за версією відповідача взагалі неможлива.
Не зважаючи на наведене відповідачем було допущене включення інформації, яка не тільки містить необґрунтований висновок, та є недостовірною, але й призвела до негативних наслідків. Викладення та поширення недостовірних відомостей відповідачем, призвело до приниженні честі та ділової репутації позивача, що на фоні помилково порушеної кримінальної справи, постанову про порушення якої двічі було скасовано, призвело до створення вкрай напруженої психологічної атмосфери в колективі, оскільки для пересиченого громадянина, незважаючи на презумпцію не винуватості, достатньо складно уявити, що кримінальна справа порушується проти особи помилково через викладення недостовірних даних в іншому документі. На зрозуміння таких речей необхідні спеціальні знання та певний суспільно-правий досвід, яким такий громадян не володіє, оскільки він є характерним для вузького кола осіб, навіть з юридичної спільноти (слідчі, судді, адвокати). Крім того, такі відомості про дії, які мають ознаки противоправності, порочать честь та знижують ділову репутацію позивача як в трудовому колективі, так і серед студентів, які не маючи достатнього життєвого досвіду та правових навичок, наближаються до категорії „пересиченого громадянина”.
Таким чином, в процесі судового розгляду знайшла часткове підтвердження процесуальна позиція позивача, оскільки відомості викладені в першому реченні відповідного абзацу, щодо „...Згідно наказу ректора Університету...” (а.с. 46) не спорюються сторонами, відповідають дійсності, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Судом також враховується, що спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 28, 32 Конституції України, ст.ст. 16, 20, 270, 277, 297, 299 ЦК України, ст. ст. 23, 26, 47 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 1, 3, 10, 60, 62, 213-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до контрольно-ревізійного управління в Одеській області про спростування відомостей, які порочать честь, гідність громадянина – задовольнити частково.
Визнати недостовірними відомості, що порочать честь і гідність ОСОБА_1, які викладені в акті контрольно-ревізійного управління в Одеській області № 031-23 від 24.07.2006 р. на стор. 11 наступного змісту „...За період з 01.04.2005 року по 31.08.2005 року згідно наданої до перевірки ксерокопії звіту роботи кафедри загально-правових дисциплін та міжнародного права за 2004-2005 навчальний рік доцент ОСОБА_2 та старший викладач ОСОБА_3 не виконали жодної години навчальної роботи. На усне прохання про представлення будь-яких інших документів, які б підтвердили роботу зазначених працівників завідуючий кафедри ОСОБА_4 до перевірки їх не надав. У наданому поясненні ОСОБА_4 зазначив, що табелі обліку робочого часу ОСОБА_2 в квітні – серпні 2005 року він не підписував, підписані вони в.о. декана ЕПФ ОСОБА_1 Таким чином, в порушення вимог статті 94 Кодексу законів про працю України проведена виплата заробітної плати за фактично не виконану роботу за період квітень-серпень 2005 року доценту ОСОБА_2 та старшому викладачу ОСОБА_3 в сумі 7,09 тис. грн.. та 2,82 тис. грн.. відповідно, безпідставно перераховані обов’язкові внески до цільових фондів у сумі 3,67 тис. грн.”
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК