Справа №521/10123/20

Номер провадження 3/521/4164/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді                                        Граніна В.Л.,

при секретарі                                                        Шкребтієнко Г.М.,

за участю:

представника Одеської митниці Держмитслужби                Білобородової Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу, що надійшла з Одеської митниці Держмитслужби за протоколом складеним відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками порушення митних правил, передбачених ст. 484 МК України, –

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси надійшов протокол №0533/50000/20 від 13.05.2020 року про порушення митних правил з відповідними матеріалами, у відношенні гр. ОСОБА_1 за ознаками скоєння правопорушення, передбаченого ст. 484 МК України.

З вищезазначеного протоколу про порушення митних правил вбачається, що 13.05.2020 року о 11 год. 00 хв. спільно з ГВ БКОЗ УСБУ в Одеській області та посадовими особами Одеської митниці Держмитслужби під час проведення оперативних заходів, пов`язаних з попередженням, виявленням та припиненням порушень митного та податкового законодавства в м. Одеса на проспекті Небесної Сотні 4, місце знаходження відділення почтового оператора «Делівері», було виявлено автомобіль марки «RENAULT KANGO», д.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія гр. ОСОБА_1 , який отримував та завантажував «алкогольні напої іноземного виробництва», без марок акцизного збору України, без належного маркування та без будь-яких товаросупровідних документів, загальною кількістю 237 паків та 36 пляшки в асортименті (віскі, коньяк, горілка) іноземного виробництва. Будь – яких дозвільних документів на вказаний вантаж гр. ОСОБА_1 надано не було.

Таким чином, на думку митного органу, гр. ОСОБА_1 придбав товар «алкогольні напої іноземного виробництва», що були ввезені на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, чим вчинив порушення митних правил, передбачене ст. 484 МК України.

На підставі вищевказаних обставин було складено протокол про порушення митних правил, передбачене ст. 484 МК України.

У судовому засіданні гр. ОСОБА_1 участі не приймав, однак надав до суду клопотання, відповідно до якого просив провадження по справі закрити через відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Також просив справу розглядати без його участі та без участі його захисника.

Представник митниці у судовому засіданні вважав, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, винна у вчиненні адміністративного правопорушення, її вина підтверджується зібраними у справі доказами, і тому необхідно застосувати до неї адміністративне стягнення відповідно до санкції статті.

Дослідивши матеріали справи про адміністративні правопорушення, оцінивши в сукупності зібрані докази, вислухавши думку учасників процесу, суд не знаходить достатніх підстав для визнання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 484 МК України, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.05.2020 року о 11 год. 00 хв. спільно з ГВ БКОЗ УСБУ в Одеській області та посадовими особами Одеської митниці Держмитслужби під час проведення оперативних заходів, пов`язаних з попередженням, виявленням та припиненням порушень митного та податкового законодавства в м. Одеса на проспекті Небесної Сотні 4, місце знаходження відділення почтового оператора «Делівері», було виявлено автомобіль марки «RENAULT KANGO», д.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія гр. ОСОБА_1 , який отримував та завантажував «алкогольні напої іноземного виробництва», без марок акцизного збору України, без належного маркування та без будь-яких товаросупровідних документів, загальною кількістю 237 паків та 36 пляшки в асортименті (віскі, коньяк, горілка) іноземного виробництва. Будь – яких дозвільних документів на вказаний вантаж гр. ОСОБА_1 надано не було.

Відповідно до ст. 484 МК України, зберігання, перевезення, придбання чи використання товарів, транспортних засобів комерційного призначення, ввезених на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів або їх конфіскацію.

Диспозицією вищевказаної статті передбачено зберігання, перевезення, придбання чи використання товарів, транспортних засобів комерційного призначення, саме ввезених на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Так, особу обвинувачують за дії, які полягають у придбані товару, який було ввезено на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Однак, представниками митниці не надано доказів на підтвердження тих обставин, що вилучений товар був саме ввезений на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, так як ці дії є ознакою об`єктивної сторони складу даного правопорушення. Відсутність на вилучених пляшках марок акцизного збору саме по собі не підтверджує факту ввезення товару на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Для встановлення даних обставин, справа поверталась до Одеської митниці Держмитслужби для проведення додаткової перевірки, однак, такі вимоги виконані не були. Тому, без доведення факту ввезення товару на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, неможливо встановити у правопорушника наявність складу правопорушення, передбаченого ст. 484 МК України.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, працівниками митниці було визначено лише найменування затриманого товару та його вартість, однак перевірка вмісту пляшок на відповідність визначеного найменування не здійснювалась та відповідна експертиза не проводилась.

Слід зазначити, що матеріали справи неодноразово поверталися до Одеської митниці Держмитслужби для проведення додаткової перевірки, зокрема, в частині проведення експертизи та надання висновку експерта чи є вилучений товар оригінальною алкогольною продукцією, відповідно до етикеток, розміщених на кожному виду товару, та взагалі чи є рідина у пляшках алкогольною продукцією.

Отже, без встановлення вказаних обставин, неможливо встановити чи підпадає вилучений товар під вимоги «Положення про марки акцизного збору», затвердженого Указом Президента України від 18.09.1995 № 849/95, та ст.ст. 226.2, 226.11 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до положень ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається скоєним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до ст. 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається скоєним з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати.

У відповідності до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, суддя зобов`язаний повно та всебічно з`ясувати усі обставини справи, зокрема, чи мало місце адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають суттєве значення для правильного її вирішення при цьому, встановити істину по справі необхідно з аналізу наявних доказів, які відповідно чинного законодавства, представляють собою будь – які фактичні дані, які підтверджують або спростовують ті чи інші обставини і мають суттєве значення для правильного вирішення справи по суті.

Статтею 495 МК України та статтями 251, 252 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім цього, слід зазначити, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 51 КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".

У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Аналогічну правову позицію визначив Постановою від 31.01.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 760/10803/15-а (адміністративне провадження № К/9901/19074/18): один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Митним органом не надано належних доказів на підтвердження того, чи був вилучений товар ввезений на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю та ким саме. А також не встановлено що саме перебуває у пляшках та пакетах, які переміщувалися особою.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Виходячи з положень ст.ст. 8, 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Отже, суд, аналізуючи вищевикладені обставини, враховуючи наведені норми та керуючись конституційним принципом презумпції невинуватості, вказаним в ст. 62 Конституції України (тобто, вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об`єктивність яких не викликала б жодних сумнівів), вважає, що вина особи у скоєні адміністративного правопорушення не доведена, а тому провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю у діях складу адміністративного правопорушення.

Що стосується предметів правопорушення, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил, суд вважає зазначити наступне.

Згідно ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Статтею 283 КУпАП указано, що постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи.

На підставі ст. 265 КУпАП, речі і документи, що є знаряддям або безпосереднім об`єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються посадовими особами органів, зазначених у статтях 234-1, 234-2, 244-4, 262 і 264 цього Кодексу. Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопорушення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням із Державною судовою адміністрацією України, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують, або повертають володільцеві, або знищують, а при оплатному вилученні речей – реалізують.

Суд не може застосувати до вилученого товару в установленому законом порядку жодного з заходів, передбачених ст. 265 КУпАП, так як:

- конфіскація, як вид адміністративного стягнення (ст. 461 МК України) не може бути накладена у зв`язку з закриттям провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення (ст. 247 КУпАП);

- законного володільця вилученого товару не встановлено, оскільки не було надано документів (чеки, квитанції, накладні тощо) щодо придбання даних товарів, як і немає даних про наявність спору про належність товару в порядку цивільного судочинства;

- для знищення товарів правових підстав немає, як і немає підстав для оплатного його вилучення (так як оплатне вилучення передбачається санкцією конкретної статті).

Також, необхідно зазначити, що Європейський суд вже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема і за порушення митних правил (див. рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»).

Тому суд, враховуючи те, що власник товару матеріалами справи не встановлений, а провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, вважає за необхідне застосувати аналогію права, з урахуванням п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України, згідно якій  гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

У разі виникнення спору про належність речей, що підлягають поверненню, такий спір вирішується в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку про необхідність звернення вилученого товару у власність держави України в установленому законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 528 МК України, у справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 527 цього Кодексу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 527 МК України, у справі про порушення митних правил суд (суддя), що розглядає справу, виносить, зокрема, постанову про закриття провадження у справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 268, 460, 484, 527, 528, 529 МК України, ч.1 п.1 ст. 247, ст. ст. 283, 284 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_1 – закрити, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 484 МК України.

Товар, вилучений згідно протоколу про порушення митних правил, звернути в дохід держави Україна у встановленому законом порядку.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або митним органом, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Головуючий