ПОСТАНОВА

Іменем  України

30 березня 2010 року                                                                                                            м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі: судді Дутчака І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України місті Броварах Київської області          про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії,

в с т а н о в и в :

У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  Управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області (далі – Управління ПФУ),                   в якому зазначала, що згідно із ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від                      18 листопада 2004 року вона, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни.

Відповідно до ст. 6 цього Закону з 01 січня 2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком, виплату якої повинно здійснювати Управління ПФУ.

Верховна Рада України ст. ст. 77, 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” та ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” призупиняла дію ст. 6 вказаного вище Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України та є неконституційним пункт 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на підставі якої повинна була нараховуватись та виплачуватись соціальна допомога.

Згідно із п. 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було викладено у новій редакції та встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” було визнано неконституційним.

Рішення Конституційного Суду України є остаточним та обов’язковим для виконання на всій території України, тому у 2008 році її пенсія повинна була підвищуватись на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Мінімальна пенсія за віком відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, встановленим на відповідний рік ст. 65 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ст. 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, враховуючи суму виплаченої соціальної допомоги, їй, ОСОБА_1, як дитині війни, за період з 01 січня 2006 року по 31 жовтня 2009 року Управління ПФУ недоплатило щомісячну соціальну допомогу на загальну суму 4887 грн. 30 коп.

Згідно із ст. ст. 99, 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Про грубе порушення її прав вона дізналася після публікації Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року в офіційному періодичному виданні “Вісник Конституційного Суду України” № 4 від 07 листопада 2007 року.

Враховуючи те, що вона є людиною похилого віку, пенсіонером, має проблеми із здоров’ям, вона не могла вчасно дізнатися про порушення її прав, тому строк для звернення до суду нею пропущено з поважних причин.

З урахуванням уточнення у попередньому судовому засіданні позовних вимог просила: поновити їй строк звернення до адміністративного суду, оскільки він пропущений з поважних причин, визнати бездіяльність Управління ПФУ  щодо ненарахування їй підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” протиправною, зобов’язати Управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за період з 01 січня 2006 року по           28 лютого 2010 року.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилася, просила суд розглянути справу у її відсутності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач Управління ПФУ у судове засідання теж не з’явилося, у своєму клопотанні просило розглянути справу у їхній відсутності в порядку письмового провадження, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, просить у задоволенні позову відмовити.

Звертає особливу увагу суду на те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду щодо вимог про стягнення недоотриманих сум державної соціальної допомоги за 2006 – 2007 роки.

Крім того, зазначає, що згідно із ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції, що діяла до 01 січня 2008 року, було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, встановлюється в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

З 01 січня 2008 року механізм реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно з якими дітям війни до пенсії або грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, розмір якої відповідно до ст. 14  Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” становить 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня    2008 року № 10-рп/2008, постановою Кабінету Міністрів України “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” від 28 травня 2008 року № 530 встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року – 48,10 грн., з 1 липня 2008 року – 48,20 грн. та з 1 жовтня 2008 року по даний час – 49,80 грн.

Саме в таких розмірах позивачеві виплачується підвищення до пенсії як дитині війни.

Як на момент прийняття Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, так і до цього часу, законодавчої норми, яка б встановлювала мінімальний розмір пенсії за віком, немає.

З ухвали Конституційного Суду України від 19 травня 2009 року № 27-у/2009 видно, що Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що у ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у ч. 1 ст. 28 цього Закону, виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно із цим Законом.

У ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” встановлено, що ф інансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. За рахунок інших джерел фінансування державна соціальна підтримка дітей війни здійснюється, тому правові підстави для стягнення коштів з Пенсійного фонду України відсутні.

Також наголошує на тому, що виплати дітям війни – це не пенсія, а соціальна надбавка, яка виплачується не з бюджету Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів державного бюджету, Управління ПФУ лише здійснює виплату цієї надбавки в межах фінансування.

Таким чином, Управління ПФУ не може нести відповідальність власними коштами за соціальні зобов’язання державного бюджету України.

Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно із ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” позивач ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є дитиною війни та має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 цього Закону.

Згідно із п. 1 розділу ІV “Прикінцеві положення” Закону України “Про соціальний захист дітей війни” цей Закон набирає чинності з 01 січня 2006 року.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”                  з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2006 рік було зупинено.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” пункт 17 ст. 77 було виключено, а ст. 110 викладено у новій редакції та встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст. 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а ст. 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, чинності він набрав з 01 квітня 2006 року, тому з цього часу ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” почала діяти.

Однак виплата надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком дітям війни могла здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі та згідно із порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році такого порядку виплати дітям війни підвищення до пенсії не визначив, вимоги позивача ОСОБА_1 щодо виплати їй надбавки до пенсії за 2006 рік задоволенню не підлягають.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” знову було зупинено.

Згідно із ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України           (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року, тобто з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення про неконституційність пункту 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, позивачу ОСОБА_1 як дитині війни мало виплачуватись підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, зокрема, пунктом 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01 січня 2008 року, ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було викладено у новій редакції та встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення             у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Судом встановлено, що з 01 січня 2008 року відповідач Управління ПФУ виплачує позивачу ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 01 січня 2008 року – 47 грн., з 01 квітня 2008 року – 48,10 грн., з 01 липня 2008 року – 48,20 грн., з 01 жовтня 2008 року по даний час – 49,80 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Після прийняття Конституційним Судом України зазначеного Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Верховною Радою України зміни до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не вносилися, тому положення цієї статті, згідно з якими дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком, є чинними          з цього часу саме в такій редакції.

Таким чином, з 22 травня 2008 року, тобто з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 про неконституційність пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, позивачу ОСОБА_1 як дитині війни повинно було виплачуватись підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні цього спору щодо розміру з 22 травня 2008 року підвищення до пенсії дітям війни постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” від 28 травня 2008 року № 530 застосуванню не підлягає.

Проаналізувавши зазначені вище норми Законів України, Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, враховуючи ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що порушення прав позивача ОСОБА_1 щодо невиплати їй підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком тривало в період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2010 року.

Оскільки Рішення Конституційного Суду України зворотної дії не мають, на періоди              з 01 січня по 08 липня 2007 року та з 01 січня по 21 травня 2008 року не поширюються.

Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Управління ПФУ та зобов’язання доплатити підвищення до пенсії вона звернулася 02 грудня 2009 року.

Оскільки відповідач Управління ПФУ наполягає на застосуванні пропуску строку звернення до адміністративного суду щодо вимог виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії за 2006-2007 роки, поважних причин пропуску позивачем цього строку судом не встановлено, тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо доплати їй надбавки до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року задоволенню не підлягають.

Бездіяльність відповідача Управління ПФУ щодо непроведення з урахуванням Рішень Конституційного Суду України своєчасного нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” суд вважає протиправною.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –                  20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи той факт, що Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є єдиним законодавчим актом, яким визначено розмір мінімальної пенсії за віком, суд вважає можливим для розрахунку підвищення до пенсії дітям війни застосувати саме ч. 1 ст. 28 даного Закону.

У цьому випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цим Законом, як критерій визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбачено мінімальну пенсію за віком, що, на думку суду, не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

За таких обставин, доводи відповідача Управління ПФУ щодо відсутності підстав для застосування до перерахунку та підвищення пенсій дітям війни розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є безпідставними, оскільки іншого розміру мінімальної пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті, чинним законодавством не встановлено.

Пенсійний фонд України діє у відповідності з Положенням “Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача ОСОБА_1 є Управління  Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області, тому воно і повинно здійснювати відповідну доплату підвищення до пенсії позивачу.

На підставі ст. ст. 22, 64, 152 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року             № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, керуючись ст. ст. 7 – 11, 71, 86, 99, 100, 122, 158 – 163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області щодо ненарахування ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, та провести відповідні виплати                    за період з 22 травня 2008 року по 28 лютого 2010 року з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку                       ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у зазначений вище строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                            Дутчак І.М.