Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 210/1295/15-ц

провадження № 61-15655св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Прокуратура Дніпропетровської області, Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня

2016 року у складі судді Скотара Р. Є. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Митрофанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 вересня 1997 року ОСОБА_1 проходив службу у податковій міліції Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі згідно з наказом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 12 вересня 1997 року № 221-к.

Постановою слідчого Прокуратури міста Кривого Рогу від 18 червня

2010 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частиною другою статті 366 КК України та 14 липня 2010 року обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд с постійного місця проживання (або місця знаходження) без дозволу слідчого.Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід - підписка про невиїзд на тримання під вартою.

Вироком Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною першою статті 365, частиною другою статті 162, частиною першою

статті 366, частиною першою статті 70 КК України та засуджено до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки з іспитовим строком на 1 рік на підставі

статті 75 КК України та на нього покладені обов`язки згідно з пунктами 3, 4 статті 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня

2012 року вирок суду в частині засудження за частиною другою

статті 162 КК України скасовано, провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (у редакції кодексу

1960 року), в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2012 року ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня

2013 року вирок Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року скасовано, а справу направлено прокурору міста Кривого Рогу для додаткового розслідування.

У подальшому кримінальне провадження від 13 лютого 2013 року закрито постановою Прокуратури Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 18 червня

2010 року по 26 серпня 2014 року (50 місяців - 4 роки 2 місяці 8 днів); тримався під вартою з 11 січня по 13 грудня 2011 року (11 місяців 2 дні); знаходився під підпискою про невиїзд з 14 липня 2010 року по 10 січня 2011 року, з 14 грудня 2011 року по 26 серпня 2014 року (3 роки 4 місяці 13 днів).

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням змінених позовних вимог, просив суд стягнути з ДКСУ на його користь на відшкодування заробітку за час незаконного відсторонення - 130 021,80 грн; моральну шкоду -

3 000 000,00 грн; витрати на правову допомогу - 16 000,00 грн; зобов`язати ДКСУ списати у безспірному порядку на його користь 3 149 133,78 грн за рахунок коштів Державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКСУ в частині матеріальної шкоди у вигляді заробітку за час незаконного відсторонення у сумі 130 021,80 грн; витрат на правову допомогу - 16 000,00 грн; поштових та транспортних витрат - 3 111,98 грн залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі ДКСУ на користь ОСОБА_1

за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, перебування його під слідством, тримання під вартою, знаходження під підпискою про невиїзд, позивачу заподіяно моральну шкоду, у зв`язку з чим останній має право на її відшкодування на підставі статті 23, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня

2017 року рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року змінено в частині розміру стягнутої з Держави Україна в особі ДКСУ на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, збільшено цей розмір з 100 000,00 грн до 150 000,00 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що незаконними діями органів досудового слідства порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральну шкоду, що виявилась в душевних стражданнях, які зазнав позивач в зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під вартою, підпискою про невиїзд, пов`язаними з цим обмеженнями в його житті.

Однак, визначаючи розмір належної позивачу компенсації за спричинену йому моральну шкоду, суд першої інстанції не в повній мірі врахував норми матеріального права, відповідно до яких законом встановлено лише мінімальній розмір відшкодування моральної шкоди, а реальна компенсація моральної шкоди має визначатись судом з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань і немайнових втрат, яких зазнала особа, а також засад справедливості та розумності.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області без задоволення, Верховний Суд вказав, що розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Таким чином, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції мінімальна заробітна плата становить - 1 450,00 грн та за період часу перебування позивача під слідством - 50 місяців її розмір становить 72 500,00 грн. Встановивши, що кримінальну справу за обвинуваченням позивача було закрито у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання, та врахувавши ступінь душевних стражданнях, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, апеляційний суд дійшов вірного висновку про збільшення розрахованого судом розміру моральної шкоди та встановив його у розмірі 150 000,00 грн. Переглядаючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що позивач перебував під судом та слідством впродовж більш ніж 4 років та що до нього було застосовано запобіжні заходи у вигляді взяття під варту та підписки про невиїзд.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2019 року до Верховного Суду через засоби поштового зв?язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій заявник просить рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди, збільшивши це розмір відповідно до позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи. Вважає, що оскільки рішення Дзержинського районного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року було змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року, то і розгляд цивільної справи повинен вважатися 14 березня 2017 року. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, мінімальний розмір заробітної плати становив 3 200,00 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції, збільшуючи розмір моральної шкоди до 150 000,00 грн не врахував, що мінімальний розмір відшкодування, визначений законом у даній справі становить 160 000,00 грн і такий розмір визначає найнижчу межу розміру такого відшкодування. Вказана позиція підтверджується також висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 213/1217/16-ц, де позивачем є ОСОБА_3 , який разом з позивачем у цій справі ОСОБА_1 незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності у одному кримінальному провадженні.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

09 жовтня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами установлено, що з 11 вересня 1997 року ОСОБА_1 проходив службу у податкової міліції Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі згідно з наказом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 12 вересня 1997 року № 221-к.

Постановою слідчого Прокуратури міста Кривого Рогу від 18 червня

2010 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частиною другою статті 366 КК України та 14 липня 2010 року обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд с постійного місця проживання (або місця знаходження) без дозволу слідчого.

Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід - підписка про невиїзд на тримання під вартою.

Вироком Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною першою статті 365, частиною другою статті 162, частиною першою

статті 366, частиною першою статті 70 КК України та засуджено до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки з іспитовим строком на 1 рік на підставі

статті 75 КК України та на нього покладені обов`язки згідно з пунктами 3, 4 статті 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня

2012 року вирок суду в частині засудження за частиною другою

статті 162 КК України скасовано, провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (у редакції кодексу

1960 року), в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2012 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня

2013 року вирок Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року скасовано, а справу направлено прокурору міста Кривого Рогу для додаткового розслідування.

У подальшому кримінальне провадження від 13 лютого 2013 року закрито постановою Прокуратури Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 18 червня

2010 року по 26 серпня 2014 року (50 місяців - 4 роки 2 місяці 8 днів); тримався під вартою з 11 січня по 13 грудня 2011 року (11 місяців 2 дні); знаходився під підпискою про невиїзд з 14 липня 2010 року по 10 січня 2011 року, з 14 грудня 2011 року по 26 серпня 2014 року (3 роки 4 місяці 13 днів).

На підставі заяви ОСОБА_1 про визначення розміру шкоди, постановою Прокуратури Дніпропетровської області про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування від

27 квітня 2016 року визначено розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування прокуратури Дніпропетровської області в сумі 56 932,32 грн, з них: утримання податку з доходів - 10 247,82 грн; військовий збір - 853,99 грн, до виплати - 45 830,51 грн та витрати на правову допомогу - 16 000,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, що переглядається, суди дійшли обґрунтованих висновків, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження від 13 лютого 2013 року закрито постановою Прокуратури Дніпропетровської області від

26 серпня 2014 року у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання.

Разом з цим, апеляційний суд розглядаючи справу в апеляційному порядку та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми відшкодування моральної шкоди не звернув уваги на таке.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувизначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на

2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 травня - 1 450,00 грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 750 000,00 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди з ДКС України

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року

№ 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

За правилами пунктів 3, 7 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судами встановлено фактичні обставин справи, однак неправильно застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня

2016 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року та постанови Верховного Суду від 19 червня 2019 року та ухвалення у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Встановлено, що ОСОБА_1 є таким, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог судові витрати пов?язані з розглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій в розмірі 14 981,40 грн слід стягнути з Державного бюджету України на користь Державної судової адміністрації України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року та постанову Верховного Суду від 19 червня 2019 року скасувати, та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Центрально-Міського районного суду

міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106;

код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України) судовий збір за перегляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій в розмірі 14 981,40 грн (чотирнадцять тисяч дев?ятсот вісімдесят одна гривня сорок копійок).

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 рокута постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун