Постанова

Іменем України

21 травня 2021 року

м. Київ

справа № 569/5147/16-ц

провадження № 61-7494 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 10 травня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 115 200 доларів США строком до 08 травня 2025 року.

У той же день для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася відповідати солідарно за виконання позичальником зобов`язань за кредитного договору.

Позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором, як і договором поруки, належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 07 квітня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 73 541 доларів 45 центів США, що за курсом Національного банку України складало 1 908 400 грн 63 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 56 826 доларів 64 центів США.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 368 доларів 88 центів США.; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 1 890 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 4 455 доларів 93 центи США.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану суму кредитної заборгованості.

У червні 2017 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину частково недійсним.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивовано тим, що 19 лютого 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було відступлено право вимоги за його кредитом іноземній компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».

Вказана компанія не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, отже не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України.

Тому, оскільки правочин щодо нарахування та отримання відсотків по кредитному договорі у період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року здійснювався юридичною особою без спеціального дозволу, цей правочин суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та підлягало визнанню недійсним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 10 травня 2005 року в частині нарахування відсотків, комісії та пені за період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 67 195 доларів 52 центи США, що становить 1 743 723 грн 74 коп. за курсом Національного банку України від 07 квітня 2016 року. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором, як і договором поруки, належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 07 квітня 2016 року утворилась заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов договору та вимог закону.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено з тих підстав, що позов пред`явлено неналежним позивачем до неналежного відповідача, оскільки як ні ОСОБА_1 , ні ПАТ КБ «ПриватБанк» не були сторонами оспорюваного договору, визначений відповідач є неналежним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2018 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2018 року у вказаній справі зупинено до вирішення Рівненським міським судом Рівненської області справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року провадження у вказаній справі поновлено та призначено справу до розгляду.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором, як і договором поруки, належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 07 квітня 2016 року утворилась заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов договору та вимог закону. Вимога банку щодо сплати щомісячних платежів за кредитним договором від 10 травня 2005 року, зокрема за оспорюваний ОСОБА_1 період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року, є правомірною, оскільки банк, як установа яка обслуговувала кредит, мав право проводити нарахування по ньому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 та постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 569/5147/16-ціз Рівненського міського суду Рівненської області.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, а тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати відсотки , пеню та комісії. Отже, за період з 19 лютого 2007 року по 07 квітня 2016 року відбувалось безпідставне нарахування та стягнення відсотків, комісій та пені які не можуть бути включені в розрахунок заборгованості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 травня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 115 200 доларів США на придбання нерухомості за програмою «Житло в кредит» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту строком до 08 травня 2025 року.(а.с. 14, т. 1)

У той же день для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася відповідати солідарно за виконання позичальником зобов`язань за кредитного договору.

Позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором, як і договором поруки, належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 07 квітня 2016 року утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку становила 73 541 доларів 45 центів США, що за курсом Національного банку України складало 1 908 400 грн 63 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 56 826 доларів 64 центів США.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 368 доларів 88 центів США.; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 1 890 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 4 455 доларів 93 центи США.

19 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити (а.с. 117, т. 1).

21 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» було укладено договір про обслуговування іпотечних активів, згідно з пунктом 3.2. якого встановлено обов`язок ЗАТ КБ «ПриватБанк», як обслуговуючої установи, вносити відповідні записи на дебіт і кредит згідно з умовами відповідних кредитів (пункт 3.2.1. (і)), стягнення встановлених щомісячних платежів, що належать до сплати позичальниками за кредитами (пункт 3.2.1. (іі)), та інші повноваження, пов`язані з обслуговуванням раніше укладених кредитних договорів між позичальниками та банківською установою, в тому числі і за укладеним кредитним договором від 10 травня 2005 року (а.с. 18, т. 2).

14 квітня 2016 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір викупу (відступу) прав вимоги, за яким до ПАТ КБ «ПриватБанк» знову перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 (а.с. 55, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором, як і договором поруки, належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 07 квітня 2016 року утворилась заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов договору та вимог закону. Вимога банку щодо сплати щомісячних платежів за кредитним договором від 10 травня 2005 року, зокрема за оспорюваний ОСОБА_1 період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року, є правомірною, оскільки банк, як установа яка обслуговувала кредит, мав право проводити нарахування по ньому.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 та постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15, безпідставні, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Крім того, у справі, яка переглядається, банк на час пред`явлення позову (20 квітня 2016 року) набув право вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , на підставі договору викупу (відступу) прав вимоги від 14 квітня 2016 року.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара