Ухвала

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 523/12878/20

провадження № 61-7635ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку.

Одночасно з позовом ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину земельної ділянки у АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 5110137600:18:012:0005, яка на праві власності належить ОСОБА_4 та заборони приватному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 17 серпня 2019 року до набрання рішенням суду законної сили.

Заяву обґрунтовано тим, що відповідно до договору дарування від 28 листопада 2003 року ОСОБА_4 подарувала їй 227/1000 частин будинку АДРЕСА_1 .

Вказувала, що зареєструвала за собою право власності на 227/1000 частин вказаного житлового будинку. Власниками земельної ділянки, на якій розташований будинок у рівних частках є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (1/3 частині за кожним).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі, на належну спадкодавцю 1/3 частку земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок, власником 227/1000 частин якої відповідно до договору дарування є ОСОБА_2 .

Вважала, що під час набуття нею права власності за договором дарування від 28 листопада 2003 року на 227/1000 частин будинку АДРЕСА_1 до неї перейшло право власності на 227/1000 частин земельної ділянки, на якій розташована її частка у будинку.

На теперішній час ОСОБА_5 , ОСОБА_1 намагаються успадкувати земельну ділянку на АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок, 227/1000 частин якого належать їй, просила вжити заходів забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення судом її позовних вимог. Крім того, позбавить права користуватися власністю, оскільки у разі видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, призведе до неефективного захисту її прав у обраний нею спосіб.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на належну ОСОБА_4 1/3 частку у спільній власності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки № 5110137600:18:012:0005, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони приватному нотаріусу видавати будь-яким особам свідоцтво про право на спадщину за заповітом або за законом відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року змінено.

Накладено арешт на 227/1000 частин земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 5110137600:18:012:0005, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року

№ 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4).

Крім того, пунктами 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 157 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Встановивши, що предметом спору, який виник між сторонами у справі є визнання права власності на 227/1000 частин земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або забезпечити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, апеляційний суд, змінюючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 у частині накладення арешту на 227/1000 частин спірної земельної ділянки.

Апеляційний суд, яким змінено судове рішення суду першої інстанції, ураховуючи предмет спору, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову, застосувавши захід забезпечення позову, який є пропорційним заявленим позовним вимогам.

Вжитий судом апеляційної інстанції захід забезпечення позову спрямований на попередження недобросовісної поведінки відповідачів протягом розгляду судом спору, який виник між сторонами щодо прав на нерухоме майно та недопущення з боку відповідачів дій, які можуть утруднити виконання рішення суду в майбутньому, зокрема, успадкування відповідачами до вирішення спору щодо спірної частки земельної ділянки та її відчуження.

Доводи касаційної скарги про те, що захід забезпечення позову є неспівмірним з позовними вимогами, є безпідставними, оскільки судами було встановлено, що між сторонами дійсно існує спір щодо визнання права власності на 227/1000 частин земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк