ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року

м. Харків

справа № 629/5225/16-ц

провадження №22-ц/818/2332/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів -Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Євстаф`євої Олени Вікторівни, яка діє в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року, а також на додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області, ухвалене 12 січня 2021 року, у складі судді Каращука Т.О.,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом після уточнення якого від 29.05.2018 ( т.1 а.с. 187), просив розірвати укладений 01.01.2007 між ОСОБА_1 і приватно-орендним сільськогосподарським підприємством (далі - ПОСП) імені Щорса, правонаступником якого є ТОВ «Лозівське хлібоприймальне підприємство», договір № 196 оренди землі - земельної ділянки площею 9,8346 га (кадастровий номер 6323983000:02:000:0175) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, зареєстрований в Лозівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по Земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель №040767700349 від 07.08.2007; стягнути з відповідача судові витрати.

Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 9, 8346 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323983000:02:000:0175; розташована на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області ( надалі Земельнп ділянка) . 01.01.2007 між ОСОБА_1 та ПОСП ім. Щорса було укладено договір № 196 оренди Земельної ділянки, зареєстрований в Лозівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по Земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель за № 040767700349 від 07.08.2007 ( надалі Договір). ПОСП ім. Щорса припинило свою діяльність, його правонаступником є ТОВ «Лозівське хлібоприймальне підприємство». Договір було укладено на 25 років, тобто до 31.12.2032. Згідно п. 15 Договору однією із його умов є збереження стану об`єкта оренди, а саме - не застосовувати дії, що призводять до зниження родючості земельної ділянки. Відповідно до п. 36 Договору однією з підстав розірвання Договору є рішення суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також інших підстав, визначених законом. Відповідач у справі не обробляє належним чином земельну ділянку позивача за період з 2009 року та до моменту звернення до суду; останні 5 років засіває земельну ділянку тільки соняшником та озимою пшеницею, що безумовно її виснажило та призвело до істотного погіршення стану родючості ґрунту, тобто орендар діє всупереч умовам Договору та положень чинного законодавства, що є підставою для розірвання договорів оренди.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Так, згідно висновку експертів № 13012/17-34 від 08.02.2018 агрохімічний стан та стан родючості ґрунту земельної ділянки з кадастровим номером №6323983000:02:000:0175 знаходиться на середньому рівні із ознаками деградації (виснаження) за вмістом фосфору в грунті. З 2009 року по теперішній час на указаній земельній ділянці відбулося погіршення агрохімічного стану та стану родючості ґрунту за показником вмісту рухомого фосфору через незбалансоване господарське використання земель. Указані зміни вмісту рухомого фосфору в грунті є істотним погіршенням родючості грунту, оскільки вдвічі перевищують встановлені нормативи допустимих змін. Суд вважав, що надані представником відповідача порівняння результатів аналізу грунту за 2009 рік та 2017 рік випробувальної лабораторії СТОВ "Дружба-Нова" викликають сумніви в об`єктивності наданих результатів досліджень, оскільки особи, які проводили дослідження не є експертами, не були попереджені про кримінальну відповідальність та дане дослідження не є експертизою; ТОВ « МРІЯ» та СТОВ "Дружба-Нова" належать одному кінцевому бенефіціару, що викликає об`єктивні сумніви в неупередженості висновку. При відборі зразків грунту для даного дослідження представник позивача участі не брав. Тому, суд дійшов висновку про доведеність не викоанання орендарем обов`язків встановлених п. 15 Договору, що є підставою для його розірвання.

Додатковим рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 січня 2021 року стягнуто зі СТОВ «Мрія» судові витрати на користь ОСОБА_1 у сумі 10690,70 грн., які складаються із суми сплаченого позивачем судового збору у розмірі 551,20 грн. та сплачених позивачем витрат на проведення судової експертизи у сумі 10139,50 грн.

Додаткове рішення суду мотивоване тим, що в зв`язку з задоволенням позову, на підставі вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551,20 грн. та витрати на проведення судової експертизи у сумі 10139,50 грн.

Не погодившись з указаними рішеннями суду Євстаф`євою О.В., яка діє в інтересах СТОВ «Мрія» подані апеляційні скарги, в яких адвокат просить рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21.12.2020 скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в позові відмовити повністю; витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 ; скасувати додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.01.2021 в частині стягнення зі СТОВ «Мрія» на користь ОСОБА_1 витрат в сумі 6177,90 грн., які складаються з витрат згідно рахунку №226 від 06.10.2017 в сумі 6077,50 грн., а також комісійного збору в сумі 60,78 грн. та 39,62 грн.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що умовами Договору не передбачена можливість його розірвання у разі погіршення стану родючості земельної ділянки, оскільки в пункті 15 Договору вживається сполучник «та», а не «або», що передбачає обов`язок орендаря дотримуватися двох умов викоаристання Земельної ділянки одночасно: не застосувавати дії, що призведуть до зниження родючості земельної ділянки і зміни її цільового призначення. Тому сам по собі факт зниження родючості земельної ділянки не є підставою для розірвання договору. Відповіді про наявність підстав для розірвання Договору, передбачених статтями 24 і 25 Закону України «Про оренду землі», а саме випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно пешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, - висновок експертів не містить. Питання, чи є встановлене погіршення стану родючості земельної ділянки таким пошкодженням об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому Договором використанню земельної ділянки, або чи змінилося цільове призначення земельної ділянки на вирішення експертизи не ставилося. Допитані під час судового розгляду справи експерти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказли, що виявлене погіршення родючості грунту за вмістом рухомого фтору не перешкоджає подальшому використанню земельної ділянки в сільському господарстві та вирощуванню сільськогосподарських культур. Отже, при винесенні рішення суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що дії відповідача призвели до істотного погіршення родючості ґрунту земельної ділянки та існування обставин, які відповідно до Закону України «Про оренду землі» та умов договору оренди є підставою для його розірвання. Вказане не підтверджено достатніми та достовірними доказами, а тому відсутні правові пістави для розірвання оспорюваного договору.

Апелянт вказує, що при обґрунтуванні свого рішення суд не дав належної оцінки висновку експертів та дійшов до незаконного висновку про належність та допустимість зазначеного доказу. А саме, суд що висновок експертів, мав ряд процесуальних та організаційних порушень та є неповним, оскільки не містить повної відповіді на перше питання поставлене на вирішення еспертизи. Також судом першої інстанції не з`ясована достатність поданих експертові об`єктів дослідження. Тобто репрезентативність результатів експертизи 2017 року недостатня для того, аби вважати її такою, що об`єктивно і у повній мірі відображає дійсний стан агрохімічних показників грунту. Суд безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що відібрані проби грунту аналізували у вимірювальній лабораторії інструментальних методів дослідження ґрунтів ННЦ «ІГА імені ОСОБА_4 », яка не акредитована на відповідність вимогам ДСТУ ІSО/ІЕС 17025 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій», компетентність не підтверджена. Судом також не надано оцінку (не вказано мотивів відхилення або врахування) доказу у вигляді листа-відповіді вихідний №0013 від 10.02.2020 Української лабораторії якості і безпеки продукції агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - УЛЯБП АПК ІтУБІП України). Суд помилково поставив під сумнів та не взяв до уваги доданий до матеріалів доказ у вигляді протоколу випробувань №07/19-ВН від 07.05.2019 Випробувальної лабораторії СТОВ Дружба-Нова, результат агрохімічного обстеження земельних ділянок випробувальної лабораторії СТОВ Дружба-Нова, копію атестату про акредитацію випробувальної лабораторії СТОВ Дружба-Нова №2Т1114 від 18.12.2017, копію додатку до атестата про акредитацію №2Т1114 від 18.12.2017, копію протоколу відбору проб грунтів від 02.04.2019. Відповідно до встановленого ст. 144 Земельного кодексу (далі - ЗК) України порядку особою, на яку покладено повноваження з виявлення порушення земельного законодавства, є інспектор з охорони довкілля, а факт виявлення порушення екологічного законодавства повинен бути зафіксований протоколом. Однак матеріали справи не містять відповідного протоколу про порушення, складеного інспектором з охорони довкілля або державним інспектором сільського господарства.

На підставі викладеного апелянт вважає недоведеним, що дії відповідача призвели до істотного погіршення родючості земельної ділянки та зміни її цільового призначення. Тому вважає, що рішення суду підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга на додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.01.2021 обгрунтована тим, що в матеріалах справи наявний акт здачі-приймання висновку експертів №13012/17-34 від 08.02.2018, виданий Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮ України, згідно якого ціна робіт складає 3961,60 грн. Сума в розмірі 6077,50 грн. сплачена згідно рахунку №226 від 06.10.2017, виписаного Національним науковим центром «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» за надання послуги - наукове забезпечення проведення судової еколого-ґрунтознавчої експертизи згідно договору №193/17 від 06.10.2017. Однак вказаний договір позивачем суду не надавався, тому відсутні докази того, що кошти в сумі 6077,50 грн. сплачено за послуги, надані інститутом в межах проведеної по даній справі судової експертизи. Крім того, комісійний збір банківської установи не входить до переліку судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому суми 39,62 грн. та 60,78 грн. не підлягають стягненню з відповідача.

ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відзив обгрунтований тим, що рішення суду є законним і обгрунтованим. Задовольняючи позов, суд вірно виходив з того, що належними та допустимими доказами було доведено погіршення стану родючості грунту на належних позивачу земельних ділянках, причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю відповідача та цим погіршенням, що є підставою для розірвання договорів оренди цих земельних ділянок. Вимірювальна лабораторія інструментальних методів дослідження ґрунтів ННЦ «ІГЛ ім. ОСОБА_4 » на момент проведення експертизи мала атестат на право проведення вимірювань об`єктів грунту у сфері та поза сферою поширення державного метрологічного нагляду, свідоцтво про відповідність №01-0105/2017 від 01.08.2017, про що зазначено у висновку експертів за результатами проведення комісійної судової експертизи від 08.02.2018 №13012/17-34. На твердження апелянта щодо неврахування експертами в експертному дослідженні пори року, коли проводився відбір ґрунтів, а також часу внесення добрив відповідачем, вказує, що в нормативних актах, які регламентують порядок оцінювання змін родючості грунту, немає вимог щодо врахування вказаних обставин при проведенні агрохімічного аналізу ґрунтів. Відповідач не зазначив, які конкретно нормативні акти, на його думку, були порушені експертами. З наданих представником відповідача документів щодо дослідження проб грунту СТОВ «Дружба-Нова» вбачається, що відібрання проб грунту для дослідження відбувалось без участі сторони позивача. Зміст відповіді Української лабораторії якості і безпеки продукції агропромислового комплексу від 10.02.2020 №0013 також не відповідає вимогам ДСТУ 7846:2015 та ДСТУ 7872:2015, якими регламентовано порядок визначення змін родючості грунтів та істотності цих змін. Зазначене викликає сумніви в об`єктивності та неупередженості наданих відповідачем документів, про що вірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні. Належних і допустимих доказів, які б давали підстави для сумнівів у правильності висновку експертів від 08.02.2018 №13012/17-34 у зв`язку з його недостатньою обґрунтованістю, чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи не надано. Порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, не вбачається. Від проведення повторної експертизи представник відповідача в судовому засіданні відмовилась. При розгляді справи було підтверджено причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю відповідача та погіршенням родючості грунту на належній позивачу земельній ділянці, оскільки землекористувачем, який здійснює сільськогосподарську діяльність на вказаній ділянці, є саме відповідач. Відповідачем не надано доказів того, що істотне погіршення родючості грунту відбулося не з його вини.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року не підягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ХР №073321, виданого 19.02.2003, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №180 (т. 1, а.с. 7), належить земельна ділянка, загальною площею 9,8346 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323983000:02:000:0175 ( надалі Земельна ділянка).

01.01.2007 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ПОСП ім. Щорса (Орендар) було укладено договір оренди землі №196, зареєстрований в Лозівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по Земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель №040767700349 від 07.08.2007 (т. 1, а.с. 5-6 ( надалі Договір)).

Надання ОСОБА_1 ПОСП ім. Щорса указаної земельної ділянки і її прийняття останнім для ведення товарного сільськогосподарського виробництва підтверджується Актом прийому-передачі земельної ділянки (т. 1, а.с. 8) та актом визначення меж земельної ділянки в натурі (т. 1, а.с. 9).

Згідно пункту 1 Договору Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Земельна ділянка належить Орендодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ХР №073321.

Згідно пункту 2 Договору в оренду передана земельна ділянка загальною площею 9,8346 га.

Відповідно до пункту 7 Договору, він укладений строком на 25 років і діє до 31.12.2032.

Пунктами 13-15 Договору визначені умови використання земельної ділянки. Так, земельна ділянка передана в оренду для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Умови збереження стану об`єкта оренди - не застосовувати дії, що приводять до зниження родючості земельної ділянки та зміни її цільового призначення.

Відповідно до пункту 19 Договору після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно пункту 26 Договору до прав Орендодавця віднесено, зокрема, право вимагати від Орендаря використання земельної ділянки у відповідності до мети, визначеної у пункті 13 цього договору, забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного та природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Орендар, серед іншого, зобов`язаний використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у пункті 13 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі ( пункт 29 Договору).

Пунктом 35 Договору визначені випадки припинення дії договору, а саме у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; загибелі об`єкта оренди. Також встановлено, що договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 36 Договору, його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 37 Договору визначено, що його розірвання в односторонньому порядку не допускається.

Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової експертизи від 08.02.2018 №13012/17-34, агрохімічний стан та стан родючості ґрунту земельної ділянки з кадастровим номером №6323983000:02:000:0175, яка згідно плану розташування земельних ділянок Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області розташована на полі № 355 , знаходиться на середньому рівні із ознаками деградації (виснаження) за вмістом фосфору в грунті. Враховуючи дані стану агрохімічних показників за 2009 рік, зазначені в листі Харківської філії ДУ «Держгрунтоохорона» від 10.01.2017 №158-19/02/107, на вище вказаній земельній ділянці відбулося погіршення агрохімічного стану та стану родючості ґрунту з 2009 року по теперішній час за показником вмісту рухомого фосфору через незбалансоване господарське використання земель. Вище вказані зміни вмісту рухомого фосфору в грунті є істотним погіршенням родючості грунту, оскільки вдвічі перевищують встановлені нормативи допустимих змін (т. 1, а.с. 147-153).

Під час розгляду справи судом першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_3 , який брав участь у проведенні комісійної судової експертизи від 08.02.2018 №13012/17-34, який пояснив, що для даної експертизи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було відібрано проби грунту на земельній ділянці позивача та за територією даної ділянки в межах графічного контуру з метою порівняння стану грунту на час експертизи з пробами 2009 року. Грунт перебуває на середньому рівні за вмістом фосфору - це загальна оцінка стану родючості грунту. Експертиза стосувалася змін родючості грунту за різними показниками, включаючи показники рухомого фосфору. При проведенні експертизи користувалися методом Чирикова , який діяв на 2009 рік. Метод Мачигіна був би не об`єктивним, оскільки порівнювали грунт з 2009 роком, що вимагало проведення порівняння за однією методикою, так як показники є різними. Відбір грунтів робився згідно норм стандартизації. Погіршення агрохімічного стану та стану родючості грунту відбулося через зменшення рухомого вмісту фосфору у ґрунті через незбалансоване господарське використання земель. Зменшення рухомого фосфору у ґрунті з інших підстав не може бути, тільки через деградацію, яка може бути у зв`язку з не внесенням добрив, ерозією, невнесенням рухомого фосфору. Ерозія можлива якщо є ухил земельної ділянки, однак у земельної ділянки позивача його немає. Середній рівень фосфору не перешкоджає використанню грунту, тільки якщо в такий спосіб, що призводить до погіршення. Погіршення грунту вже відбулося. Експертиза зафіксувала погіршення грунту з 2009 року по час проведення експертизи. На момент проведення експертизи родючість грунту знизилися. Відновлення грунту можливо орієнтовно за 5-6 років, використовувати землю під час відновлення можливо. Неправильно підібрана сівозміна може призвести до погіршення.

Також суд дав належну оцінку показанням допитаних в судовому засіданні свідкам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , які підтвердили факт відбору зразків грунту для проведення експертизи у 2018 році та відсутіність заперечень щодо відбору грунту та зауважень зі сторони позивача та відповідача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що орендарем були застосовані дії, які призводять до зниження родючості земельної ділянки, тобто були порушені умови Договору.

Відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 5 ЗК України визначені основні принципи земельного законодавства, серед яких зазначено принцип раціонального використання та охорони земель. Раціональним вважається таке використання сільськогосподарських земель, у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель зі сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 указаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Крім того, згідно статті 32 указаного Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов`язки орендодавця, серед яких право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.

Главою 22 ЗК України визначений порядок припинення прав на землю.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є: використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі, орендарі земельних ділянок, зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

Статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 4 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, який укладається у письмовій формі.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено умови договору оренди землі. В редакції указаної статті, чинній на час укладення договору оренди землі №196, було визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Зі зімсту Договору вбачається, що між ОСОБА_1 та ПОСП ім. Щорса було узгоджена можливість одностороннього розірвання Договору за рішенням суду у випадку невиконання іншою стороною умов, передбачених Договором, та чинним законодавством (пункт 36 Договору).

Пунктом 15 Договору визначено таку умову збереження стану об`єкта оренди як незастосування дій, що приводять до зниження родючості земельної ділянки.

Посилання апелянта щодо сполучника «та», використаного в даному пункті договору, згідно якого умовою збереження стану об`єкта оренди є не застосування дій, що приводять до сукупності наслідків: 1) зниження родючості земельної ділянки та 2) зміни її цільового призначення, а не одного з них, колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтоване, позбавлене логіки і таке, що суперечить вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 по справі №916/1998/19 зроблено висновок щодо поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням». Визначено, що вказане поняття застосовується у випадках, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Статтею 1 Закону України «Про охорону земель» надано визначення поняттю родючість ґрунту - це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є основним показником якості ґрунту.

Колегія суддів враховує, що вжитий у п. 15 Договору сполучник «та » є єднальним, який в реченні змістовно поєднує між собою різні наведені в ньому умови (чинники).

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що за граматичним способом тлумачення розташування в пункті 15 Договору сполучника «та» є місцем синтаксичного розриву тексту, і тому наведені в ньому умови належить розглядати як окремі види умов збереження стану об`єкта оренди.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач порушив умови договору оренди, не виконав передбаченого договором обов`язку незастосування дій, що приводять до зниження родючості земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору оренди.

З обставин справи вбачається причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю відповідача та погіршенням родючості грунту на належній позивачу земельній ділянці, оскільки землекористувачем, який здійснює сільськогосподарську діяльність на вказаній ділянці, є саме відповідач.

Згідно правової поизиції, викладеної в постанові КГС ВС від 13.11.2019 №908/1399/17, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції помилково поставив під сумнів та не взяв до уваги додані до матеріалів результати досліджень, зроблені випробувальною лабораторією СТОВ Дружба-Нова, колегія суддів не приймає до уваги. Вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку про не належність зазначеного доказу через те, що: особи, які проводили дослідження не є експертами, не були попереджені про кримінальну відповідальність; дане дослідження не є експертизою; випробувальна лабораторія СТОВ Дружба-Нова і СТОВ «Мрія» належать одному кінцевому бенефіціару; при відборі зразків грунту для даного дослідження представник позивача участі не брав.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд.

При вирішенні справи районний суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.

Апеляційна скарга представника СТОВ «Мрія» на додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 січня 2021 року підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивачем були заявлені вимоги про стягнення на його користь з відповідача судових витрат у сумі 10690,70 грн., які складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн. та витрат на проведення судової експертизи у сумі 10139,50 грн.

Апелянтом оскаржується додаткове рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних в розмірі 6177,9 грн.

В іншій частині додаткове рішення не оскаржується, в зв`язку з чим апеляційним судом не переглядається.

Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 6 статті 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених судових витрат представником позивача надані копії квитанцій №5 та № 3 від 09.10.2017 на загальну суму 10139,5 грн. (т. 1, а.с. 184).

При цьому, згідно акту №13012/17-34 здачі-приймання висновку експертів №13012/17-34 від 08.02.2018, виданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮ України, ціна робіт складає 3961,60 грн.

Сума в розмірі 6077,50 грн. сплачена позивачем згідно рахунку № 226 від 06.10.2017, виписаного Національним науковим центром «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» за надання послуги - наукове забезпечення проведення судової еколого-ґрунтознавчої експертизи згідно договору №193/17 від 06.10.2017. Однак вказаний договір позивачем суду наданий не був, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості дійти обгрунтованого висновку, чи були кошти в сумі 6077,50 грн. сплачені за послуги, надані інститутом в межах проведеної по даній справі судової експертизи.

На підставі викладеного сплачена позивачем сума в розмірі 6077,50 грн. не підлягає стягненню на його користь з відповідача.

З аналізу змісту статті 133 ЦПК України вбачається, що комісійний збір банківської установи не входить до переліку судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому суми в розмірі 39,62 грн. та 60,78 грн., сплачені позивачем при оплаті послуг за квитанціями №5 та №3 від 09.10.2017 на загальну суму 10139,5 грн. також не підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 січня 2021 року підлягає зміні зі скасуванням в частині стягнення зі СТОВ «Мрія» на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 6177,9 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Євстаф`євої Олени Вікторівни, яка діє в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Євстаф`євої Олени Вікторівни, яка діє в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», на додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 січня 2021 року задовольнити.

Додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 січня 2021 року скасувати в частині стягнення зі СТОВ «Мрія» на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 6177,9 грн.

В іншій частині додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 травня 2021 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук