ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

31 липня 2007 р.

№ 18/24

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого судді

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

ТзОВ “Кнауф Гіпс Донбас”

на рішення

від 30.05.07 господарського суду Донецької області

у справі

№ 18/24

за позовом

Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області

до	ТзОВ “Кнауф Гіпс Донбас”

про	стягнення 12 570,30 грн.

У справі взяли участь представники сторін:

від позивача: не з’явилися

від відповідача: Дедищева В.І. довір. від 03.11.05

ВС ТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Донецької області від 30.05.07 (суддя Забарющій М.І.)  позовні вимоги задоволено.

          Рішення мотивовано доведеністю спричинення збитків державі  понадлімітним викидом забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

          ТзОВ “Кнауф Гіпс Донбас”, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернулося з касаційною скаргою, в якій просить провадження у справі припинити з мотивів непідвідомчості спору господарським судам.

Скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 129 Конституції України, ст. 12 ГПК України, ст. 34 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” , ч.4 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” На думку скаржника справа має бути розглянута за правилами Кодексу адміністративного судочинства.

Окрім цього, скаржник наголошує, що  рішення суду було винесено одноособово на момент, коли  головою суду не було вирішено питання про колегіальний розгляд справи; коли не було розглянуто клопотання про непідвідомчість справи господарським судам

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Працівники Торецької регіональної державної екологічної інспекції державного управління  екології та природних ресурсів в Донецькій області здійснили відбір проб викидів стаціонарних джерел. Це було відображено у  акті від 25.07.2006р.№16.

Результати цих вимірювань були викладені  у протоколі № 16, згідно п.5 протоколу об'єм викидів значно перевищує параметри, передбачені дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Торецьке РДЕІ 31.07.2006р. склала акт № 32/121 перевірки виконання природоохоронного законодавства (далі - акт № 32/121). У цьому акті зазначено, що: викиди ЗР в атмосферне  повітря відповідач здійснює на підставі дозволу держуправління екоресурсів в Донецькій області за № 312279540 від 29.08.2005р.; відбір проб виконано від джерела викиду №7; станом на 25.07.2006р. зафіксоване середнє значення потужності викиду пилу гіпсу від джерела викиду № 7 - 4,6198 г/с при встановленому нормативі 0,301 г/с.

Торецьке РДЕІ 08.08.2006р. склала акт № 21 відбору проб викидів стаціонар далі - акт № 21), у т.ч. і від джерела викиду № 7. А 14.08.2006р. нею був оформлений протокол № 21 вимірювань вмісту ЗР в організованих викидах стаціонарних джерел і, протокол № 21). На підставі цих документів був складений акт № 32/125 перевірки виконання природоохоронного законодавства від 14.08.2006р. (далі - акт № 32/125 від 14.08.06). У цьому акті зафіксовано, що від джерела викиду № 7 станом на 08.08.2006р. норматив ГДВ по пилу дотримується.

Згідно довідки від 22.08.06  № 2458 в період з 25.07.06 по 07.08.06 було включено електрофільтр гіпсового цеху, якій працював 294 години.

Відповідно до статті 44 Закону “Про охорону природного середовища” збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається постановою Кабінету Міністрів України №303 від 1 березня 1999 року "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" та Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, які є обов'язковими до виконання.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 року38 та  зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 травня 1995 р. за N 157/693  та затверджена відповідно до  законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" та "Про охорону атмосферного повітря".

Таким чином, доводи скаржника про помилкове застосування судом  підзаконного нормативного акту –“Методики розрахунку збитків...” є необґрунтованими.

Не можуть бути взяти до уваги посилання скаржника на те, що справа мала бути розглянута за нормами Кодексу адміністративного судочинства з огляду на таке.

Адміністративні суди вирішують  публічно-правові спори , в яких хоча б однією  з сторін  є суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства  і в тому числі на виконання делегованих повноважень. Статтею 17 КАС України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція  адміністративних судів. Поняття “суб’єкт владних повноважень” визначено ст. 3 КАС України. Необхідною ознакою цього суб’єкту  є здійснення ним владних управлінських функцій , причому ці функції повинні здійснюватися саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Якщо   цього не відбувається, то такий суб’єкт не перебуває “при здійсненні управлінських функцій” і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом. Господарський суд розглядає справи у спорах за участю суб’єктів владних повноважень про  право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України та іншими актами господарського та цивільного законодавства.

Підстави відповідальності за за подіяння шкоди передбачені ст.440 ЦК України застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Особливості за стосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть пе редбачатись спеціальними законами, які регулюють охорону певного виду та кого середовища.

Таким чином, правовідносини між сторонами виникли не з владних повноважень, а з приводу заподіяння шкоди. Тому висновок суду першої інстанції про те, що справи даної категорії  не відносяться до адміністративної юрисдикції є правомірним.

Щодо залишення поза увагою суддею першої інстанції  клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Заява відповідача  про призначення колегіального розгляду справи від 13.03.07 розглядалася головою місцевого суду, якій  видає накази і розпорядження з питань, що належать до його повноважень відповідно до ст. 24 Закону України “Про судоустрій України”. До початку розгляду справи голова суду розпорядження відносно іншого порядку розгляду справи не надав.

Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що прийняте у справі судове рішення є цілком обґрунтованим та підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТзОВ “Кнауф Гіпс Донбас” залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 30.05.07 у справі №18/24 –без змін.

Головуючий , суддя                                                              В. Овечкін

Судді:                                                                                      Є.Чернов

                                                                                                         В.Цвігун