Справа № 2-508/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

03 червня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого - судді Кравченко Н.О.,

при секретарі – Апанасовій Н.М., Гусєвій К.І..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист гідності, честі та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

07 жовтня 2009 року  позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 650,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно свідоцтва НОМЕР_1, виданого 20.04.1994 року, він має право на зайняття  адвокатською діяльністю. 29.10.2008 року та 30.05.2009 року позивач уклав договори про надання юридичної допомоги громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у притягненні до передбаченої ст.154 КпАП України адміністративної відповідальності хазяїв незаконно вигуляних у центрі міста собак.  12.08.2009 року та 15.09.2009  року позивачем за первісним позовом разом з очевидцями за допомогою відео зйомки були зафіксовані факти  порушення відповідачкою ОСОБА_2 ст.154 КпАП України, Правил утримання собак і кішок в Україні, Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затверджених Постановою кабінету Міністрів України від 09.07.2002 року № 944, та затверджених рішенням  Луганської міської ради від 21 серпня 2007 року за № 21/3 Правил благоустрою території м. Луганська. З цього приводу, виконуючи свої професійні обов'язки представника та в своїх інтересах, позивач надіслав до Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області 13.08.2009 року і 15.09.2009 року відповідні заяви на підставі ст.ст.5, 6 Закону України «Про адвокатуру», ст.1545 п.1 ч.1 ст.213, ч.1 ст.218, п.1 ч.1 ст.255 КпАП України про притягнення  ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.154 КпАП України. 01.10.2009 року позивач отримав постанову старшого дільничного інспектора Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВ України в Луганській області Курмашова А.В. від 24 вересня 2009 року про відмову у порушенні кримінальної справи за ч.1 ст.296 КК України, в третьому абзаці установочної частини даної якої дізнавач зазначив, що «як пояснила ОСОБА_2....щодо гр.Вєдути, то гр.ОСОБА_2 вважає його психічно неврівноваженою людиною». В зв’язку із чим позивач вважає, що має місце розповсюдження відповідачкою  серед працівників Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМ В С України в Луганської області свідомо брехливих, наклепницьких відомостей відносно здоров'я позивача,  які є хибними та не відповідають дійсності. Розповсюдження серед робітників Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області таких відомостей, що зачіпають особистість позивача та паплюжать його як адвоката, завдали позивачу вразливих моральних страждань, принижують гідність та честь позивача, вражаючи його ділову репутацію абсолютно здорової психічно людини. Внаслідок розповсюдження ОСОБА_2 позивачу  спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 1650 грн.

У судовому засіданні позивач  просив  визнати такими, що не відповідають дійсності, викладені у поясненні ОСОБА_2,  а саме: «... щодо гр.ОСОБА_1, то гр.ОСОБА_2 вважає його психічно неврівноваженою людиною»; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати відомості викладені у наданому до Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України поясненні, зазначеному у постанові від 24.09.2009 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача завдану моральну  шкоду  у грошовому виразі у розмірі 1650 грн.; відшкодувати за рахунок відповідачки понесені позивачем витрати по сплаті державного мита у сумі 17 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 75 грн.

Підстав для задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 не вбачає, оскільки  складені ним заяви до Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України містять повідомлення про порушення ОСОБА_2 адміністративного законодавства  та згідно  Рішення  Конституційного Суду України  від 10.04.2003  року №8-рц2003, ст. 49 Конституції України та Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» таке повідомлення правоохоронним органам не може бути розцінено розповсюдженням неправдивої інформації.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, первісний позов не визнала в повному обсязі та зазначила, що у постанові Ленінського районного відділу Луганського міського     управління ГУМВС України в Луганській області від 24.09.2009 року про відмову у порушенні кримінальної справи відсутній такий вираз як «пояснила ОСОБА_2.»,  аналіз витягу із зазначеної постанови  «Що стосується гр.ОСОБА_1, то гр. ОСОБА_2 вважає його психічно неврівноваженою людиною, що провокує  громадян, що вигулюють собак, на конфлікт» свідчить не про розповсюдження  відомостей, а про юридичну оцінку обставин справи посадовою особою. Крім того ОСОБА_2 зазначила, що  вона не має ніякого відношення до складання  зазначеної постанові від 24.09.2009 року про відмову у порушенні кримінальної справи, в зв’язку із чим не  повинна притягатися до відповідальності, як за  прийняте рішення по справі, так і за доводи, які це рішення обґрунтовують.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, який обґрунтувала тим, що 13.08.2009 року  та 15.09.2009 року  ОСОБА_1 подано до Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області заяви про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 154 КпАП України. Поданням вищезгаданих заяв в органи міліції ОСОБА_1 поширив недостовірну інформацію щодо ОСОБА_2, чим  порушив  її права на повагу гідності та честі, а також на недоторканність ділової репутації. Ця інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення ОСОБА_2 норм чинного законодавства України. З жовтня 1996 року позивач за зустрічним позовом  є співробітником Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, посідає посаду доцента, полковник міліції у відставці. У колективі університету користується повагою і авторитетом. Негативна інформація була представлена до органу, де служать випускники університету - колишні курсанти й студенти, яких позивач за зустрічним позовом  виховувала й навчала в університеті.  

Для звернення ОСОБА_1 в Ленінський районний відділ Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області, не було на думку ОСОБА_2 правових підстав. Його посилання в позовній заяві про фіксацію фактів порушень з боку ОСОБА_2 разом з іншими громадянами ст. 154 КпАП України, Правил утримання собак і кішок в Україні, Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2002 № 944, та затверджених рішенням Луганської міської ради від 21.08.2007 № 21/3 Правил благоустрою території м. Луганська, є  на думку ОСОБА_2 голослівною.  ОСОБА_2 є власником собаки породи «англійський кокер-спаніель». Собака зареєстрована у встановленому законодавством порядку й систематично прищеплюється, що підтверджується копією Карти лікувально-профілактичних заходів. Відповідно до Переліку порід собак, відповідальність власників яких підлягає обов'язковому страхуванню за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, що додається до Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2002 № 944, собаки породи «англійський кокер-спаніель» не підлягають обов'язковому страхуванню.

ОСОБА_2 просила зустрічний позов задовольнити, стягнути з позивача за первісним позовом компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. зобов’язати ОСОБА_1 припинити дії, що порушують  особисті немайнові інтереси ОСОБА_2, а у задоволенні первісного позову - відмовити, вважаючи, що вимоги позивач за первісним позовом безпідставні.

В судовому засіданні сторони підтримали свої вимоги і не визнали вимог відносно себе. Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги як по основному так і по зустрічному позову не підлягають задоволенню з наступних  підстав:

Як убачається з матеріалів справи, 13.08.2009 року і 15.09.2009 року позивач за первісним позовом направив  до Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області заяви про притягнення  ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.154 КпАП України. 01.10.2009 року позивач за первісним позовом отримав постанову старшого дільничного інспектора Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУМВ України в Луганській області Курмашова А.В. від 24 вересня 2009 року про відмову у порушенні кримінальної справи за ч.1 ст.296 КК України., в якій зазначено: «Що стосується ОСОБА_1, то гр. ОСОБА_2 вважає його психічно  неврівноваженою особою, що провокує  громадян, що вигулюють собак, на конфлікт».

Відповідно до ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право спростування цієї інформації. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

Відповідно до ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

    П.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, яке регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 28.09.1990р. №7 вказує, що до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті, які принижують честь, гідність та ділову репутацію громадянина чи організації в суспільній думці чи думці окремих громадян з точки зору дотримання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі. Відповідач повинен доказати, що розповсюджені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається лише обов'язок доказати факт розповсюдження відомостей, що його порочать, особою, до якого пред'явлений позов.  

Ст.471 Закону України «Про інформацію» вказує, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

ч.1     ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено право особи на свободу виявлення поглядів. Це правило включає і свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Право висловлювати судження, оцінки, думки, гарантовано ст..34 Конституції України.

            Крім того, як зазначено у  п. 4 Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.90 р. № 7 зі змінами та доповненнями, у  порядку цивільного  судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз,   рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити

Позовні вимоги  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист гідності, честі та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

    Згідно  п.3 Постанови  Верховного Суду України №7 від 28.09.1990року  “ Про застосування судами законодавства , що регулює захист честі , гідності і ділової репутації громадян та організацій”   при розгляді  цивільних справ про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні з'ясовувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

    Під поширенням  відомостей  слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації , викладення в характеристиках, заявах , листах , адресованих іншим особам , повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б  одній людині.

    Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

    Як роз’яснено постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, яке регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 28.09.1990р. №7  у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.  У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

    Тому, враховуючи, що доказів, які б свідчили про поширення відповідачем  за зустрічним позовом відомостей щодо ОСОБА_2,  не встановлено, суд вважає, що  відсутні достатні підстави для задоволення зустрічного позову.

    Оскільки вимоги про  відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог  про захист честі , гідності та ділової репутації, то суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні позову в цієї частині.    

    Зустрічна позовна заява в частині  вимоги про  зобов’язання ОСОБА_1 припинити дії, які порушують особисті немайнові інтереси та заборони здійснення ним фото та відео зйомок без її згоди не підлягає задоволенню, оскільки цивільним законодавством України, а саме частиною 2  ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав.

Керуючись ст.ст. 9, 40, 49 Конституції України,  ст. 471 Законом України ?ро інформацію", ст.ст. 16, 227, 297, 1167 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, яке регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 28.09.1990р. №7, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК,  суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

        В позовних вимогах по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист гідності, честі та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

    Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

    Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, а після того подання протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Головуючий: