ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 р.Справа № 520/17332/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача Острицького Андрія Олеговича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 18.01.21 року по справі № 520/17332/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, в якій просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії з приводу не внесення до довідки Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 30.03.2018 року №100/30489 відомостей стосовно розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з 50% розміру мінімальної заробітної плати встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, та надбавки за вислугу років (50%) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704; зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нову довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2018 року з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років (50%) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права і неповне з`ясування обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спірним у даній справі є порядок обчислення складових грошового забезпечення позивача, що містяться у довідці від 30.03.2018 року №100/30489. Вказує, що згідно із приміткою 1 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт та відповідно до примітки до додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Вважає, що в обох випадках (для посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням) визначено, що розрахунки проводяться шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Зауважує, що зазначеного змісту примітки містяться у додатках 1, 14 до Постанови №704, є невід`ємними їх частинами, на момент виникнення спірних правовідносин та на теперішній час є діючими, а отже підлягають застосуванню. Стверджує, що з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Зазначає, що застосування відповідачем розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 1 січня календарного року як вихідного показника призвело до невірного обчислення розміру грошового забезпечення позивача, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а як наслідок і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Вказує, що в спірних правовідносинах мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина при визначенні розміру посадових окладів та розміру окладів за військове звання, оскільки розглядається не як розрахункова величина, а застосовується як гарантія забезпечення щорічного зростання грошового забезпечення військовослужбовців залежно від збільшення рівня соціальних стандартів в державі. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 18.03.2019 року у справі №910/5244/18, від 20.03.2019 року у справі №910/7715/18, від 18.04.2019 року у справі №910/5105/18, від 23.05.2019 року у справі №910/5098/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії подало до суду відзив на апеляційну скаргу представника позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року без змін. Зазначає, що 04.03.2019 року до ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області надійшов лист за підписом Державного секретаря МВС України. У листі повідомлено, що МВС України 25.09.2018 року видано наказ № 787 «Про організаційно-штатні зміни у МВС», відповідно до якого при територіальних медичних об`єднаннях МВС України по областях розпочали свою роботу сектори із соціально-гуманітарних питань. Вказаний сектор створений, також, і в Державній установі «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області». Згідно зазначеного листа до функцій сектору, серед іншого, відноситься прийом від особи, яка набула права на пенсію відповідно до Закону №2262- XII заяв та документів для призначення (перерахунку) пенсії, перевірка правильності оформлення поданих документів, розгляд звернень, заяв та скарг з питань пенсійного та соціального забезпечення, осіб, звільнених з ОВС та інші повноваження. Ліквідаційним комісіям надано вказівку передати всю інформацію та документи щодо осіб, які проходили службу в МВС. Зауважує, що 29.03.2019 року ліквідаційною комісією ГУ МВСУ в Харківській області передано до сектору із соціально-гуманітарних питань Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» всю інформацію та документацію щодо осіб, які проходили службу в підрозділах МВС України у Харківській області. Зауважує, що з 29.03.2019 року у ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області відсутні будь-які повноваження щодо ведення пенсійних справ та видання довідок про перерахунок пенсії колишнім працівникам МВС України. Вважає, що станом на день подання позовної заяви у ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області відсутні повноваження щодо видачі довідки для перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Просить розглядати справу без участі представника ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просить дану справу розглянути без участі позивача та його представника.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є колишнім атестованим працівником Академії внутрішніх військ, яка входила до складу внутрішніх військ, з 26.06.2008 року отримує пенсію за вислугу років у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яку виплачує ГУ ПФУ в Харківській області із розрахунку за показниками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, а не постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 року.

Оскільки заявник є пенсіонером по лінії Міністерства внутрішніх справ України, то з урахуванням загальновідомого факту припинення функціонування органів внутрішніх справ, довідку про розмір та структуру грошового забезпечення діючого поліцейського за тією ж самою посадою у штаті, котру обіймав заявник до звільнення зі служби у відставку чи прирівняною посадою видає або діючий територіальний орган МВС України, або безпосередньо МВС України.

Між тим, з приводу видачі нової довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії з 01.03.2018 року із зазначенням розміру посадового окладу, розміру окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років з 01.03.2018 року із розрахунку не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року; надати розрахунок розміру окладу за військовим званням, посадового окладу з 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 за посадою перший заступник начальника академії з навчальної та методичної роботи Академії внутрішніх військ, заявник звернувся до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

16.09.2020 року позивач звернувся до відповідача з метою отримання нової довідки про грошове забезпечення, проте останній відмовив у видачі даної довідки.

Стверджуючи про протиправність такого владного управлінського волевиявлення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що норма п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ №103, що свідчить про відсутність правових підстав для обчислення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії та обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності незастосування відповідачем пункту 1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчислені розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.ч. 2-3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на час її прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з п.1 примітки додатку 1 Постанови №704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Згідно примітки додатку 14 Постанови №704 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі по тексту - Постанова №103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п.3 Постанови №103 у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Редакція приміток додатків 1 та 14 не була змінена у зв`язку зі зміною редакції пункту 4 Постанови №704, тобто зміст приміток додатків 1 та 14 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Так, загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки визначені Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року №870 (далі по тексту - Правила).

Пунктом 20 Правил передбачено вимоги, які встановлюються до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою. Так, в окремих випадках в структурі проекту документа допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень. Додатки до проекту документа повинні містити перелік елементів, включення яких до тексту ускладнило б його сприйняття. Додатки позначаються цифрами.

Відповідно до п.24 Правил метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Таким чином, нормативні положення Постанови №704, які встановлюють розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та порядок їх обчислення, містяться у пункті 4 примітки додатків 1 та 14 не містять нормативні положення та не встановлюють такі розміри, а лише роз`яснюють порядок їх обчислення.

Колегія суддів зазначає, що додатки 1 та 14 до Постанови №704 мають примітки пояснюючого характеру, зокрема, наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

На час виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тоді як згідно приміток до додатків 1 та 14 розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №700/668/16-а визнано, що суб`єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов`язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов`язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.

Оскільки додатки 1 і 14 до Постанови №704 були затверджені 30 серпня 2017 року, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21 лютого 2018 року на підставі Постанови №103, то відповідно і у цьому випадку пріоритетним у застосуванні є положення саме пункту 4 Постанови №704.

Крім того, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 зазначала, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат, і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1 та 14 Постанови №704, то не вбачається правових підстав для перерахунку розміру посадового окладу позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про те, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №520/2781/2020, від 18.02.2021 року у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №240/11952/19, від 11.02.2021 року у справі № 200/3774/20-а.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів доходить висновку щодо необґрунтованості та безпідставності заявлених позивачем вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення адміністративного позову без задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах при визначенні розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням необхідно застосовувати саме 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року, з множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, оскільки в примітці 1 додатку 1 та примітці додатку 14 про це прямо вказано, а п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103, не містить в собі нормативних застережень відносно неврахування вищевказаних приміток, а тому зазначені розрахунки проводяться шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, то колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам про те, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Щодо посилання скаржника на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 18.03.2019 року у справі №910/5244/18, від 20.03.2019 року у справі №910/7715/18, від 18.04.2019 року у справі №910/5105/18, від 23.05.2019 року у справі №910/5098/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19, то колегія суддів зауважує, що посилання на вказані рішення суду касаційної інстанції не впливають на вирішення даної справи з урахуванням викладених вище висновків суду.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України", де було вказано, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачитись на користь особи (ст.1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 року), то колегія суддів, не заперечуючи висновків зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, зауважує, що в даному випадку, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, в спірних правовідносинах по даній справі відсутня колізія у законодавстві.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

З урахуванням того, що відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 520/17332/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош

Повний текст постанови складено 24.05.2021 року