Справа № 2-40/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30.03.2010 року, Кам’янобрідський  районний суд м. Луганська  в складі:

головуючого -                               судді Котлярової І.Ю.,

при секретарях: Сурковій А.Ю., Пушкарьовій-Харченко В.Г., Кирсановій М.О., Васюхіній І.В., П’ятак О.Л.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_7,

представника відповідача - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_9 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 04.04.2007 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики на суму 32000 гривень, на підтвердження чого, у присутності трьох свідків, відповідачка надала розписку. Згідно цієї розписки відповідачка зобов’язалась у строк до 30.04.2007 року повернути суму боргу, однак у порушення вказаного договору борг так і не повернула, у зв’язку із чим, позивач просить суд винести рішення, яким стягнути з відповідачки на користь позивача борг у розмірі 32000 гривень.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог. Відповідачка суду пояснила, що вона працювала на ОСОБА_9  реалізатором на ринку “Ягос”. 02.04.2007 року з модулю, в якому вона здійснювала торгівлю було вкрадено деякий товар, після чого ОСОБА_9 змусив ОСОБА_10 написати розписку з метою гарантії повернення вартості вкраденого товару на випадок, якщо крадія не буде знайдено, тому ніяких грошей ОСОБА_9 відповідачці не передавав. Вважає надану нею розписку на ім’я ОСОБА_9 такою, що укладена під впливом обману, тому на неї розповсюджуються вимоги ст. 230 ЦК України.

З приводу заперечень відповідача та її представника проти позовних вимог, представник позивача пояснив, що під час написання розписки відповідачка була приватним підприємцем і ОСОБА_9 не здійснював разом із нею будь-якої комерційної діяльності. Крім того, зауваження відповідачки та її представника з приводу того, що розписку було написано внаслідок скоєння крадіжки є необґрунтованим, оскільки вартість вкраденого товару є значно меншою, ніж зазначена у розписці сума. До того же відповідачкою не подано до суду жодних доказів з приводу того, що розписка складена під впливом обману.    

 Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, перевіривши матеріали справи та  дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позов підлягає задоволенню.

    Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 04.04.2007 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_10 отримала у борг суму коштів у розмірі 32000 гривень, які зобов’язалась повернути у строк до 30.04.2007 року, що підтверджується власноруч написаною нею розпискою, підписаною трьома свідками ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.7).  

Ухиляючись від виконання грошового зобов’язання, відповідачка по теперішній час борг не повернула, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона працювала товарознавцем у магазині ОСОБА_9 04.04.2010 року її, продавця ОСОБА_12 та завідуючу магазину ОСОБА_13 запросив ОСОБА_9 у якості свідків при складанні ОСОБА_10 розписки про отримання у борг 32000 гривень. Коли вона зайшла до кабінету ОСОБА_9, де складалася розписка, то побачила, що ОСОБА_10 писала розписку, а перед нею на столі знаходились гроші, але у якій сумі їй не відомо, оскільки  ОСОБА_10 у її присутності їх не перераховувала. Однак, свідок вважає, що сума була саме така, як зазначено у розписці, тому що розписку ОСОБА_10 писала власноруч, без сторонньої допомоги.

Свідок ОСОБА_12, яка була продавцем у магазині ОСОБА_9, надала суду пояснення аналогічні поясненням  ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_10 дійсно деякий час працювала у її чоловіка ОСОБА_9 в якості реалізатора, але у подальшому, десь на початку 2004 року вона почала здійснювати самостійну підприємницьку діяльність. На час написання розписки ОСОБА_10 здійснювала підприємницьку діяльність самостійно.

Свідок ОСОБА_13 на неодноразові виклики до суду не з’явилась, ухвали про її привід не виконані, оскільки відповідно до рапортів працівників міліції ОСОБА_13 уїхала до родичів у Донецьку область (а.с.79-80,92-93,119-120), у зв’язку із чим, допитати її по суті обставин справи не представилося можливим.

Суд вважає достовірними пояснення свідків, оскільки вони особисто були присутні при написанні відповідачкою розписки, про що у розписці маються їх підписи, та їх свідчення не суперечать іншим доказам по справі.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу  про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.  

 Суд критично ставиться до заперечень відповідачки та її представника проти позовних вимог та пояснень з цього приводу, оскільки згідно обвинувального вироку Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 14.09.2007 року, винесеного у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_15 за
ст. 185 ч. 2 УК України, ОСОБА_15 визнано винним у вчинені 02.04.2007 року крадіжки із камери зберігання товару, належного ОСОБА_10, а також крадіжки із слюсарської майстерні товару, належного ОСОБА_9, на загальну суму 3567,40 грн. Таким чином, підтверджуються доводи представника позивача з приводу того, що ОСОБА_10 на час вчинення крадіжки, а тому і на дату написання розписки, здійснювала торгівлю як приватний підприємець, що також підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_10, відповідно до якого державна реєстрація проведена 09.02.2004 року.

Крім того, як вбачається із зазначеного вироку загальна вартість вкраденого товару ОСОБА_9 та ОСОБА_10 склала 3567,40 грн., у той час як розписка від 04.04.2007 року написана на суму 32000 грн., тобто на значно більшу суму.

Також, відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не приймає до уваги та відхиляє як недопустимий, наданий відповідачкою доказ, а саме декілька аркушів зошиту, з яких нібито вбачається, що вона приймала від ОСОБА_9 товар та здійснювала його реалізацію, оскільки даний зошит не містить офіційних реквізитів, в ньому не зазначені ПІБ осіб, якими підписувалися прийом-передача товарів.

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що ОСОБА_10 на момент написання розписки працювала на ОСОБА_9 реалізатором у магазині, а не здійснювала підприємницьку діяльність самостійно, та після крадіжки із магазину ОСОБА_9 шляхом обману вмовив ОСОБА_10 написати вказану розписку, однак ніяких грошей їй не передавав.

Суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_16, оскільки він не був присутній при написанні розписки, також є сумніви щодо його об’єктивності, через те, що він є близьким родичем відповідачки, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця.

На підставі викладеного, суд вважає доведеними у судовому засідання вимоги позивача, а заперечення відповідачки такими, що не знайшли свого підтвердження, у зв’язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, а саме судовий збір у сумі 320 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, ст. 10,11, 209,212, 214-215  ЦПК України, суд, -    

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_9 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 суму боргу у розмірі 32000 гривень, сплачений судовий збір у розмірі 320 гривень та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень, а усього 32350 (тридцять дві тисячі триста п’ятдесят) гривень.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

    Рішення не набрало законної сили.

Суддя (підпис)

Копія вірна

    СУДДЯ                                                                                                              І.Ю.КОТЛЯРОВА