Ухвала

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 206/5181/18

провадження № 61-8365ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Самарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними електронні торги з реалізації нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , що були проведені Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України і оформлені протоколом від 16 грудня 2014 року № 22842;

визнати недійсним протокол від 16 грудня 2014 року № 22842, сформований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції Україні за результатами проведення електронних торгів з реалізації вказаного нерухомого майна.

Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 27 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, в задоволенні позову відмовив.

17 травня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у вищевказаній справі.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з пропуском строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Зміст касаційної скарги свідчить про відсутність клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень із зазначенням поважних причин пропуску цього строку та наданням відповідних доказів.

Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповноважними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

Отже, заявнику слід подати до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати відповідні докази, оскільки безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із цим, в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено конкретну обов`язкову підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), та надати копії скарги відповідно до кількості учасників справи.

Крім цього, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позовну заяву подано у вересні 2018 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1 762 грн, підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній станом на час подання позовної заяви у даній справі), тому судовий збір за подання касаційної скарги в даному випадку за дві немайнові вимоги (визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та визнання недійсним протоколу від 16 грудня 2014 року № 22842) становить 2 819,20 грн (704,80 грн х 2 х 200 %).

Враховуючи наведене, заявнику слід сплатити судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 819,20 грн.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі 2 819,20 грн має бути перераховано за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102; найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055).

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження оплати судового збору необхідно надати Верховному Суду квитанцію (платіжне доручення).

Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Отже, касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням заявнику можливості усунути вищевказані недоліки.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ю. Зайцев