ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2007 р. | № 2/59 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Остапенка М.І. |
суддів : | Борденюк Є.М. Харченка В.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" |
на постанову та додаткову постанову | Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 року |
у справі за позовом | Державного підприємства "Кримські генеруючі системи" |
до | 1) ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль"; 2) Фонду державного майна України |
про | визнання недійсним договору оренди та погодження щодо укладення договору оренди |
В С Т А Н О В И В:
у січні 2006 року, державне підприємство "Кримські генеруючі системи" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" та Фонду державного майна України про визнання договору оренду недійсним.
Позивач зазначав, що відповідно до плану санації державного підприємства "Кримські генеруючі системи", затвердженого ухвалою господарського суду АР Крим від 14.07.2003 року у справі №2-6/2623-2003, за погодженням з Фондом державного майна України від 16.12.2003 року, між державним підприємством "Кримські генеруючі системи" та ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" укладено договір оренди №119 від 01.01.2004 року, за умовами якого в оренду передано структурний підрозділ позивача –"Сакські теплові мережі".
Проте, з 01.01.2004 року набрав чинності ГК України, за яким (ст.287) орендодавцями цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна державної власності, а також іншого майна, у випадках передбачених законом є Фонд державного майна України, а тому, з огляду на зміни у законодавстві і відсутність у нього повноважень орендодавця, позивач просив визнати укладений ним договір оренди недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Заявою від 22.02.2006 року (а.с. 35-37 т.1) позивач доповнив позов вимогами про визнання недійсним погодження Фонду державного майна України на укладання договору оренди і, за наслідками визнання угоди недійсною, зобов’язати орендаря повернути об’єкт оренди та не чинити перешкод у його використанні.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.03.2006 року у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Постановлено нове рішення, яким погодження Фонду державного майна України від 16.12.2003 року та договір оренди №119 від 01.01.2004 року визнано недійсними.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 року доповнено постанову від 18.05.2006 року у частині задоволення позову щодо зобов’язання орендаря повернути об’єкт оренди та не чинити перешкод у його використанні.
У липні 2006 року, ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" звернулось із заявою про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду за нововиявленими обставинами, яка задоволена постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 року.
Зазначеним судовим рішенням постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року, додаткова постанова від 06.07.2006 року скасовані. Рішення господарського суду м. Києва від21.03.2006 року залишено без змін.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 року оскаржена позивачем у касаційному порядку і постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2006 року скасована.
За час чинності постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 року, на скасовані цією постановою судові рішення подавались касаційні скарги ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" та Фондом державного майна України, у порушенні касаційного провадження за якими ухвалою Вищого господарського суду України від 26.09.2006 року відмовлено та прийнято відмову від касаційної скарги ухвалою Вищого господарського суду України від 26.10.2006 року.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.07.2007 року ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" відновлено строк та прийнято до провадження його касаційну скаргу, у якій він посилається на неправильну правову оцінку судами обставин справи, помилковість висновків щодо недійсності договору оренди і просить постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року та 06.07.2006 року скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який проти касаційної скарги заперечував та відповідача, який підтримав касаційну скаргу, представника Фонду державного майна України, який посилався на незаконність постанови у частині визнання дозволу на оренду недійсним, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Постановляючи про задоволення позову, апеляційний господарський суд послався на ст.287 ГК України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які, на його думку, визначають орендодавцем структурного підрозділу державного підприємства Фонд державного майна України, а тому, надання дозволу на оренду до 01.01.2004 року і укладання з цієї дати договорів оренди безпосередньо підприємством є неправомірним.
Але, визнати наведені апеляційним господарським судом мотиви недійсності договору оренди безспірними і такими, що були безумовною підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції, не можна.
Організаційні та майнові відносини, пов’язані з передачею в оренду та господарським використанням державного майна регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а з 01.01.2004 року і нормами Господарського та Цивільного кодексів України.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у редакції станом на грудень 2003 року, бути орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації, що є державною власністю, уповноважено Фонд державного майна України.
Цією ж нормою (абзац 4 ст.5) зроблено виключення із загального правила і передбачено, що орендодавцями нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м. та структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) можуть бути, зокрема, державні підприємства з дозволу Фонду державного майна України та його регіональних відділень та представництв.
При цьому, абзаци 2 і 4 ст.5 Закону не розмежовує повноважень орендодавців, у залежності від визнання структурного підрозділу цілісним майновим комплексом, Порядком надання Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями та представництвами дозволів державним підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 04.05.2000 року №935/95/31, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.07.2000 року за №439/4660 передбачено як право Фонду державного майна України надавати дозволи так і право підприємств бути орендодавцями цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів, а тому, посилання на неправомірність дій Фонду державного майна України і визнання апеляційним господарським судом дозволу на укладання договору оренди недійсним є безпідставним, а постанова апеляційного господарського суду, у цій частині є незаконною.
Передача в оренду майна за спірним договором відбувалось відповідно до плану санації позивача у даній справі, затвердженого ухвалою господарського суду АР Крим від 14.07.2003 року (справа №2-6/2623-2003), при наявності згоди на це Фонду державного майна України, Міністерства палива та енергетики України (лист від 02.09.2003 року №05/12-1928), за рішенням Антимонопольного комітету України від 28.11.2003 року №401-р.
У процесі погодження умов договору оренди, вчинено дії по інвентаризації майна, його оцінці, отримано дозвіл Міністерства палива та енергетики, до сфери управління якого належить орендодавець, і за наслідками Фондом державного майна України надано дозвіл на оренду структурного підрозділу підприємства (лист від 16.12.2003 року №10-16-15990) та погоджено умови договору оренди, про що свідчить запис на першому аркуші договору від 16.12.2003 року.
Спірний договір містить умови, передбачені ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", і їх дійсність під сумнів не ставиться.
З 01.01.2004 року набула чинності ст.287 ГК України, яка передбачає, що державні (комунальні) підприємства є орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Проте, орендодавці, зазначені у п.2 ст.287 ГК України, не мають повноважень щодо державного майна, а відсутність посилань на п.1 цієї статті тлумачиться як виключне право Фонду державного майна України бути орендодавцем державного майна.
Але, невизначеність органу, який погоджує умови договору оренди державного майна, не виключає право підприємств на їх укладання за згоди Фонду державного майна України, у випадках, передбачених законом, з огляду на те, що частиною другою ст. 287 визначено, що організаційні та майнові відносини, пов'язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів державного сектора економіки, а також цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються законодавством відповідно до цього Кодексу.
Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, визначені ст. 75 ГК України, у редакції на січень 2004 року, передбачають їх право здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входять. При цьому, порядок укладання договорів оренди такого майна визначено Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який, у даному випадку, не було порушено.
При такому положенні, та враховуючи, що визначений законодавством порядок укладання спірного договору дотримано, право позивача бути орендодавцем ґрунтується на законі, підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції і прийняття нового рішення про визнання договору недійсним у апеляційного господарського суду не було, а тому, постанови апеляційного господарського суду підлягають скасуванню із залишенням рішення господарського суду першої інстанції без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий Господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року та додаткову постанову цього ж суду від 06.07.2006 року скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 21.03.2006 року залишити без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М. Борденюк
В.М. Харченко