ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1960/21 Справа № 199/9486/18 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року                

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого         -        Лаченкової О.В.

суддів         -        Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі         -        Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна”,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2020 року

по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2018 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” до  ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки — відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ “ОТП Факторинг Україна” просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2020 року по справі №199/9486/18 і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відзивів на апеляційну скаргу ТОВ “ОТП Факторинг Україна” на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 серпня 2007 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступник: ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2  було укладено кредитний договір №СNL-302/364/2006, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 39 960,00 дол. США.

16 серпня 2007 року з метою забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між АКБ ««Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № РСL-302/364/2006, за яким останні передали банку в іпотеку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2011 року по справі № 2-2555/11, яке набрало законної сили 05 лютого 2012 року, позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна» суму боргу за кредитним договором № СNL- 302/364/2006 від 30 жовтня 2006 року у розмірі 474 561,93 грн.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно умов якого банк відступив, а позивач прийняв право вимоги за кредитним договором № СNL-302/364/2006 від 30 жовтня 2006 року.

Також 12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права та обов`язки за договором іпотеки №PCL-302/364/2006 від 16 серпня 2007 року; іпотеки № РМ-SМЕ300/168/2007/2 від 16 серпня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 152).

Згідно листа Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 12.11.2019 року вих. № 4634 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини № 833, 16.04.2019 року було відкрито спадкову справу № 280/2019 (реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 64063489); станом на 12.11.2019 року свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Правовідносини між сторонами в даній справі виникли з договірних правовідносин (за кредитним договором № СNL-302/364/2006 від 16.08.2007 року та договором іпотеки №РСL-302/364/2006 від 16.08.2007 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Згідно з вимогами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Отже, з боку позичальника ОСОБА_2 було допущено порушення умов виконання зобов`язання, що встановлено на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2011 р. по справі № 2-2555/11, яке набрало законної сили 05 лютого 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив суд застосувати строки позовної давності, посилаючись на те, що строки позовної давності, які складають три роки, сплинули 31.10.2016 року.

Велика Палата Верховного Суду у п. 92 своєї постанови від 28.03.2018 (справа №444/9519/12 провадження №14-10цс18) вказала, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Укладаючи договір іпотеки, сторони за ним погодили (п. 6.2) право іпотекодержателя задовольнити вимоги із вартості предмета іпотеки негайно після виникнення будь-якої із таких обставин:

-несплати боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі;

-порушення іпотекодавцем будь-якого із його зобов`язань за ст. 5 цього договору;

-інших обставин, передбачених чинним законодавством України, кредитним договором та цим договором.

Однак, позивачем не було надано графіку погашення позичальником зобов`язань за кредитним договором, що надало би суду змогу визначитися із датою, з настанням якої починається перебіг строку позовної давності, тобто дати несплати боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з настанням якої у іпотекодержателя виникає право негайно задовольнити вимоги із вартості предмета іпотеки.

Разом з тим, з огляду на встановлені рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, обставини, зокрема, прострочення відповідачем виконання взятих на себе перед позивачем зобов`язань, утворення заборгованості за кредитним договором, розмір якої станом на 03.08.2010 року становить 474 561,93 грн. (60 130,50 дол. США), вочевидь пропущення з боку позивача строку позовної давності.

Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 11 своєї постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що строк позовної давності, в межах якого, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позивач мав право звернутися до суду із вимогами, сплинув.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

       Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині – не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова