ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2692/21
провадження № 4-с/753/80/21
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" травня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шаповалової К.В.
за участю секретаря судового засідання Москаленко А.П.
скаржника ОСОБА_1
представника скаржника ОСОБА_2
представника заінтересованої особи Ярошенка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького Олега Леонідовича, заінтересована особа (стягувач) Акціонерне товариство «Укрсиббанк»,
В С Т А Н О В И В:
5 лютого 2021 року скаржники ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця, в якій просять зобов`язати приватного виконавця Мілоцького О.Л. скасувати вжиті заходи забезпечення виконання рішення суду в рамках виконавчих проваджень № 62256114, № 62254422, № 62266698, № 62268451.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 753/2692/21 між суддями від 8 лютого 2021 року головуючим суддею обрано Шаповалову К.В.
Ухвалою суду від 12 лютого 2021 року скаргу залишено без руху та надано скаржникам строк для усунення недоліків.
На виконання вищевказаної ухвали, скаржниками було подано заяву про поновлення строку на подачу скарги від 18 березня 2021 року вх.18189, якою недоліки були усунуті.
Ухвалою суду від 18 березня 2021 року справу прийнято до розгляду та призначено у судове засідання на 05 квітня 2021 року на 14:30 год.
У судове засідання 5 квітня 2021 року учасники справи не з`явилися. Заінтересована особа АТ "Укрсиббанк" про час, місце та дату розгляду справи повідомлена належним чином про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення, яке повернулося до суду. Докази належного повідомлення про день та час розгляду скарги інших учасників справи в матеріалах справи відсутні. Проте, до канцелярії суду надійшло клопотання представника приватного виконавця Мілоцького О.Л. - Ярошенка Д.В. про відкладення розгляду справи. Розгляд скарги було відкладено на 21 квітня 2021 року.
5 квітня 2021 року до суду від приватного виконавця Мілоцького О.Л. надійшли заперечення на скаргу та копії виконавчих проваджень на запит суду.
У судове засідання 21 квітня 2021 року з`явилась скаржниця ОСОБА_1 , представники приватного виконавця та надали усні пояснення стосовно поданої скарги. Скаржник ОСОБА_3 та стягувач АТ «Укрсиббанк» у судове засідання не з`явились, про час, місце та дату розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомили. Враховуючи думку учасників процесу, а також належне повідомлення вказаних осіб про розгляд скарги в суді, суд ухвалив проводити розгляд за їх відсутності.
Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року розгляд скарги було відкладено на 5 травня 2021 року для надання можливості скаржниці скористатись допомогою адвоката.
У судовому засіданні 5 травня 2021 року з`явився представник приватного виконавця, скаржниця ОСОБА_1 та її адвокат. Від адвоката скаржниці надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги, з огляду на те, що він хворів тривалий час, не мав змоги до 5 травня 2021 року ознайомитись із запереченнями приватного виконавця та доказами долученими до них. Судом клопотання було задоволено та оголошено перерву у розгляді скарги до 14 травня 2021 року.
У судовому засіданні 14 травня 2021 року адвокат ОСОБА_1 подав суду письмові пояснення та вказав, що постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 20 листопада 2020 року та будь-які інші процесуальні документи виконавчого провадження, які приймались приватним виконавцем, не надсилались на адресу ОСОБА_1 , а отже строк звернення зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця не був пропущений скаржницею. Крім того, адвокат вказав, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу є безпідставним, а таке рішення є протиправним, оскільки приймаючи постанову від 20 листопада 2020 року на підставі наявності у боржника майна переданого в іпотеку банку, не перевірив інформацію та не встановив даних, що станом на 28 жовтня 2020 року іпотеки вже не існувало, а договір між банком і ОСОБА_1 було розірвано. Отже, приватний виконавець перед тим як приймати відповідну постанову мав би перевірити в реєстрі іпотек інформацію щодо майна боржника проте вказаного зроблено не було. Також адвокат зауважив, що приватний виконавець 26 червня 2020 року відмовляв ОСОБА_1 у поверненні виконавчого документу, хоча як раз на той час і існували підставі для такого повернення, відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, рішення приватного виконавця від 20 листопада 2020 року суперечить приписам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки станом на 20 листопада 2020 року у цих виконавчих провадженнях АТ «Укрсиббанк» не було стягувачем. Станом на 28 жовтня 2020 року борг ОСОБА_1 був викуплений ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», а оскільки боргу перед банком у ОСОБА_1 не існувало, приватний виконавець мав би закрити виконавче провадження та скасувати відповідні арешти. Враховуючи вказане, зважаючи на незаконність постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, адвокат просив скаргу задовольнити та скасувати арешти, накладені приватним виконавцем в рамках виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Представник приватного виконавця у судовому засіданні заперечив стосовно поданих пояснень вказав, що постанова приватного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу не оскаржувалась та не була визнана у встановленому законом порядку протиправною чи незаконною. Крім того, вказав, що за скаргою ОСОБА_1 управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на виконання доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було проведено позапланову перевірку діяльності приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л., за результатами якої в діях приватного виконавця не було встановлено будь-яких порушень чи протиправних діях в виконавчих провадженнях № 62256114, № 62254422. Також адвокат підтримав свої доводи, викладені у запереченнях на скаргу, просив у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі та стягнути зі скаржників витрати на правничу допомогу.
Суд, вивчивши доводи скарги та докази додані до неї, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , її представника, представника приватного виконавця, дослідивши матеріали виконавчого провадження, приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року у справі № 753/22718/16 задоволено позовні вимоги та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Укрсиббанк» 60484,04 долара США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту від 30 листопада 2017 року, 13 217,77 грн пені та процентів, 23458,80 грн. судового збору в рівних частках.
3 червня 2020 року АТ «Укрсиббанк» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л. із заявами про прийняття виконавчих документів відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до виконання.
Постановами приватного виконавця Мілоцького О.Л. від 3 червня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62254422 відносно боржника ОСОБА_1 , визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, накладено арешт на все майно боржника, відкрито виконавчого провадження № 62256114 відносно боржника ОСОБА_1 , визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Постановою приватного виконавця від 3 червня 2020 року об`єднано виконавчі провадження № 62254422 та № 62256114 у зведене виконавче провадження № 62256647.
22 червня 2020 року до приватного виконавця від ОСОБА_1 надійшла заява про повернення виконавчого листа стягувачу, яка мотивована тим, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника, якщо в нього відсутні інше майно чи кошти, на які можна звернути стягнення і таке майно було передано в іпотеку як забезпечення кредиту в іноземній валюті.
26 червня 2020 року приватним виконавцем на адресу ОСОБА_1 було надіслано лист, в якому повідомлено про відсутність підстав для задоволення її заяви.
20 листопада 2020 року приватним виконавцем прийнято постанову про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження.
Постановами приватного виконавця Мілоцького О.Л. від 20 листопада 2020 року повернуто виконавчі документи стягувачу у виконавчих провадженнях № 62254422 та № 62256114, оскільки заходи щодо виявлення належності на праві власності майна боржнику, на яке можливо звернути стягнення виявились безрезультатними, встановити місце роботи та отримання пенсії не виявилось можливим, встановлено наявність майна, на яке розповсюджується дія закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
23 листопада 2020 року до приватного виконавця надійшла заява ОСОБА_1 про закриття виконавчого провадження № 62254422 та № 62256114 без стягнення з боржника основної суми винагороди приватному виконавцю. До вказаної заяви було долучено попередній договір про відступлення прав вимоги від 28 жовтня 2020 року, договір про відступлення прав вимоги від 28 жовтня 2020 року , додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 28 жовтня 2020 року, договір від 28 жовтня 2020 року про розірвання договору іпотеки від 30 листопада 2007 року.
Листом від 23 листопада 2020 року приватний виконавець повідомив ОСОБА_1 , що по виконавчим провадженням № 62254422 та № 62256114 ним було винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу.
9 березня 2021 року до приватного виконавця Мілоцького О.Л. надійшла заява ОСОБА_1 про скасування накладених арештів на майно та банківські рахунки.
Листом від 11 березня 2021 року приватний виконавець повідомив ОСОБА_1 про те, що у разі повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 9 частин першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», арешт з майна та банківських рахунків, які накладені в межах виконавчого провадження, не знімається
Аналогічні дії приватним виконавцем були вчиненні і у виконавчих провадження № 62266698 та 62268451, відкритих відносно боржника ОСОБА_3 .
Так, відповідно до положень статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 2 цього Закону засадами виконавчого провадження є верховенство права; обов`язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість; неупередженість та об`єктивність; гласність та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Стаття 3 Закону № 1404-VIII встановлює перелік рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону, до яких законодавець відніс, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Пунктом 9 частини першої статті 37 вказаного Закону визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для закриття виконавчого провадження, зокрема з підстав скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Частиною першою статті 40 Закону визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Як було встановлено судом, 20 листопада 2020 року приватним виконавцем було прийнято постанови про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 9 частин першої статі 37 Закону України «Про виконавче провадження», що в силу статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає скасування арешту майна боржника.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
В усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до довідки від 21 грудня 2020 року управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на виконання доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було проведено позапланову перевірку діяльності приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л. , зокрема щодо питання не вчинення приватним виконавцем дій щодо закриття виконавчих проваджень № 62256114, № 62254422.
У ході проведення перевірки, були відібрані пояснення у приватного виконавця, який вказав, що відповідно до відомостей журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції приватного виконавця було встановлено, що станом на дату прийняття приватним виконавцем постанов про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону до приватного виконавця не надходило документів, що могли стати підставою для завершення виконавчих проваджень з інших підстав. Перевіркою також встановлено, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва, якою скасовано виконавчий лист, виданий 18 червня 2019 року до приватного виконавця не надходив, та за результатами пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень її також не знайдено. З огляду на вказані обставини, перевіркою було встановлено, що дії приватного виконавця щодо завершення виконавчих проваджень № 62256114, № 62254422 вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Суд критично відносить до твердження адвоката скаржника ОСОБА_1 , проте, що приватний виконавець не належним чином, не повно, не всебічно та не об`єктивно здійснював дії у виконавчому провадженні, зокрема перед прийняттям постанови про повернення виконавчих документів не перевірив реєстр іпотек та не встановив обставини відсутності у ОСОБА_1 боргу перед АТ «Укрсиббанк», з огляду на те, що вказані дії були предметом перевірки уповноваженого органу саме за скаргою ОСОБА_1 і порушень в діях приватного виконавця не встановлено.
Інші рішення уповноважених органів стосовно незаконності постанов приватного виконавця про повернення виконавчих документів у виконавчих провадженнях відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 адвокатом скаржниці суду надані не були.
Доводи адвоката скаржниці про те, що ОСОБА_1 надсилала приватному виконавцю договори, які були підписані 28 жовтня 2020 року та повідомляла його про відсутність підстав для проведення виконавчих дій, а наявність підстав для закриття виконавчих проваджень, суд оцінює критично, з огляду на те, що такі документи надійшли приватному виконавцю 23 листопада 2020 року, що підтверджується відповідним штампом на цій заяві, тобто через 3 дні після прийняття ним постанов про повернення виконавчих документів. Чому з 28 жовтня 2020 року скаржниця не надіслала вказані документи приватному виконавцю, суду пояснень надано не було.
Доводи проте, що скаржниця також зверталась до приватного виконавця із заявами про скасування арешту проте вони були залишені поза увагою останнього спростовуються тим, що така заява була надіслана приватному виконавцю 9 березня 2021 року, в той час як зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця Літовкіна Т.М. до суду звернулась 5 лютого 2021 року.
Стосовно доводів адвоката приватного виконавця щодо порушення строків подачі скарги на бездіяльність приватного виконавця, суд зазначає, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває і надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, - порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у разі: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.
Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц).
Отже, з огляду на викладене, під час розгляду скарги, з урахуванням аргументів наданих адвокатом скаржниці у судовому засіданні 14 травня 2021 року, зважаючи на ті підстави, що визначені скаржниками для визнання протиправної бездіяльності приватного виконавця та скасування арешту майна і коштів боржників, судом не встановлено підстав для визнання бездіяльності протиправною та не встановлено підстав для зобов`язання приватного виконавця скасувати накладені арешти на майно та на кошти боржників, а тому у задоволенні скарги необхідно відмовити.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Також представник приватного виконавця Мілоцького О.Л. - адвокат Ярошенко Д.В. подав до суду заяву про стягнення зі скаржників витрати на правничу допомогу в розмірі 8600 грн.
Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Аналіз змісту наведеної частини статті дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи.
При цьому, стаття 141 ЦПК України не передбачає можливості поновлення строку для подання заяви про розподіл судових витрат, оскільки визначає такий строк подією, яка неминуче має настати (закінчення судових дебатів).
Адвокатом Ярошенком Д.В. відповідні докази суду були подані у строки, визначені статтею 141 ЦПК України.
В обґрунтування заяви про понесені приватним виконавцем витрати на правничу допомогу, адвокат Ярошенко Д.В. подав договір про надання правничої допомоги від 26 лютого 2021 року № 26/02, укладений між адвокатським об`єднанням «ЕФ ТІ Лігал» та приватним виконавцем Мілоцьким О.Л., відповідно до пункту 3.1 якого, сторони погодили, що плата (гонорар) за договором та порядок розрахунків визначається та погоджується сторонами в замовленні, підтвердженням надання правничої допомоги є підписаний сторонами акт надання правничої допомоги (п.3.2), копію ордера, виданого адвокатським об`єднанням адвокату Ярошенку Д.В. на представництво інтересів приватного виконавця Мілоцького О.Л. у Дарницькому районному суді м. Києва, замовлення № 3/2021 на надання правничої допомоги на підставі договору № 26/02 від 26 лютого 2021 року, підписане адвокатським об`єднанням «ЕФ ТІ Лігал» та приватним виконавцем Мілоцьким О.Л., в якому зазначено, що предметом замовлення є надання правничої допомоги щодо представництва інтересів клієнта у справі № 753/2692/21 в Дарницькому районному суді м. Києва незалежно від кількості судових засідань, а також визначено, що гонорар за надання правничої допомоги, зазначеної в п. 1.1 замовлення встановлюється в таких розмірах: 5000 грн. складання та подання заперечень на скаргу у справі, 800 грн. представництво інтересів в одному судовому засіданні, акти виконаних робіт від 1 квітня 2021 року № 1-2/2021, від 21 квітня 2021 року № 2-2/2021, від 5 травня 2021 року № 3-2/2021, від 14 травня 2021 року № 4-2/2021 до договору від 26 лютого 2021 року про надання правничої допомоги, які містять перелік послуг, що надавався приватному виконавцю та вартість наданих послуг, акти підписані також замовником та виконавцем, та платіжні доручення від 5 квітня 2021 року № 642 на суму 5000 грн., та від 26 квітня 2021 року № 675 на суму 1600 грн., що були сплачені приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. на рахунок адвокатського об`єднання «ЕФ ТІ Лігал», де в призначені платежу зазначено про те, що сплата здійснена на виконання замовлення № 2/2021, справа № 753/2692/21.
Отже, адвокатом Ярошенком Д.В. надано суду докази щодо понесених приватним виконавцем витрат на правничу допомогу в розмірі 6600 грн.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правничу допомогу.
Представник скаржника ОСОБА_1 заперечував проти заявлених вимог про стягнення витрат на правову допомогу, та вказав, що оскільки дії приватного виконавця у виконавчих провадженнях були незаконними та протиправними, наявні всі підстави для задоволення скарги, а отже у витратах на правничу допомогу має бути відмовлено повністю.
Суд, зважаючи на положення статті 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих адвокатом послуг, зважаючи на категорію та юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, розгляд судом саме скарги як здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, враховуючи обсяг поданої ОСОБА_1 та ОСОБА_3 скарги, зважаючи на кількість, зміст та обґрунтування поданих представником приватного виконавця заяв протягом усього часу розгляду справи, на участь адвоката Ярошенка Д.В. у судових засіданнях та обсяг поданої ним інформації для спростування вимог скаржників, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат і ринкових цін адвокатських послуг, суд вважає, що зі скаржників підлягає стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 2800 грн. з кожного.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що до уваги не було взято акти № 3-2/2021 та № 4-2/2021 про надання послуг адвокатом від 5 травня та 14 травня 2021 року на суму 1600 грн. з огляду на не подання доказів понесення фактичних витрат приватним виконавцем на цю суму (відсутні відповідні платіжні доручення), оскільки наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Верховного Суду у рішенні від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20).
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 450, 451 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В:
у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, заінтересована особа (стягувач) Акціонерне товариство «Укрсиббанк» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича витрати на правничу допомогу в розмірі 2800 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича витрати на правничу допомогу в розмірі 2800 грн.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Стягувач: приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мілоцький Олег Леонідович, РНОКПП НОМЕР_1 , м. Київ, проспект Перемоги, 30, офіс, 42, 03055
Боржник 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Боржник 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2
Повний текст ухвали суду складено 20 травня 2021 року.
Суддя К.В. Шаповалова