АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Бондаренко Н.В.,
за участю: представника позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
та відповідачки ОСОБА_4 і її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою шляхом виселення та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
30 червня 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою шляхом виселення та відшкодування моральної шкоди. В заяві позивачка ОСОБА_2 зазначала, що їй на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування 12 березня 2003 року, посвідченого нотаріально і зареєстрованого в реєстрі за № 5-230. Державна реєстрація права власності здійснена нею 01 квітня 2003 року у КП "ОМБТІ та РОН" в реєстровій книзі під № 479 пр арк. 22 р125. Наприкінці 2005 року вона встановила, що в квартирі без її відома та дозволу проживає відповідачка ОСОБА_4, чим перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися належною квартирою та завдає їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 5 000 грн.
Посилаючись на ці обставини, та ст. ст. 391, 1167 ЦК України, позивачка ОСОБА_2 просила суд позов задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_4 проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що 15 червня 1994 року спірна квартира була незаконно продана ОСОБА_6 за дорученням від колишнього власника квартири ОСОБА_7 12 березня 1996 року ОСОБА_7 заповідала цю квартиру їй.
За фактом незаконного продажу квартири за її заявою була порушена кримінальна справа, але згодом провадження у справі було закрито. Тому вона вважає, що підстав для задоволення позову немає.
Справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд зобов’язав відповідачку ОСОБА_4 не перешкоджати позивачці в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом її виселення з квартири, стягнув з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн., судовій збір в сумі 8, 50 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7, 50 грн.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, пояснення на апеляцію представника позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_8 та відповідачки ОСОБА_4 і її представника ОСОБА_5, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідгно до ст. 328 УК України (2003р.) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 12 березня 2003 року, посвідченого нотаріально і зареєстрованого в реєстрі за № 5-230. Державна реєстрація права власності здійснена нею 01 квітня 2003 року у КП "ОМБТІ та РОН" в реєстровій книзі під № 479 пр арк. 22 р125 (а.с. 5).
В спірній квартирі без її відома та дозволу проживає відповідачка ОСОБА_4, що перешкоджає їй користуватись та розпоряджатись належною їй квартирою (а.с. 6).
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_4 не довела своїх заперечень проти позову та не спростувала наданих позивачкою доказів.
Навпаки, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 користується спірною квартирою без правових підстав.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачка ОСОБА_4 перешкоджає позивачці у користуванні та розпорядженні спірною квартирою. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України її порушене право підлягає захисту судом шляхом припинення дії, яка порушує право, зокрема, виселенню з квартири без надання іншого житла.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачці ОСОБА_2 з вини відповідачки заподіяна також і моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправним позбавленням відповідачкою ОСОБА_4 права позивачки користуватися та розпоряджуватися належною їй квартирою.
З урахуванням положень ст. 23 ЦК України про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), викладених у п. п. 3, 9 постанови, суд правильно встановив, що розмір моральної шкоди, заподіяної позивачці ОСОБА_2 з вини відповідачки повинен складати 1 000 грн.
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості.
Твердження відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Доводи відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не дав правової оцінки наданим нею доказам в підтвердження обґрунтованості її заперечень проти позову, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні надані сторонами у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості й у відповідності до ст. 212 ЦПК України дав ним правильну оцінку.
Тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
Р.Д. Громік