АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц -2124/2010р. Категорія ЦП: 9
Головуючий у першій інстанції - Борисова С.П.
Доповідач - Гайворонський С.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2010 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є.
Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 (діючого в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4) до Мирнопільського геріатричного будинку-інтернату про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (діючого в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4) на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2010 року,
встановила:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою (в своїх інтересах, а також в інтересах ОСОБА_4.) до Мирнопільського геріатричного будинку-інтернату, в якій просив зобов'язати відповідача в особі директора Мирнопільського геріатричного будинку-інтернату ОСОБА_5 передати йому та ОСОБА_4 майно, що їм належить - огорожні плити та каміння, а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору, витрат з ІТЗ розгляду справи та за надання правової допомоги.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що у відповідності до накладної внутрішньогосподарського призначення без номеру від 23 січня 2001 р. йому, ОСОБА_3., в рахунок відшкодування боргових зобов'язань за договором від 27 червня 2000 р. були виписані будівельні матеріали, а саме огорожні плити, плити із сінажної будівлі, плити, на яких стояв сільськогосподарський інвентар на загальну суму 3 976 грн. Його довірителю ОСОБА_4 за готівку виписане каміння, що було у використанні, штучне. Гроші в сумі 3 150 грн. були прийняті від ОСОБА_4 за прибутковим касовим ордером від 27 вересян 2004 p., які в цей же день пішли на погашення заборгованості перед пенсійним фондом.
Вказані будівельні матеріали встановлені в огорожі об'єктів, що раніше належали колишньому СВК «Арцизький», що в наявний час ліквідований. На протязі тривалого часу він намагався вивезти придбане ним та ОСОБА_4 майно, але при під'їзді до огорожі, яка збудована із зазначених будівельних матеріалів, йому в цьому перешкоджали працівники Мирнопільського геріатричного будинку-інтернату, які піддавали сумніву законність правочинів із СВК «Арцизький», та заявили про свої права на вказане майно, пославшись на те, що вказаний паркан, який побудований із придбаних ними будівельних матеріалів, обгороджує придбані ними будівлі.
У судовому засіданні:
- позивач ОСОБА_3. (діючий в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4.) позов підтримав, просив задовольнити його у повному обсязі;
- представники відповідача за довіреністю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позов не визнали, просили залишити його без задоволення, посилаючись на неправомірність вимог позивачів, а також на те, що відповідачем на законних підставах було придбане майно, невелика та обслуговуюча частина якого збудована із плит та каміння, які заявлені позивачами до витребування.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2010 року позовну заяву ОСОБА_3 (діючого в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4.) залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 (діючий в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4) просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального права.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов’язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
При цьому суд першої інстанції при ухваленні вищевказаного рішення діяв відповідно з вимогами ст. 3 ЦК України врахувавши, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Залишаючи позовну заяву без задоволення, районний суд правильно виходив з того, що відповідно до накладної без номеру від 23 січня 2001 p. СВК «Арцизький» на ім'я ОСОБА_3. було видано огорожні плити розміром 2 х 6 м. у кількості 12 штук на суму 2 280 грн. та плити із сінажної будівлі розміром 2 х 6 м. у кількості 4 штук на суму 640 грн. (а.с. 5).
За накладною без номеру від 21 квітня 2004 р. СВК «Арцизький» ОСОБА_4 було видано каміння штучне, що було у використанні, у кількості 50 м3 на суму 2 250 грн. та каміння, що було у використанні, у кількості 30 м3 на суму 900 грн., з якого збудований паркан на току та мехмайстерні (а.с. 6).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 27 вересня 2004 р. до каси СВК «Арцизький» ОСОБА_4 було сплачено 3 150 гривень (а.с. 7).
Згідно вимогам ч. 1 ст. 319 ЦК України власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Суд першої інстанції вірно вказав, що об'єктом позову позивачів про витребування майна з чужого незаконного володіння має бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Витребуване майно може належати і до категорії речей, що визначаються родовими ознаками (мірою, вагою тощо), але в такому разі має бути якимось чином індивідуалізоване (наприклад, в даному випадку плити або каміння за певними цифровими або іншими характерними ознаками).
У разі ж загибелі індивідуально визначеного майна власник (законний володілець) може звернутися лише з вимогою про відшкодування збитків.
Відповідно ж до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
За змістом позовних вимог, які є предметом розгляду у даній справі, позивачами було заявлено до витребування плит та каміння. При цьому, позивачами не було визначено індивідуальних характеристик вказаних речей, а лише зазначено, що із вказаних речей збудована огорожа об'єктів, що раніше належали колишньому СВК «Арцизький», який в наявний час ліквідовано. Позивачами не зазначено, яка саме огорожа збудована із вказаних будівельних матеріалів (речей), які саме об'єкти вона огороджує, а також інші характерні ознаки.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачами ставляться вимоги про витребування речей, що визначені родовими ознаками, оскільки огорожні плити та каміння мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вони вимірюються числом та об'ємом (плити розміром 2 х 6 м. у кількості 12 та 4 штук, каміння об'ємом 50 м3 та 30 м3 ), тому вони є замінними. А у зв'язку з тим, що речі, які витребують позивачі, є речами, що визначені родовими ознаками, а не речами, що визначені індивідуальними ознаками, то, враховуючи положення ст. 387 ЦК України, їх позовні вимоги про їх витребування не можуть бути задоволені.
Відповідно до наданих актів приймання-передачі основних засобів від 21 травня 2004 р. відповідачеві було передано основні засоби, у тому числі будинок на току, мехмайстерня, кормоцех, зерносховище, комора для зерна, силосна яма та інші основні засоби (а.с. 53 - 56).
Як встановлено в судовому засіданні, вказані будівлі, що були передані відповідачеві, огороджує паркан, який побудований з будівельних матеріалів, що витребують позивачі, на ці обставини посилалися позивачі та вони не заперечувались представниками відповідача у судовому засіданні. Таким чином паркан, що огороджує зазначені будівлі, що були передані відповідачеві, є їх побутовою спорудою та призначений для їх обслуговування, у зв'язку з чим вказаний паркан в силу ст. 186 ЦК України є приналежністю вказаних будівель. А у відповідності до ч. 2 ст. 186 ЦК України приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивачем за вищевказаним позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Відповідачем у таких справах буде виступати особа, яка на момент подання позову незаконно, без відповідної правової підстави володіє майном, тобто фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону.
Така незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачами, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Отже, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що районний суд правильно дійшов до висновку, що позивач не довів свого позову, що є його обов’язком відповідно до засад змагальності процесу відповідно до ст.ст. за ст. 10, 60 ЦПК України відносно того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
При цьому суд створив всі умови для змагальності процесу.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі врахував положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо того, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 (діючого в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4) - відхилити.
Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2010 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 (діючого в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4) до Мирнопільського геріатричного будинку-інтернату про витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області
С.П. Гайворонський
Л.Є. Виноградова
С.М. Сегеда