АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» березня 2010р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Каранфілової В.М., Єрьоміна А.В.,
при секретарі – Басовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м.Одеса від 02 грудня 2009р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, - про поділ житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю, визначення меж і порядку користування земельною ділянкою, -
В С Т А Н О В И Л А:
В квітні 2006р. ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідачів про розподіл в натурі житлового будинку АДРЕСА_1, виходячи з склавшогося порядку користування будинку. Також він просив визначити порядок користування земельною ділянкою, площею 1841кв.м. між співвласниками будинку на підставі склавшогося порядку землекористування (а.с.3).
В процесі розгляду справи позивач доповнив позов вимогами про зобов’язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні власністю та виселення ОСОБА_2 з кімнати, площею 22,9кв.м. (а.с.58-60).
20.04.2007р. уточнив позовні вимоги і остаточно просив розділити спірний житловий будинок, виділивши йому в натурі жилу кімнату, площею 17,5кв.м. (літ.1-3), приміщення 10,3кв.м. (літ.1-1) і 7,5кв.м. (літ.1-2), що відповідає належній йому на праві власності 1\3 частини, згідно договору дарування від 18.12.2004р.; виділити в користування земельну ділянку, розташовану при спірному будинку, шириною 13м. по фасаду з вулиці Гранатної і довжиною 44,5м., визначивши межу довжиною 44,5м. між земельною ділянкою відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і зобов’язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні власністю (а.с.131-133).
У судовому засіданні дані вимоги підтримав.
При цьому посилався на те, що він є власником 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 18.12.2004 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори.
Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві власності належить інша частина спірного домоволодіння, по 1/3 частці кожній.
Зазначене домоволодіння не поділене між співвласниками в натурі, порядок користування земельною ділянкою, щоб відповідали часткам у праві власності на будинок, не визначений.
Відповідач ОСОБА_1, яка також представляла інтереси другого відповідача по справі ОСОБА_2 на підставі довіреності (а.с.212), вимоги ОСОБА_3 не визнала, просила відмовити в їх задоволені, так як їх не влаштовує запропонований позивачем порядок користування домоволодінням та земельною ділянкою.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеса від 02 грудня 2009р. розділено житловий будинок АДРЕСА_2.
Позивачу виділено в натурі жилу кімнату, площею 17,5кв.м. (літ.1-3), приміщення 10,3кв.м. (1-1) і 7,5кв.м. (1-2), що відповідає належній йому на праві власності 1/3 частині будинку.
Суд також виділив йому в користування земельну ділянку з кордонами, запропонованими згідно другого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27.11.2008р. (малюнок №9, а.с. 202 оберт).
Зобов'язав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні зазначеною частиною власності.
Виділив кожній з відповідачок, як співвласникам будинку, земельні ділянки з кордонами зазначеними в другому варіанті судової експертизи.
В апеляційній скарзі апелянти просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановлене рішення не відповідає вказаній нормі процесуального права.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок знаходиться на земельній ділянці, площею 1841кв.м.
За умовами договору дарування від 18.12.2004 року позивачу у власність перейшла жила кімната, площею 22,9кв.м. з підсобними приміщеннями, яку на сьогодні займає відповідач ОСОБА_2
Після уточнення позовних вимог, ОСОБА_3 відмовився від претензій на зазначену кімнату, тому суд вважав за доцільне виділити йому в натурі жилу кімнату, площею 17,5кв.м., приміщення 10,3кв.м, і 7,5кв.м., що відповідає належній йому на праві власності 1\3 частині згідно договору дарування.
При встановленні порядку користування земельною ділянкою суд виходив з того, що другий варіант, запропонований експертом, є більш сприятливим для користування сторонами своїми ділянками згідно з долями, так як вони будуть відокремлені одна від одної і сторони матимуть можливість без перешкод користуватися ними.
При цьому керувався вимогами ст.358 ЦК України та ст.120 ЗК України.
Між тим, з такими висновками колегія погодитись не може.
Судом першої інстанції встановлено, що за умовами дарування від 18.12.2004 року позивачу у власність перейшла жила кімната, площею 22,9кв.м. з підсобними приміщеннями, яку на сьогодні займає відповідач ОСОБА_2
Однак такий висновок суду не відповідає обставинам справи.
Договір дарування не містить в собі посилень щодо відокремленого користування конкретними житловими та підсобними приміщеннями. За умовами зазначеного договору частка позивача у праві власності на домоволодіння є ідеальною (а.с.100,101-104).
Відмову позивача від претензій на вказану кімнату з підсобними приміщеннями суд розцінив як достатню підставу для виділення ОСОБА_3 в натурі жилої кімнати, площею 17,5кв.м. (літ.1-3), приміщення 10,3кв.м. (літ.1-1), і 7,5кв.м. (літ.1-2).
Проте, висновки експертизи, на які суд посилається в рішенні, не містять питань про реальний поділ будинку, а сам суд не володіє спеціальними знаннями, які б дозволили йому вирішувати питання щодо технічної можливості поділу будинку в натурі відповідно до належних співвласникам часток.
Доказів наявності технічної можливості поділу в натурі будинку позивач в порушення ст.60 ЦПК України суду взагалі не надав.
Крім того, виділивши в натурі ОСОБА_3 вказані приміщення, суд залишив поза увагою, що відповідно до технічного паспорту приміщення, площею 10,3кв. та 7,5кв.м. є самовільно зведеними і не можуть бути виділені йому в натурі на праві власності відповідно до 1\3 частини будинку.
Суд також не врахував, що будинок обладнаний єдиною системою опалення (АГВ), що підтверджується технічним паспортом на домоволодіння і не вирішив питання щодо можливості переобладнання системи опалення з ціллю використання відокремлених часток будинку. Не врахував і те, що інженерні системи газопроводу, водопроводу та електрики є загальними для всього домоволодіння.
Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті в частині розподілу будинку.
Зобов’язавши ОСОБА_1 і ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні зазначеною позивачем власністю, суд не навів мотивів прийняття такого рішення та не з’ясував, в цьому ці перешкоди полягають.
В матеріалах справи докази в підтвердження цих позовних вимог відсутні. Навпаки, із позовних вимог позивача та його пояснень в судовому засіданні вбачається, що кожна з сторін займає окремі жилі та підсобні приміщення.
Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України в редакції 2001р., чинний на час виникнених спірних правовідносин, право власності і право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази про закріплення за спірним будинком у встановленому законом порядку земельної ділянки, площею 1841кв.м. Будь-яких документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, ніхто із сторін, в тому числі і позивач, суду не надав.
Вирішуючи питання про виділ позивачу в користування частки земельної ділянки, суд першої інстанції прийшов до висновку, що найбільш доцільним є другий варіант, із запропонованих експертом.
При цьому суд не врахував, що вказана ділянка знаходиться у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 На ній посаджені і ростуть плодово-ягідні насадження: сортовий виноград, полуниця, малина та фруктові дерева.
На земельних ділянках, виділених в користування відповідачів, плодово-ягідні насадження відсутні.
Таке встановлення порядку користування без вирішення питання про компенсацію за вказані насадження суттєво порушують інтереси відповідачів.
В порушення роз’яснень, викладених в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1996р. №13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд першої інстанції взагалі не зазначив в рішенні площі земельних ділянок, які виділив в користування сторін, та не зазначив, як сторони повинні проходити до будинку, а ОСОБА_1 користуватися господарськими спорудами, оскільки вони залишились на ділянці, виділеній користувачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3
З урахуванням викладеного, колегія приходить до висновку, що сторони по справі є фактичними землекористувачами і у суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Оскільки документи по першовідводу земельної ділянки і правовстановлюючі документи на неї відсутні, встановлення порядку користування та встановлення меж земельною ділянкою є неможливим.
За таких обставин, рішення суду, як постановлене з порушенням вище вказаних норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог з підстав заявлених ним згідно ч.1 ст.309 ЦПК України.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеса від 02 грудня 2009р. скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, - про поділ житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю, визначення меж і порядку користування земельною ділянкою – відмовити в повному обсязі.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
А.В.Єрьомін
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька