АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Бондаренко Н.В.,
за участю: відповідача ОСОБА_2 та представника відповідачки
ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2009 року за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом,
в с т а н о в и л а:
03 березня 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на спадкове майно. В заяві позивач ОСОБА_5 зазначав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_6 з 29 листопада 1964 року. 13 лютого 1979 року батько дружини - ОСОБА_7 подарував їй 7/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 що в цілому складається з двох кам’яних будинків з надвірними спорудами, розташованих на земельній ділянці площею 440 кв.м. Договір дарування посвідчений нотаріально та 22 лютого 1979 року здійснена державна реєстрація права власності у Одеському МБТІ. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на вказану частину домоволодіння, яка складається з квартири № 1 за вказаною адресою. Він проживає у квартирі і таким чином прийняв спадщину після смерті дружини і є її власником.
Посилаючись на ці обставини, та ст. ст. 317, 391, 1268, 1270 ЦК України, позивач ОСОБА_5 просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача, Одеської міської ради, проти позову ОСОБА_5 заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що спірна частина домоволодіння була самочинно переобладнана, не була прийнята до експлуатації в установленому порядку ї тому не може бути об'єктом спадкування.
При розгляді справи внук померлої ОСОБА_6 – ОСОБА_2, та дочка померлої – ОСОБА_3 були залучені до участі у справі за позовом ОСОБА_5 у якості співвідповідачів.
31 липня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування, зазначивши в заяві, що після смерті бабусі ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина на частину домоволодіння. Спадщину прийняли його матір, дочка померлої, ОСОБА_8, та її чоловік, відповідач ОСОБА_5, оскільки користувались спадковим майном. ІНФОРМАЦІЯ_3 його матір ОСОБА_8 померла і після її смерті відкрилася спадщина у виді спірної частини домоволодіння, яку він прийняв.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 527, 529, 548, 549 ЦК УРСР (1963р.) та ст. ст. 1220, 1223, 1258, 1267, 1268, 1272, 1278 ЦК України, позивач ОСОБА_2 просив позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_5 проти цього позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що померла матір ОСОБА_2 – ОСОБА_8, за життя не набула права власності на спадкове майно, що унеможливлює застосування спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_6
В липні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку спадкового майна, належного її матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем першої черги померлої матері і прийняла спадщину після її смерті.
Відповідач ОСОБА_2 цей позов визнав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті своєї матері, його дружини.
У квітні 2009 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уточнили вимоги і просили суд визнати за ними право власності у порядку спадкування на 7/60 частин домоволодіння АДРЕСА_2 за кожним (т. 2, а.с. 117-119).
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовів ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, пояснення на апеляцію відповідача ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3, - ОСОБА_4, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 з 29 листопада 1964 року (т 1., а.с. 5).
13 лютого 1979 року батько дружини - ОСОБА_7, подарував їй 7/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 що в цілому складалося з двох кам’яних будинків з надвірними спорудами, розташованих на земельній ділянці площею 440 кв.м. Договір дарування посвідчений нотаріально та 22 лютого 1979 року здійснена державна реєстрація права власності у Одеському МБТІ.
За вказаним договором у користування ОСОБА_6 перейшла будівля літ. "Б" житлова повністю, житловою площею 18, 7 кв.м. і 1/3 споруд (т. 2, а.с. 45-46).
В подальшому спірна частина домоволодіння була повністю самочинно переобладнана та добудована житловою будівлею літ. "Б-1" та прибудовами літ. б-1 і б-2, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 виготовленим Одеським МБТІ 10 грудня 1995 року (т. 2, а.с. 37-41).
З технічного паспорта вбачається, що будівлі під літ. "Б" і "Б-1" складаються з приміщень 2-1 коридору пл. 11, 2 кв.м., 2-2 жилого пл. 18, 7 кв.м., 2-3 кухні пл. 18, 2 кв.м., 2-4 коридору пл. 4, 2 кв.м., 3-1 коридору пл. 4, 6 кв.м., 3-2 жилого пл. 16, 6 кв.м., а всього загальною площею 127, 6 кв.м. (житлова 65, 5 кв.м.), які неможливо відокремити без пошкодження і істотного знецінення майна.
З 1995 року по теперішній час інвентаризація вказаних будівель не проводилася.
ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина ОСОБА_6 померла (т. 1, а.с. 6).
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 152 ЖК УРСР, в редакції, що діяла на час відкриття спадщини, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
У позивачів відсутні документи, які б свідчили про прийняття в експлуатацію реконструйованих будівель під літ. "Б" і "Б1" за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, а також згоду співвласників домоволодіння на реконструкцію будівель.
Відповідно до змісту розділу УІІ ЦК УРСР (1963р.), який був чинний на час смерті ОСОБА_6, до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах. Неправомірність набуття речей у результаті протиправних дій, рівно як і незаконне володіння ними, не створює права власності спадкодавця, а тому і не дає підстав для виникнення його у спадкоємців останнього.
За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що переобладнана подружжями ОСОБА_6 будівля під літ. "Б" та збудовані будівля і прибудови є самочинними та у встановленому законом порядку право на них за спадкодавцем визнано не було. Тому вказане майно не увійшло до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, і право на нього у позивачів як у спадкоємців не виникло, відтак, вони звернулися до суду за захистом неіснуючого права.
Твердження відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Доводи відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не дав правової оцінки наданим ним доказам в підтвердження обґрунтованості своїх вимог, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні надані сторонами у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості й у відповідності до ст. 212 ЦПК України дав ним правильну оцінку.
Тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький