АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Громіка Р.Д.
при секретарі: Бондаренко Н.В.,
за участю: представника відповідача, Західно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 червня 2009 року за позовом ОСОБА_3 до Головного державного управління охорони, використання та поновлення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Одеській області Державного комітету рибного господарства України, Західно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
28 листопада 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного державного управління охорони, використання та поновлення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Одеській області Державного комітету рибного господарства України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В заяві позивач ОСОБА_3 зазначав, що з 1982 року він працював дільничним інспектором інспекції рибоохорони Вилківської дільниці, яка в подальшому кілька разів реформувалась та станом на час його звільнення була реорганізована в Вилківський територіальний відділ Головного управління охорони, використання та поновлення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Одеській області Державного комітету рибного господарства України (далі – Одесадержрибоохорона). 31 січня 2008 року його було попереджено про наступне звільнення у зв'язку з скороченням штатів працівників. Наказом № 45 від 28 березня 2008 року його звільнено з роботи з 31 березня 2008 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з скороченням штату працівників.
Звільнення з роботи він вважає незаконним, так як під час скорочення штатів працівників йому не було запропоновано іншої роботи, не надано переваги на залишення на роботі серед інших працівників, засідання профспілки, на якому розглядалось питання про погодження його звільнення з роботи, пройшло без участі. Порушенням його прав при звільненні відповідач завдав йому моральну шкоду, яку він оцінює у 1 500 грн.
Він вважає, що пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору з поважних причин, оскільки після його звільнення почалася ліквідація установи, що заважало йому звернутись до суду.
Посилаючись на ці обставини, та ст. ст. 42 ч. 2, 49-2, 234, 235, 237-1 КЗпП України, позивач ОСОБА_3 просив суд поновити строк звернення до суду за вирішенням трудового спору та позов задовольнити.
При розгляді справи ухвалою суду першої інстанції від 05 травня 2009 року до участі у справі у якості співвідповідача було залучено Західно-Чорноморське державне басейнове управління охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства (далі – Західно-Чорноморське Держрибоохорона), у зв’язку з тим, що наказом Держкомрибгоспа № 759 від 29 грудня 2008 року діяльність Одесадержрибоохорони була припинена шляхом приєднання до Західно-Чорноморського Держрибоохорона з визнанням останнього правонаступником майнових і фінансових прав та обов’язків Одесадержрибоохорона, але її ліквідація не була закінчена.
Представники відповідачів, Одесадержрибоохорони та Західно-Чорноморського Держрибоохорони, проти позову заперечували і в своїх письмових поясненнях зазначали, що позивач ОСОБА_3 був звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з скороченням штату працівників у відповідності до вимог діючого законодавства. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущений ним без поважних причин. Тому, на їх думку, вимоги ОСОБА_3 є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, але про розгляд справи сповіщений належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України його неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3, пояснення на апеляцію представника відповідача, Західно-Чорноморської Держрибоохорони, ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Суд першої інстанції встановив, що наказом № 45-к від 28 березня 2008 року позивач ОСОБА_3 був звільнений з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штату працівників з 31 березня 2008 року (а.с. 6).
Наказ про звільнення з роботи та трудову книжку позивач отримав своєчасно.
Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_3 був звільнений з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з порушенням положень ч. 2 ст. 42 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України: без врахування переважного права на залишення на роботі та наявності вакантної посади дільничного інспектора на день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З матеріалів справи вбачається, що за вирішенням трудового спору позивач ОСОБА_3 звернувся до суду 28 листопада 2008 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, викладених у п. 4 постанови, встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Коли пропущений десятиденний строк не буде поновлено, заява відповідно до ст.85 ЦПК і ст.228 КЗпП залишається без розгляду.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Перевіряючи обставини справи та докази, надані сторонами у справі, з урахуванням їх переконливості, належності, і допустимості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що переконливих мотивів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору не наведено.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у позові.
Твердження позивача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
Р.Д. Громік