АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-1384/10                         Категорія ЦП 50:

Головуючий у першій інстанції -      Шенцева О.П.                      

Доповідач – Каранфілова В.М.

РІШЕННЯ

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  12 травня 2010 року                                      м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого    -   Каранфілової В.М.

суддів               -   Троїцької Л.Л., Єрьоміна А.В,

при секретарі   -   Йовенко К.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – ОСОБА_5 на рішення Приморського  районного суду м. Одеси  від 18 листопада 2009 року по цивільній справі за позовом   ОСОБА_6 до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, до  ОСОБА_3 про заборону зустрічатись з онуком та будь- яким чином втручатись у його життя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у спілкуванні з  дитиною та про позбавлення батьківських прав і за заявою  ОСОБА_3  та ОСОБА_4 Даниловиича  про усунення перешкод у спілкуванні з онуком , -

встановила:

 23.12.2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 вказуючи, що  з січня 2006 року відповідач з сином не спілкується, ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню сина, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.

 24 вересня 2009 року ОСОБА_6 уточнила свої позовні вимоги просила позбавити ОСОБА_2 батьківських права відносно сина. Заборонити ОСОБА_8 зустрічатись з онуком.

 29 січня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою  про усуненню перешкод у спілкуванні з сином, про визначення постійного місця та часу  для зустрічі з сином, можливість сумісного відпочинку та  відвідування його місця проживання.

 26 червня 2009 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив  позбавити ОСОБА_6 батьківських прав у зв’язку з тим, що вона  порушує права батька, бабки, діда на спілкування з дитиною, має незадовільні житлові умови, в неї недостатньо  грошових доходів для достойного  утримання сина.

 12 жовтня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з онуком, вказуючи, що ОСОБА_9  не дозволяє їм зустрічатись з онуком.

 16 листопада 2009 року, уточнивши свої позовні вимоги, просили встановити часи зустрічі з онуком  кожну суботу та неділю з 9 год. до 18 годин.

 Ухвалою суду  від 11 листопада 2009 року об’єднане в одне провадження справу за позовом ОСОБА_6 до  ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав та зі справою за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком.

 Рішенням суду від  18 листопада 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2. Заборонено ОСОБА_3 зустрічатись  з ОСОБА_7 та будь-яким чином втручатись у його життя.

 ОСОБА_2 відмовлено у позові про позбавлення  батьківських прав ОСОБА_6 відносно сина ОСОБА_10.

 У позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4  до ОСОБА_6 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком  відмовлено.

 На вказане рішення ОСОБА_2 та представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких просять  рішення суду  скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у повному обсязі, посилаючись  на  те,  що рішення постановлено  з  порушенням  норм матеріального та процесуального права.

             Колегія  суддів,  заслухав  суддю – доповідача,  вивчив  матеріали  справи  в  межах  доводів  апеляційної  скарги, заперечень  на них, вважає,  що  апеляційна  скарга  підлягає  частковому задоволенню, а рішення суду в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2  та відмови у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_11 в усуненні перешкод у спілкуванні з онуком  та в частині заборони ОСОБА_3 зустрічатись з внуком та будь-яким чином втручатись у його життя скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а рішення суду в частині відмови у позові ОСОБА_2 про позбавлення  ОСОБА_6 батьківських прав залишенню без зміни  з  наступних  підстав.

              Задовольняючи вимоги ОСОБА_6 та приймаючи рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина Максима   суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 з січня 2006 року долею дитини не цікавиться, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.

             Відмовляючи у позові ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у позові про усунення перешкод у спілкуванні з онуком, та забороняючи  ОСОБА_3 зустрічатись з онуком та будь-яким чином втручатись у його життя і суд першої інстанції виходив з того, що  ОСОБА_3 безпідставно втручалась у життя онука, що підтверджено  копіями її заяв у різні органи і  що на думку суду створює психологічне насильство на дитину та не забезпечує емоційного комфорту дитині, а ОСОБА_4 не доказав тих обставин, що ОСОБА_6  чинить перешкоди для спілкування з внуком саме йому.

          З такими висновками суду першої інстанції колегія не може погодитись.

          При розгляді матеріалів справи колегія    враховує вимоги ч. 8, 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України про те, що регулювання сімейних відношень має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

          Відповідно до вимог ст. 164  ч. 1 п. 2  мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.

            Суд першої інстанції  зробивши висновок, що ОСОБА_2 ухиляється  від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини, послався при цьому на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2006 року, довідку завідуючої ДУУ № 190 про те, що вона не бачила батька дитини з 14 травня 2007 року, заявами ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, довідку ОСББ «Домінік», що  дитина проживає разом з матір’ю,  довідку КУ «Дитяча міська поліклініка № 5», що згідно з рапортом   дільничного лікаря батько дитини після розірвання шлюбу вихованням дитини та станом його здоров’я не займався.

            Судова колегія перевіривши вказані  документи вважає, що  відповідно до цих документів  ОСОБА_2 не можна позбавити батьківських прав.

         Висновок суду про те, що  ОСОБА_15 проживає окремо від дитини з січня 2006 року, не підтверджений рішенням суду Приморського районного суду від 05 грудня 2006 року \а.с.7\.

         Посилання суду першої інстанції на письмові докази:  довідку завідуючої ДУУ № 190,  заяви ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, довідку ОСББ «Домінік», довідку КУ «Дитяча міська поліклініка № 5», колегія не може прийняти як докази ухилення ОСОБА_2 від виховання дитини, оскільки вони здобуті у порушення ст. 57, 59, 63, 64 цівільно процесуального Кодексу України.

           Колегія вважає, що  позивачка ОСОБА_6 не довела суду, що ОСОБА_2 ухиляється від виховання дитини і не надає матеріальної допомоги на її утримання . А та підстава, що він  не спілкується з дитиною не може розцінюватися, як винна поведінка по ухиленню від виховання дитини. Крім того, як визнала сама ОСОБА_6 вона не  ставила питання про стягнення аліментів на утримання дитини, а навпаки не приймала гроші, які направлялись поштою їй відповідачем.

           В засіданні судової колегії встановлено, що  з боку ОСОБА_6 були створені перепони по спілкуванню батька з дитиною. За таких обставин визнавати винну поведінку батька дитини у відсутності спілкування з дитиною не можна.

             Крім того, відповідно до роз’яснень  Пленуму Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, яке може  бути застосовано у крайніх випадках винної поведінки  батька.

              Колегія ознайомилась з документами, які були підставою для прийняття рішення про доцільність позбавлення   ОСОБА_2 батьківських прав  органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації м. Одеси і вважає за можливе не погодитись з таким висновком, оскільки вважає його недостатньо обґрунтованим і прийнятим всупереч інтересам дитини.

            Як вбачається з вказаних документів підставою для прийняття такого рішення  органом опіки та піклування були довідка завідуючої ДУУ № 190 про те, що вона не бачила батька дитини з 14 травня 2007 року, заяви ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини. Вказані документи були надані ОСОБА_6 до органу опіки і піклування і написані вони були за її проханням, що вона сама визнала у засіданні судової колегії, орган опіки не перевіряв вказане в цих заявах та довідці, свого ставлення до цих документів не виклав. Колегія вважає, що орган опіки та піклування зробив висновок про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не дослідивши у повній мірі обставини спору, який виник у батьків дитини і як того потребує положення про комісію з питань захисту прав дитини затверджене постановою Кабінету Міністрів України 24.09.2008 року за № 866 та вимоги Сімейного Кодексу України.

         Колегія вважає, що у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про позбавлення батьківства  необхідно відмовити, а позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у спілкуванні з  дитиною підлягає задоволенню. Вважає за доцільне зобов’язати ОСОБА_6  не перешкоджати ОСОБА_2І .зустрічатись з сином ОСОБА_10  ІНФОРМАЦІЯ_1 і встановити для цього  наступні дні: кожні друга та четверта неділя місяця  з 10 годин до 18 години.

            Відносно позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо усунення перешкод у спілкуванні з онуком, колегія вважає, що такий позов підлягає задоволенню. У відповідності зі ст. 257 СК України баба та дід мають право спілкуватися зі своїми онуками, брати участь у їх вихованні. Батьки, з якими проживає дитина не мають права перешкоджати у здійсненні бабою та  дідом своїх прав щодо виховання онуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

          Розглядаючи цей позов, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 являються дідом та бабою дитини  ОСОБА_12, ніяких дій, які б свідчили про негативний вплив на виховання дитини з їх боку не встановлено.

        З посиланням суду першої інстанції на те, що дії ОСОБА_16  завдають шкоди моральному та духовному розвитку дитині та не забезпечують емоційний комфорт дитини та являються направленими діями  на створення психологічного насильства над дитиною, колегія не може погодитись, оскільки матеріалами справи  такий висновок не доведений.

        Те, що ОСОБА_3 зверталась с заявами у різні органи та приходила до дитячого садку не може бути підставою для таких тверджень, оскільки дії ОСОБА_3 були вимушеними у зв’язку з розшуком онука та  забороною ОСОБА_6 зустрічатись з онуком.

Крім того, орган опіки та піклування також не заперечує проти спілкування дитини з бабою та дідом.

          Колегія вважає,  що  позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повинен бути задоволений і ОСОБА_6 необхідно зобов’язати не  забороняти спілкуватися з онуком ОСОБА_7 бабі і діду.  Для чого встановити наступні дні для спілкування: кожна друга субота місяця з 10 год. до 18 годин. З яких перші три місяці з моменту вступу рішення у законну силу, тобто з 12 травня 2010 року у присутності матері дитини ОСОБА_6 в період з 10 год. до 12 години. Колегія робить таке виключення з урахуванням того, що дитина довгий час не спілкувалась з дідом та бабою і відвикла від них. При цьому колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_4 не довів свого позову про те, що йому перешкоджають у спілкуванні з внуком.

          Керуючись ст.ст. 303, 307 ч1 п 1,2, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

                                  вирішила:

           Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 та ОСОБА_9 задовольнити.

          Рішення Приморського районного суду м. Одеси  від  18 листопада 2009 року в частині  позбавлення батьківських прав ОСОБА_2  та відмови у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_11 в усуненні перешкод у спілкуванні з онуком  та в частині заборони ОСОБА_3 зустрічатись з онуком та будь-яким чином втручатись у його життя скасувати.

         В цій частині ухвалити нове рішення.

         У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2, за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог – органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,  до  ОСОБА_3 про заборону зустрічатись з онуком та будь-яким чином втручатись у його життя відмовити.

          Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у спілкуванні з  дитиною задовольнити.

          Зобов’язати ОСОБА_6 не перешкоджати ОСОБА_2 зустрічатись з сином ОСОБА_10  ІНФОРМАЦІЯ_1.

          Встановити для цього  наступні дні: кожні друга та четверта неділя місяця  з 10 години до 18 години.

         Зобов’язати ОСОБА_6  не забороняти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спілкуватися з онуком ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1.  Для чого встановити наступні дні для спілкування: кожна друга субота місяця з 10 год. до 18 годин. З яких перші три місяці з моменту вступу рішення у законну силу, тобто з 12 травня 2010 року у присутності матері дитини ОСОБА_6 в період з 10 год. до 12 години.

             Рішення суду в частині відмови у позові ОСОБА_2 про позбавлення материнства ОСОБА_6 відносно сина ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити без зміни.

             Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного  Суду України  протягом  2-ох  місяців  з  дня  його  проголошення.

Судді апеляційного суду

     Одеської області                                                                         В.М.Каранфілова                                                                                  

                                                                                                          Л.Л.Троїцька        

                                                                                                          А.В.Єрьомін