АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» березня 2010р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Єрьоміна А.В., Каранфілової В.М.,
при секретарі – Басовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2009р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи – Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області – про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10.04.2001р., належала на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1.
20.04.2002р. вказану квартиру вона придбала у них за 2500грн., які повністю їм сплатила, що підтверджується відповідною розпискою.
Квартира була передана їй, що також підтверджується відповідними доводками та квитанціями про сплату комунальних послуг.
Договір не був оформлений нотаріально, у зв’язку з посиланням продавця ОСОБА_2 на відсутність паспорту. На сьогоднішній день відповідачі взагалі ухиляються від нотаріального оформлення угоди.
3 наведених підстав, просила суд, визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 20.04.2002р. між нею та відповідачами, а також визнати за нею право власності на квартиру.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги.
Відповідачі позов не визнали.
Представник 3-ої особи Великодолинської селищної ради проти задоволення позову не заперечував.
Справа розглядалась судом першої інстанції неодноразово.
Останнім рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2009р. ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачці в задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони по розписці не досягли жодної з істотних умов договору купівлі-продажу, як того вимагає ст.47 ЦК України в редакції 1963р.
Також суд виходив з того, що ОСОБА_6 не являвся власником спірної квартири і ніхто з її дійсних власників не надав йому повноважень з приводу укладання будь-яких угоди щодо відчуження належної їм квартири, а тому він не мав права укладати з позивачкою розписку від 20.04.2002р. про її продаж.
Окрім вказаної норми права суд також керувався ст.ст.48,114,224,225,227 ЦК України в редакції 1963р., Постановою Пленуму ВСУ №3 від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними».
Колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким дана належна правова оцінка та вказаним нормам матеріального права.
Доводи скарги про те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не було застосовано ч.2 ст.47 ЦК України в редакції 1963р., не відповідає дійсності і суперечить висновкам суду, викладеним в цьому рішенні.
Твердження апелянта про те, що неправомірним є посилення суду на те, що ОСОБА_6 не мав ніяких прав на укладення будь-яких правочинів на відчуження чи здачу в оренду спірної квартири, не заслуговують на увагу, оскільки вказана особа дійсно не була власником спірної квартири в цілому і не мала повноважень від всіх власників розпоряджатися нею.
Посилання у скарзі на те, що судом неправомірно застосовано положення ст.48 ЦК України в редакції 1963р., так як укладена угода не порушувала прав неповнолітніх, які не використовували квартиру в якості житла, також не можуть бути прийняті до уваги у зв’язку з тим, що в даному випадку порушуються права власників житла, а не мешканців.
Доводи ОСОБА_1 про те, що при продажу квартири ОСОБА_2 діяли і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 на що окремої згоди органів опіки та піклування згідно закону не потрібно, є безпідставні, оскільки у встановленому законом порядку угода купівлі-продажу не оформлювалась. Крім того, в розписці є лише підпис ОСОБА_6, який не мав самостійних прав на відчуження квартири і фактично діяв проти майнових інтересів членів своєї сім’ї.
Твердження апелянта про те, що всі істотні умови угоди були обумовлені і нею виконані, не підтверджені допустимими доказами.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення суду законне та обґрунтоване, підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2009р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
А.В.Єрьомін
В.М.Каранфілова
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька