АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2010 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є.
Кононенко Н.А.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до військової частини А-3955 про стягнення моральної та матеріальної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2009 року,
встановила :
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення моральної та матеріальної шкоди, просила суд стягнути на її користь з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 1500 грн.; моральну шкоду у розмірі 10000 грн., заробітну плату за час затримки своєчасного розрахунку з нею, в зв'язку зі звільненням.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказала, що 21 жовтня 2005 року наказом № 201 вона була звільнена згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з ліквідацією в/ч 3338.
Наказом командира в/ч 3955 від 02 листопада 2007 року № 228 був скасований наказ про її звільнення та вона поновлена у списках військової частини.
Наказом № 305 від 20 листопада 2007 року її було попереджено про скорочення штатів з 20 січня 2008 року, в зв'язку з відсутністю посади медичної сестри.
_________________________________
Головуючий у першій інстанції - Прийомова О.Ю. Справа № 22ц-1299/2010р.
Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 51
Відповідно до ст. 117, 236 КЗпП України, за затримку своєчасної виплати розрахунку, вихідної допомоги, відповідач повинний виплати їй середній заробіток за весь час затримки. Їй не було своєчасно виплачено розрахунок при звільненні, вихідна допомога та інше.
Крім того, у зв'язку з порушенням її прав відповідачем вона змушена була звертатися до правоохоронних органів, різні інстанції для захисту своїх порушених прав, тому їй спричинена моральна шкода, в зв'язку з чим вона і звернулася з позовом до суду.
В ході судового розгляду справи позивачка та її представник позов підтримали.
Представник відповідача з позовом позивачки не погодилися, просили суд в його задоволенні відмовити, вказуючи, що зі змісту позовної заяви позивачки немає підстав та доказів, які б підтвердили завдання позивачці моральної та матеріальної шкоди.
Провини військової частини А-3955 в тому, що позивачка не отримала своєчасно вихідну допомогу при звільненні не має, оскільки у військової частини А3338 /шпиталь/ фінансування заробітної плати проводилося за програмою 2101080 КЕКВ 1111 ст. 02223, а в їх частині такої програми не існує.
Військовою частиною А-3955 надавалися запити до архіву Південного оперативного командування відносно виплати вихідної допомоги при звільнені з військової частини А3338 ОСОБА_3
Також начальником фінансової частини військової частини А-3955 надавалися запити до Головного фінансово-економічного управління Збройних Сил України щодо роз'яснення у якому розмірі необхідно виплачувати вихідну допомогу позивачу у зв'язку зі звільненням, попередньо розробивши тарифікацію посади та по якій програмі, але кошти до вересня 2008 року не надходили до розрахункового рахунку частини, а фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Військова частина А-3955 в особі її командира є розпорядником бюджетних коштів.
Що стосується стягнення заробітної плати за вимушений прогул, то позивачка була прийнята на роботу у військову частину А-3955 на період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, фактично не працювала і заробітну плату не отримувала.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2009 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до військової частини А-3955 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, а саме матеріальної шкоди у розмірі 1500 грн., моральної шкоди у розмірі 10000 грн., середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, за час затримки своєчасного розрахунку в зв'язку з звільненням в сумі 23066, 10 грн. відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов’язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відмовляючи в задоволені вищевказаного позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що з 02 вересня 2002 року позивачка працювала на посаді медичної сестри відділення невідкладної допомоги військової частини А-3338 /наказ від 02.09.2002 року № 166/ (а.с. 67-68).
З 24 січня 2005 року по 10 березня 2005 року позивачка перебувала у відпустці по вагітності та пологах, їй надавалися щорічні відпустки відповідно до діючого законодавства.
З 11 березня 2005 року по 19 січня 2008 року ОСОБА_3 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, про що свідчить архівна довідка.
Відповідно до наказів командувача військ Південного оперативного командування від 22 липня 2005 року № 397 та від 16 грудня 2005 року № 680 військова частина А-3338 підлягала ліквідації.
Правонаступником визначено військову частину А-3955.
У зв'язку з розформуванням військової частини А-3338 /директива Міністра Оборони від 30 вересня 2005 року/ позивачка наказом командира військової частини А-3338 від 19 жовтня 2005 року № 142 була звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штату працівників, у зв'язку з ліквідацією військової частини (а.с 4).
Звільнення ОСОБА_3 відбулося з грубим порушенням колишнім командиром військової частини А-3338 підполковником ОСОБА_4 вимог ст. 49-2 та 184 КЗпП України. За порушення вимог трудового законодавства начальника медичної служби управління Південного оперативного командування підполковника ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протесту військової прокуратури Болградського гарнізону від 25 жовтня 2007 року № 1131 про усунення порушень КЗпП України, підпункт 6 п. 1, Наказ командира військової частини А-3338 від 19 жовтня 2005 року про звільнення працівника ОСОБА_3 був скасований.
Згідно Наказу командира військової частини А-3955 від 20 листопада 2007 року № 305, позивачка була зарахована до списків військової частини А-3955, але знаходилася за штатом, також була повідомлена про звільнення по досягненню трьохрічного віку дитиною.
Районний суд обґрунтовано не погодився з ствердженнями позивачки та її представника про те, що з вини військової частини А-3955 їй не був своєчасно виплачений розрахунок при звільнені, вихідна допомога, що відповідач повинний їй сплатити заробітну плату за весь час затримки, оскільки вказані ствердження позивачки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, вини відповідача у затримці розрахунку при звільнені, вихідної допомоги позивачки не має.
Позивачка була у відпустці по догляду за дитиною з 09 лютого 2005 року по 19 січня 2008 року, фактично не працювала і заробітну платню не отримувала, та звільнена з роботи 19 січня 2008 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно з наказу військової частини А3955 від 19 січня 2008 року № 16.
Відповідно до ст. 179 КЗпП України, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
Відповідно листа військової частини А-3955 від 07 листопада 2008 року № 801 (а.с. 106), позивачка з 25 лютого 2005 року по 18 січня 2008 року отримувала допомогу по догляду за дитиною, відділ соціального забезпечення заявку військової частини задовольнив і кошти позивачці були виплачені по роздавальній відомості № 29 від 29 березня 2007 року (а.с. 107).
30 вересня 2008 року позивачкою було отримано вихідну допомогу при звільнені, про що свідчить її розписка (а.с. 167).
Провини військової частини А3955 в тому, що позивачка не отримала своєчасно вихідну допомогу при звільненні не має, оскільки у військової частини А3338 /шпиталь/ фінансування заробітної плати проводилося за програмою 2101080 КЕКВ 1111 ст. 02223, а в частині відповідача такої програми не існує.
Військовою частиною А3955 надавалися запити до архіву Південного оперативного командування відносно виплати вихідної допомоги при звільнені з військової частини А3338 ОСОБА_3 Також начальником фінансової частини військової частини А 3955 надавалися запити до Головного фінансово-економічного управління Збройних Сил України щодо роз'яснення у якому розмірі необхідно виплачувати вихідну допомогу позивачу у зв'язку зі звільненням, попередньо розробивши тарифікацію посади та по якій програмі, але кошти до вересня 2008 року не надходили до розрахункового рахунку частини, що підтверджується зверненнями військової частини А 3955 (а.с. 153-156).
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку відповідно того, що позивачкою не надано до суду доказів, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Із викладеного вбачається, що позивачка не довела своїх позовних вимог, що є її обов’язком відповідно до засад змагальності процесу у відповідності із зазначеною вище статтею ЦПК України, хоча при цьому суд першої інстанції створив сторонам по даній цивільній справі всі умови для змагальності процесу.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2009 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до військової частини А-3955 про стягнення моральної та матеріальної шкоди - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.
Головуючий С.П. Гайворонський
Судді Л.Є. Виноградова
Н.А. Кононенко