АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2010 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Кононенко Н.А.
Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (далі ДСК «ЧМП») про відновлення ненаданих днів відпустки, стягнення середнього заробітку з урахуванням компенсації та індексації і стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2009 року,
встановила :
В червні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДСК «ЧМП» про визнання незаконним зменшення п’ятнадцяти робочих днів відпустки за 2004 рік, про зобов'язання провести перерахунок робочих днів знаходження його в суді та прокуратурі по середньому заробітку з урахуванням індексації і компенсації за несвоєчасну виплату середнього заробітку за період 2002, 2004, 2005 роки, та про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.
В ході розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив ухвалити рішення про відновлення незаконно ненаданих п'ятнадцяти днів відпустки за 2004 рік на підставі службових записок від 06 січня 2005р. № ГСКРР-2/22 і від 13 січня 2005 року № ГСКРР-5/46, а саме - за 15, 29, 30 квітня, 21, 25 травня, 16, 29 червня, 26, 30 серпня, 28, 29 вересня,
_________________________________
Головуючий у першій інстанції - Ільченко Н.А. Справа № 22ц-1262/2010р.
Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 51
20, 25, 26, 29 жовтня 2004 року, про відновлення незаконно ненаданого одного дня відпустки за 04 червня 2005 року згідно п.2 наказу по ДСК «ЧМП» від 01 червня 2005 року № 168-Л, про стягнення доплати середнього заробітку з урахуванням індексації і компенсації за несвоєчасну виплату середнього заробітку за період з 04 жовтня 2002 року по 31 травня 2005 року, що згідно наданого позивачем суду розрахунку за станом на 01 грудня 2009 року складає 789,91 грн., і про стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 послався на те, що на порушення його прав з боку президента ДСК «ЧМП» в ході виконання ним, тобто позивачем, державних обов'язків при розгляді справ в прокуратурі та судах, про що він надав керівнику підприємства заяви, до яких долучив відповідні повістки. Однак керівник відділу кадрів підприємства не погодився з його заявами та відмовив у їх задоволенні. Бездіяльність з цього приводу також проявили і керівники ДСК «ЧМП» ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Позивач вважає, що такими діями відповідача були порушені його трудові права, право на грошову компенсацію за вищевказані дні, коли він знаходився в прокуратурі та судах.
В судовому засіданні позивач підтримав позов і наполягав на задоволені своїх позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач не повідомив суду причину неявки свого представника, хоча про дату і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про одержання ним судової повістки. Заяви відповідача про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надходило.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2009 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 68 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до того ж суду іншим суддею, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов’язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відмовляючи в задоволені вищевказаного позову суд першої інстанції виходив з того, наказом ДСК «ЧМП» № 81-л від 14 березня 2005 року ОСОБА_2 було звільнено з посади головного спеціаліста по контрольно-ревізійній роботі консультаційного відділу з 17 травня 2005 року за скороченням штату по п.1 ст.41 КЗпП України, в який наказом відповідача № 168-л від 01 червня 2005 року було змінено в частині дати звільнення позивача з 17 травня 2005 року на 04 червня 2005 року.
На протязі 2004 року позивач неодноразово не з'являвся на роботі в зв'язку з його находженням в прокуратурі і судах за справами, де він був представником своєї матері ОСОБА_6 (29, 30 квітня 2004 року і 29 жовтня 2004 року) або був позивачем у справах за його позовами до ДСК «ЧМП», що підтверджується наданими позивачем суду судовими повістками та повістками про виклик його до прокуратури.
У зв'язку зі знаходженням в прокураті та судах 15, 29, 30 квітня, 21, 25 травня, 16, 29 червня, 26, 30 серпня, 28, 29 вересня, 20, 25, 26, 29 жовтня 2004 року та 04 червня 2005 року позивач звертався до керівника ДСК «ЧМП» і звільнявся від роботи.
06 січня 2005 року і 13 січня 2005 року позивач звернувся до керівника ДСК «ЧМП» зі службовими записками, де, посилаючись на свою участь в судових засіданнях та на його виклики до прокуратури, просив поновити відгули вихідних днів за невикористану відпустку в кількості 15 робочих днів.
Районний суд вірно зазначив, що відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися за робочий час, працівникам гарантується місце роботи (посади) і середнього заробітку.
Позивач у вищевказані дні знаходився в прокуратурі та судах за його позовними заявами і зверненнями або у справах, де виступав представником своєї матері, а отже цей період відсутності позивача на роботі є поважною причиною, але не може бути розцінений судом як виконання ним громадських або державних обов'язків відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України, та відповідно ці дні відсутності позивача на роботі не підлягають оплаті в розмірі його середнього заробітку з урахуванням індексації та компенсації за несвоєчасну виплату середнього заробітку.
ОСОБА_2 не спростував в суді доводи представника відповідача, які містяться в письмових запереченнях останнього (т. 1 а.с. 213-216, т. 2 а.с. 30), стосовно того, що президентом ДСК «ЧМП» була дана вказівка відділу кадрів надавати ОСОБА_2 можливість відвідувати суд у рахунок 15 днів оплаченої відпустки, яку він не використав повністю у 2002 році, що було доведено начальником відділу кадрів ОСОБА_7 до відома позивача відповідними службовими записками, як цього вимагає ст. 60 ЦПК України.
Також, судова колегія вважає, що всупереч ст. 1167 ЦК України, роз’яснень даних у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) ”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач не зазначив в позовній заяві та в суді, в чому полягає для позивача моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Із викладеного вбачається, що позивач не довів своїх позовних вимог, що є його обов’язком відповідно до засад змагальності процесу у відповідності із зазначеною вище статтею ЦПК України, хоча при цьому суд першої інстанції створив сторонам по даній цивільній справі всі умови для змагальності процесу.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2009 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про відновлення ненаданих днів відпустки, стягнення середнього заробітку з урахуванням компенсації та індексації і стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.
Головуючий С.П. Гайворонський
Судді Н.А. Кононенко
С.М. Сегеда