АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» квітня 2010р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Єрьоміна А.В., Каранфілової В.М.,
при секретарі – Басовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 11 листопада 2009р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні, встановлення порядку користування квартирою та про розподіл спільного майна; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та комп’ютер, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя.
Остаточно уточнивши свої вимоги в суді, просила виділити їй зі спільного майна меблевий гарнітур «Ким», вартістю 1500грн., комп'ютер - 2500грн., залишивши відповідачу автомобіль ВАЗ-2101, вартістю 5500грн.; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 122751,59грн.; встановити порядок користування квартирою між ними, виділивши їй в користування помешкання №2,3,4, відповідачу - помешкання №5,6, а помешкання №1,7,8,9 залишити в їх спільному користуванні; зобов'язати відповідача передати їй ключі від квартири та не чинити перешкод в користуванні нею, стягнути з відповідача судові витрати в сумі 5051 грн.(а.с.2,10,12,14,23-24).
При цьому вона посилалася на те, що в період з травня 2000р. по 31.12.2003р. вони знаходились з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, а з 31.12.2003р. по 2005р.р. перебували у зареєстрованому шлюбі. За час сумісного проживання, як у фактичних шлюбних відносинах, так і в офіційному шлюбі, вони за спільні кошти придбали майно.
3 їх спільного майна вона забрала собі гарнітур «Ким», а комп'ютер та автомобіль ВАЗ - 2101 залишилися у відповідача. Останній в квартиру її не пускає, ключі не дає і вона із-за цього не може жити в ній. Гроші, на які була придбана квартира, були їх спільними коштами і на підставі цього просила визнати спірну квартиру спільним майном.
Відповідач ОСОБА_1 позов визнав частково, однак подав зустрічні вимоги, які також неодноразово уточнював. При цьому посилався на те, що вони з 31.12.2003р. по 2005р.р. перебували у зареєстрованому шлюбі. Не заперечував проти знаходження з позивачкою в фактичних шлюбних відносинах на протязі 6 місяців до реєстрації шлюбу, частину з періоду якого він перебував на службі в ОСОБА_3. Спільним майном вважає тільки меблевий гарнітур «Ким», проти виділення якого позивачу не заперечував. Не оспорював і вказану в заяві вартість майна та підтвердив її. Однак зазначив, що автомобіль ВАЗ - 2101, вартістю 5500грн. йому на праві власності не належить, оскільки керує ним на підставі довіреності. Комп’ютер та квартира не є їх спільним майном, так як він придбав його на свої власні кошти .
3 цих підстав був проти визнання за позивачем права власності на 1\2 частину квартири та встановлення порядку користування нею, а також передачі ключів від квартири.
Остаточно уточнивши вимоги, просив задовольнити його зустрічний позов, визнати за ним право власності на квартиру та на комп'ютер (а.с.33-35,41,43-44,45).
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 11 листопада 2009р. задоволено частково первинний та зустрічний позови.
Суд розділив майно на суму 126 751,59грн. таким чином: із майна на суму 4000грн. виділив:
- ОСОБА_2: спальний гарнітур «Ким», вартістю 1500грн., визнавши за нею право власності на нього.
- ОСОБА_1: комп'ютер, вартістю 2500грн., визнавши за ним право власності на нього.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500 грн. - різницю вартості цього майна.
Відносно квартири АДРЕСА_1, вартістю 122 751,59грн.:
- визнав за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину квартири, вартість якої становить 61 375,80грн., залишивши іншу 1\2 частину квартири, вартістю 61 375,80грн. у власності ОСОБА_1;
- встановив між сторонами такий порядок користування спірною квартирою:
ОСОБА_2 виділив в користування: жилу кімнату №5, площею 15,2 кв.м.; вбудовану шафу №6, площею 0,5кв.м., яка знаходиться в жилій кімнаті №5.
ОСОБА_1 - жилу кімнату №3, площею 14,9кв.м.; вбудовану шафу №4, площею 0,4кв.м., яка знаходиться к коридорі №1.
У спільному користуванні сторін залишив жилу кімнату №2 з балконом, площею 17,1кв.м.; кухню №7, площею 6,7кв.м; коридор №1, площею 4,6кв.м.; ванну кімнату №8, площею 1,9кв.м.; туалет №9, площею 1,1кв.м.
Суд також зобов'язав ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від спірної квартири та не чинити їй перешкод в користуванні частиною квартири, яка виділена їй в користування та залишена в їх спільному користуванні.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 5051грн. та на користь держави держмито - 1216 грн.; 120 грн. – витрати на ІТЗ розгляду справи.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відмовив.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції оскаржує частково і просить залишити його без змін лише в частині визнання за позивачкою права власності на спальний гарнітур «Ким», в іншій частині - скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.
При цьому посилається на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що за час перебування сторін в фактичних шлюбних відносинах та в період шлюбу ними було набуто спільне майно, а саме: квартира, комп’ютер, спальний гарнітур.
Тому на підставі ст.ст.69,70,74 СК України визнав за кожним з них право власності на 1\2 частину цього майна та зробив його розподіл.
Між тим, колегія не погоджується з висновком суду стосовно віднесення до спільного майна квартири та комп’ютера.
Пунктами 1,3 ч.1 ст.57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира дійсно була придбана в період шлюбу сторін на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2004р. (а.с.5,9).
Однак, із пояснень ОСОБА_1 слідує, що квартира та комп’ютер не відносяться до спільного майна подружжя, тому що вони придбані за кошти, які він заробив, перебуваючи в Лівані та Іраку з миротворчою місією ООН.
Дані обставини підтвердив копіями виписок по картковому рахунку з Укрексімбанку на своє ім’я та квитанцією від 20.11.2002р. на придбання комп’ютеру (а.с.40,46-48,49-53).
Вказані обставини частково визнала і ОСОБА_2, даючи пояснення в судовому засіданні 19.07.2006р. та 16.05.2007р. (а.с.127-129,130-132,134).
Придбання квартири за гроші зароблені ОСОБА_1 в період проходження військової служби частково підтвердила і свідок ОСОБА_4 – мати позивачки (а.с.133).
Свідок ОСОБА_5 підтвердила факт придбання та привезення комп’ютера з Лівану відповідачем, тобто до укладення між сторонами шлюбу (а.с.135).
Викладені обставини, вказані докази та норма СК України судом першої інстанції не враховані взагалі, що привело до неправильного вирішення спору по суті.
У зв’язку з цим, колегія приходить до висновку, що рішення в цій частині не відповідає встановленим обставинам і вимогам ст.57 СК України, що є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 в позові та про задоволення зустрічних вимог ОСОБА_1, виходячи з вимог п.п.1,3 ч.1 ст.309 ЦПК України і ч.1 ст.15, 392 ЦК України.
Доводи позивачки про те, що вказані гроші були зняті з рахунку до придбання квартири і передані до сімейного бюджету, не є підставою для задоволення її вимог, оскільки ОСОБА_2 не заперечувала про те, що саме за ці гроші була придбана квартира. Крім того, вартість квартири, згідно договору купівлі-продажу, відповідає сумі грошей знятих відповідачем з карткового рахунку банку (а.с.5).
Твердження позивачки про те, що вона також докладала частину своїх коштів на придбання цієї квартири, нічим не підтверджено.
Оскільки суд відмовляє ОСОБА_2 в задоволенні вимог про визнання права власності на 1\2 частину спірної квартири, то вона не має права і вимагати встановлення порядку користування жилою площею цієї квартири.
Порядок користування жилою площею може встановлюватися тільки на вимогу співвласників квартири.
Однак, позивачка вселилась в квартиру як член сім’ї власника, зареєстрована в ній і набула самостійне право користування жилими та підсобними приміщеннями. Тому колегія вважає, що рішення суду в частині зобов’язання відповідача не перешкоджати ОСОБА_2 в користуванні квартирою та передати їй ключі від квартири є правильним і підстав для його скасування в цій частині немає.
Немає підстав для скасування рішення і в частині відмови в розподілі сумісного майна подружжя – автомобіля ВАЗ-2101, оскільки власником машини є інша особа. Відповідач користується нею за довіреністю від 30.08.2005р. від імені власника автомобіля ОСОБА_3, що підтверджується оригіналом довіреності, а також технічним паспортом, які були оглянуті апеляційним судом в судовому засіданні.
Рішення в частині розподілу судових витрат в зв’язку з вище викладеним і на підставі ст.ст.84,88 ЦПК України також підлягає скасуванню з залишенням без змін лише в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 51грн. – витрат по сплаті держмита.
При цьому договір на здійснення юридичної допомоги від 01.06.2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, а також квитанції про сплату за умовами договору 3000грн. колегією до уваги не приймається, так як ОСОБА_6 діяв в даній справі ні як адвокат чи фахівець в галузі праві, а на підставі довіреності (а.с.15-20,28).
Що стосується витрат, понесених позивачкою на проведення експертизи у розмірі 2000грн., то вони відшкодуванню не підлягають, так як їй в позові про визнання права власності на 1\2 частину квартири та встановлення порядку користування відмовлено.
З урахуванням викладеного та керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 11 листопада 2009р. в частині виділу ОСОБА_2 на праві власності спального гарнітуру «Ким», вартістю 1500грн., та в частині зобов’язання ОСОБА_1 передати ключі від квартири АДРЕСА_1 та не чинити перешкод в користуванні квартирою; стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат в сумі 51грн.– залишити без змін.
В іншій частині рішення суду першої інстанції скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна (квартири, комп’ютера, автомобіля); про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та встановлення порядку користування жилими приміщеннями; про стягнення судових витрат в розмірі 5000 грн. – відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на комп’ютер Celeron 1000 MH2.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
А.В.Єрьомін
В.М.Каранфілова
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька