АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» березня 2010р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Єрьоміна А.В., Каранфілової В.М.,
при секретарі – Басовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеса від 20 липня 2009р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Восьма Одеська державна нотаріальна контора, - про визнання недійсним розпорядження УЖКГ ОМР, свідоцтва про право власності на квартиру, про визнання договору дарування частково недійсним, про визнання права власності на 1\4 частину квартири, про усунення перешкод у користуванні підсобними приміщеннями, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що з 1978 року вона мешкає у 4-кімнатній квартирі АДРЕСА_1. Її дошлюбне прізвище ОСОБА_3. Вищевказаний будинок належить ЖБК «Ленінсъкий - 28», членом якого з 1978 року являлася її мати - ОСОБА_4. Спірна квартира була сумісною власністю подружжя, оскільки пайові внески вносилися із сумісних коштів її батьків.
У її батьків, подружжя ОСОБА_4 від шлюбу є троє дітей: вона дочка - ОСОБА_2 та 2 синів – ОСОБА_1 і ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_5 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1\2 частини даної квартири № 49. Усі спадкоємці фактично прийняли спадщину, оскільки мешкали в ній.
22.02.1999 року УЖКГ Одеської міськради видало тільки матері ОСОБА_4 свідоцтво про право власності № 6956 на спірну квартиру.
Позивачка вважала, що за тих обставин, коли всі члени сім'ї фактично проживали однією сім’єю разом з матір'ю, їх мати не могла вважатися єдиним власником квартири № 49.
Тільки в судовому засіданні їй стало відомо про існування вказаного свідоцтва про право власності на спірну квартиру за № 6956 від 22.02.1999 року та про розпорядження від 22.02.1999 року за №91, якими фактично порушено її права та законні інтереси. як спадкоємця на частку в спадщині.
3 14.06.2002 року її брат ОСОБА_3 був виписаний з квартири.
25.03.2006 року мати подарувала ОСОБА_1 спірну квартиру. Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори Толстих Н.М. (реєстровий № 3823).
19.04.2006 року мати померла.
Позивачка також зазначила, що у спірній квартирі вона завжди займала і проживала у кімнаті, площею 7,7кв.м. Інші три кімнати займала сім'я ОСОБА_1 разом з його дружиною та двома дітьми.
З квітня 2006 року між нею та ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки, оскільки він заборонив їй користуватися вбиральнею та ванною кімнатою спірної квартири.
Вважала, що поведінка ОСОБА_1 неправомірна, так як вона, як колишній член сім’ї власника, являється спадкоємцем, тому має право користуватися усіма підсобними приміщеннями спірної квартири.
09.12.2008р., остаточно уточнивши вимоги, просила суд визнати поважними причини пропуску нею строків позовної давності на подачу позовних вимог про визнання недійсним розпорядження УЖКГ Одеської міської ради та свідоцтва про право власності на квартиру; визнати недійсними розпорядження УЖКГ Одеської міськради від 22.02.1999 року та свідоцтво про право власності на квартиру №6956 від 22.02.1999 року; визнати частково недійсним договір дарування від 25.03.2006р. в частині дарування 1\2 частини цієї квартири; визнати за нею право власності на 1\4 частину квартири, зобов’язати ОСОБА_1 не перешкоджати їй у користуванні підсобними приміщеннями у спірній квартирі (а.с.104-107).
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеса від 20 липня 2009р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Суд поновив ОСОБА_2 строк позовної давності для звернення до суду; визнав недійсним розпорядження УЖКГ ОМР від 22.02.1999р. №91 про видачу свідоцтва про право власності та саме свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 22.02.1999р., виданого УЖКГ ОМР на ім’я ОСОБА_4; визнав договір дарування від 25.03.2006р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, - в частині дарування 1\2 частини квартири недійсним; визнав за позивачкою право власності на 1\4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті її батька та матері; зобов’язав ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні підсобними приміщеннями загального користування в даній квартирі.
Ухвалою суду першої інстанції від 21 липня 2009р. у вказаному рішенні виправлена описка замість «третя особа ОСОБА_1» вказано «відповідач ОСОБА_1».
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні вимог, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Під час розгляду справи в апеляційному суді стало відомо, що позивачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2. померла, а третя особа - Восьма Одеська державна нотаріальна контора ліквідована (а.с.239,240,245).
ОСОБА_7 – чоловік померлої ОСОБА_2 - звернувся до апеляційного суду з заявою про залучення його до участі в справі в якості правонаступника після смерті позивачки (а.с.241).
Четверта Одеська державна нотаріальна контора подала до суду копію наказу Міністерства юстиції України №306\5 від 19.02.2009р., згідно якого Восьма Одеська державна нотаріальна контора ліквідована, а Четверта Одеська державна нотаріальна контора є її правонаступником (а.с.245).
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.12.2009р. залучено ОСОБА_7 до участі у справі в якості правонаступника позивачки ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2., а також Четверту Одеську державну нотаріальну контору, в якості правонаступника третьої особи Восьмої Одеської державної нотаріальної контори, ліквідованої 19.02.2009р.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи вимоги позивачки про визнання недійсним розпорядження УЖКГ ОМР від 22.02.1999р. №91 про видачу свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого на ім’я ОСОБА_4 та саме свідоцтво про право власності на цю квартиру від 22.02.1999р. за №91, суд першої інстанції виходив з того, що квартира була сумісною власністю подружжя, оскільки пайові внески вносились із сумісних коштів ОСОБА_4 в період шлюбу і ОСОБА_5 належала 1\2 частина квартири.
Оскільки ОСОБА_5 помер 02.06.1995р., після нього відкрилась спадщина на 1\2 частину квартири, яка була прийнята всіма членами сім’ї, що мешкали разом з ним в рівних долях, тобто по 1\8 частині у тому числі: дружиною ОСОБА_4, а також трьома дітьми – ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Тому ОСОБА_4 після смерті чоловіка не могла вважатися єдиним власником квартири і не мала права оформлювати її тільки на себе.
Видача свідоцтва на її ім’я в 1999р. порушує права інших спадкоємців.
Визнаючи недійсним договір дарування від 25.03.2006р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, - в 1\2 частини квартири, суд виходив з того, що ОСОБА_4 при вище викладених обставинах не мала права дарувати ОСОБА_1 всю квартиру, оскільки 1\2 її частини була фактично успадкована всіма членами сім’ї.
З вказаною частиною рішення колегія погоджується, оскільки висновки суду відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким дана належна правова оцінка та нормам ЦК України в редакціях 1963р. та 2003р.
Однак колегія звертає увагу на те, що в резолютивній частині рішення суд допустив описку в номері квартири та будинку, яку повинен виправити згідно ст.219 ЦПК України.
Доводи скарги про те, що спірна квартира знаходиться в будинку ЖБК «Ленінський-28», членом ЖБК була ОСОБА_4 і згідно ст.15 Закону України «Про власність» в редакції від 07.02.1991р. тільки вона набула право власності на цю квартиру, в зв’язку з чим суд безпідставно визнав недійсним розпорядження та свідоцтво про право власності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до ст.16 вказаного Закону майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
На час видачі розпорядження і свідоцтва, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично належало по 1\8 частині квартири.
Посилення в скарзі на те, що суд неправильно застосував норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (ч.2 ст.8), не є підставою для скасування в цій частині по суті правильного рішення.
Твердження апелянта про те, що суд безпідставно визнав недійсним договір дарування в 1\2 частині квартири, при вище викладених обставинах не засновані на законі.
Між тим, колегія не може погодитись з частиною рішення щодо визначення долі позивачці.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що після смерті батька ОСОБА_2 фактично прийняла 1\8 частину в порядку спадкування.
Однак не вірно встановив, що після смерті матері відкрилась спадщина на 1\4 частину спірної квартири, яку вона фактично прийняла після смерті чоловіка, оскільки після його смерті ОСОБА_4 прийняла лише 1\8 частину.
Проте, в апеляційній інстанції представник правонаступника ОСОБА_7 була згодна на встановлення долі за ОСОБА_2 в розмірі 1\8 частини, яку вона фактично отримала після смерті батька.
З урахуванням викладеного, колегія вважає необхідним рішення в частині визначення долі ОСОБА_2 змінити з 1\4 на 1\8 частину спірної квартири і в цій частині ухвалити нове рішення на підставі п.п.1,3 ч.1 ст.309 ЦПК України.
Апеляційна скарга в частині неправильного застосування судом норм процесуального права, так як апелянт по справі був залучений в якості третьої особи, а не в якості відповідача, не відповідає дійсності. ОСОБА_1 по справі виступав як відповідач. В рішенні суду була допущена описка, яку суд виправив ухвалою від 21.07.2009р. (а.с.220).
Що стосується рішення суду в частині зобов’язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні підсобними приміщеннями квартири, то воно в порядку ч.2 ст.310 ЦПК України підлягає залишенню без змін, як таке що ухвалено законно та обґрунтовано, оскільки смерть ОСОБА_2 – сторони у вказаних правовідносинах - не допускає правонаступництва.
Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеса від 20 липня 2009р. змінити в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_5 з 1\4 частини на 1\8 частину.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
А.В.Єрьомін
В.М.Каранфілова
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька