Ухвала

17 травня 2021 року

м. Київ

справа № 345/1744/19

провадження № 61-19946св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») про визнання недійсним кредитного договору.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що в лютому 2019 року вона дізналась від ТОВ «Авентус Україна» про укладення між нею та відповідачем кредитного договору від 20 січня 2019 року, за умовами якого вона нібито отримала 4 000,00 грн.

Указаний кредитний договір вона не підписувала, кредитних коштів не отримувала. Умови договору є несправедливими, оскільки мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків, що погіршують становище споживача, зокрема пункт 4.4 договору містить умову про нарахування трьох процентів пені від суми кредиту за кожен день прострочення, максимальний строк нарахування - 90 днів, що суперечить положенням пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Пункт 4.4.4 кредитного договору передбачає нарахування пені, а також штрафу, що не відповідає положенням статті 61 Конституції України.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним пункт 4.4 кредитного договору, а також визнати недійсним в цілому договір № 561773 від 20 січня 2019 року, укладений між нею та ТОВ «Авентус Україна».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

18 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір про надання фінансового кредиту № 561773 від

20 січня 2019 року, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитний договір не підписаний позивачем ні за допомогою одноразового ідентифікатора, ні за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис», а тому відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є недійсним.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Авентус Україна» задоволено частково, рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 червня

2019 року скасовано, ухвалено нове рішення по часткове задоволення позову.

Визнано недійсним пункт 4.4 договору про надання фінансового кредиту

№ 561773 від 20 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір укладено шляхом використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на її мобільний телефон

смс-повідомленням з текстом « НОМЕР_1 - код для підписання договору на https://creditplus.ua», що свідчить про дотримання письмової форми договору, визначеної законом, а також дотримання процедури, визначеної Законом України «Про електронну комерцію». Доводи позивача про не отримання кредитних коштів та не дотримання при укладенні кредитного договору вимог Закону України «Про споживче кредитування», суд вважав неспроможними. Передбачені пунктом 4.4 умови договору містять можливість нарахування непропорційно великої суми компенсації у порівнянні з розміром основного боргу, що не відповідає засадам добросовісності та розумності, а тому є несправедливими, що відповідно до частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання зазначеного пункту договору недійсним.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 червня

2019 року.

Касаційна скарга обґрунтована посиланнями на те, що висновок апеляційного суду про підписання нею оспорюваного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на її телефон є помилковим, оскільки відсутні докази направлення їй такого коду на мобільний телефон, а сам код не відповідає вимогам одноразового ідентифікатора, встановленого статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, використання одноразового ідентифікатора при укладенні кредитного договору не передбачено чинним законодавством. Сплата нею коштів за кредитним договором відбулася помилковою, наданий відповідачем лист про переказ таких коштів не є належним та допустимим доказом. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на відсутність у оспорюваному договорі багатьох істотних умов, зокрема мети отримання кредиту, способу його надання, видів забезпечення, відсутні підписи сторін, не вказана реальна процентна ставка, не зазначено порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту, не зазначено строк внесення фінансового активу та умови взаєморозрахунків, не визначено строк дії договору. Відповідач на порушення статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав їй необхідну, доступну та достовірну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Також вказувала на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про непоширення на спірні правовідносини Закону України «Про споживче кредитування» та порушення норм процесуального права при прийнятті нових доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла до Верховного Суду 25 листопада 2019 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Під час підготовки справи до касаційного розгляду виявлено, що провадження за касаційною скаргою відкрито помилково, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність його закриття з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання недійсним кредитного договору, відповідно до якого вона нібито отримала грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

25 квітня 2019 року справа № 345/1744/19 визнана малозначною та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Про розгляд справи в спрощеному провадженні на підставі частини шостої статті 19 та статті 274 ЦПК України просила і сама ОСОБА_1 .

За загальним правилом, передбаченим пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, виключається можливість перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у малозначних справах. До винятків із зазначеного правила законодавцем віднесено випадки, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки законодавство, що регулює порядок укладення договорів в електронній формі досить «молоде», а судова практика з цього питання тільки формується. Крім того, на думку заявника, справа має значний суспільний інтерес, зважаючи на кількість осіб, які скористались послугами отримання «швидкого споживчого кредиту».

Перевіряючи зазначені доводи колегією суддів не встановлено наявність випадків, передбачених підпунктами а, в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Посилання на відсутність єдиної правозастосовчої практики при розгляді спорів щодо укладення кредитних договорів в електронній формі та значний суспільний інтерес зазначеної справи не знайшли свого підтвердження. Правозастосовча практика у подібних правовідносинах є сталою (постанови Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі

№ 732/670/19, 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 12 січня

2021 року у справі № 524/5556/19). Обґрунтованих аргументів, які б давали підстави вважати, що зазначена справа має суспільний інтерес, заявник не навела.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomezdela Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року), згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19), сформульований правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити. Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом при вирішенні зазначеного процесуального питання.

Зважаючи на наведене касаційне провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, необхідно закрити.

Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для його касаційного оскарження, відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Верховний Суд, відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», роз`яснює заявнику право на подання заяви про повернення сплаченого судового збору.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394, 396, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання недійсним кредитного договору закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак