АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
22 квітня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Плавич С.В.,
за участю: представника позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
представника відповідача, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах», - ОСОБА_4 та
представника Київської районної адміністрації Одеської міської ради,
ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» та Одеського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов’язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и л а:
26 серпня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 червня 2008 року вона набула право власності на 1/10 частин нежилих будівель та споруд, розташованих за земельній ділянці площею 9010 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Між усіма співвласниками зазначеного будинку був укладений план організації території, яким був встановлений порядок користування земельною ділянкою і у її користуванні знаходиться земельна ділянка площею 778 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
З метою реалізації свого права на безкоштовне отримання у власність визначеної земельної ділянки вона у липні 2008р. звернулася до Одеської міської ради з відповідним зверненням, проте її заява не була розглянута.
Посилаючись на ці обставини, позивачка ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено.
17 липня 2009 року Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради та 25 лютого 2010 року заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради (далі – прокурор) звернулися до апеляційного суду з апеляційними скаргами та із заявами про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення суду.
В заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення суду Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради посилається на те, що управління участі у розгляді справи не приймало, проте рішенням суду вирішено питання про його права та обов’язки, тому управління має право на його апеляційне оскарження. Про існування оскаржуваного рішення управління дізналося в ході розгляду листа 5-го міжрегіонального відділу антикорупційного бюро Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України від 23.06.2009р.
Прокурор в заяві зазначав, що про зазначене судове рішення прокуратурі м. Одеси стало відомо лише після набрання його чинності при проведені перевірки, що унеможливлювало його своєчасне оскарження.
Розглянувши заяви Одеського міського управління земельних ресурсів та прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради і Київської районної адміністрації про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, колегія суддів вважає, що у задоволенні заяв про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його порушення з поважних причин.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З матеріалів справи убачається, що відповідачами по справі є Одеська міська рада та відповідні установи Державного комітету України по земельних ресурсах, які відповідно до вимог закону безпосередньо: перший відповідач у відповідності до своїх повноважень розпоряджається землями територіальних громад і передає їх у власність громадян та юридичних осіб, а інші відповідачі – оформлюють це право власності громадян на землю та реєструють його.
Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
За положеннями ст. 118 ЗК України земельні ділянки передаються громадянам у власність на підставі рішення відповідної міської ради.
Згідно "Положенню про Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради", затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27.06.2006р. №20-V, управління є виконавчим органом Одеської міської ради, якому делеговані повноваження у сфері регулювання земельних відносин.
Одеська міська рада, якої ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2009р. було відмовлено у перегляді заочного рішення, не оскаржила рішення суду у апеляційному порядку.
Враховуючи, що Одеська міська рада брала участь у справі, підстав вважати, що не притягнення до участі у справі його виконавчого органу за даними позовними вимогами вирішено питання про його права та обов’язки, не вбачається.
За змістом ст. ст. 1, 19, 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов’язаний своєчасно здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів усіма органами державного і господарського управління та контролю, місцевими радами, їх виконавчими органами, виявляти їх порушення та приймати відповідні заходи для їх усунення.
Згідно з ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. ст. 45, 46 ЦПК України формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути подання прокурором апеляційної скарги.
Статтею 37 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що право на апеляційне оскарження надано прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 1 та ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, у тому числі і прокурор, мають рівні права щодо виконання завдань цивільного судочинства.
Тому право прокурора на апеляційне оскарження рішення суду не може бути безмежним, оскільки це у порушення положень ст. 121 Конституції України означало б поверненню прокурору функцій нагляду за судом, що неприпустимо.
Більш того, для цього повинні перш за все існувати приводи та підстави.
По-перше, рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999р. №3-рп/99 по справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді встановлено, що "інтересам держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів власності та господарювання тощо (п. п. 3, 4 рішення).
У порушення зазначених положень закону прокурор у апеляційній скарзі не зазначив переконливих мотивів, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави.
По-друге, само по собі посилання прокурора в заяві та в апеляційній скарзі на те, що про наявність зазначеного судового рішення йому стало відомо лише при проведені перевірки, на думку колегії судів, недостатньо для її задоволення.
Відповідно до розділу ХI Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Держава лише бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Тобто за змістом норм Конституції України органи місцевого самоврядування, до яких віднесена і Одеська міська рада, не належать до органів державної влади.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України саме орган місцевого самоврядування, його посадові особи у разі:
- непогодження з рішенням суду зобов’язанні були оскаржити його;
- пропуску строку на оскарження рішення звернутися із заявою про його поновлення;
- залишення апеляційної скарги без розгляду – оскаржити ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду України тощо.
Тому саме зазначені суб’єкти, а не прокурор, перш за все повинні оскаржувати рішення суду, яке вважають незаконним.
Проте територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради та її структурний підрозділ – Київська райадміністрація, в інтересах яких прокурор звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, не оскаржили його та не зверталися до прокурора з цим питанням.
Чинним законодавством не передбачена можливість представництва прокурором у суді інтересів органу місцевого самоврядування, враховуючи, кожен з них є виразником інтересів держави.
Колегія суддів вважає, що приводом для поновлення строку на оскарження рішення суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради може бути наявність фактів, що орган місцевого самоврядування, його посадові особи, на які діючим законодавством покладено обов’язок захищати інтереси громадян, навмисно не вживають для цього передбачені законом заходи.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує і те, що рішення суду першої інстанції є остаточним.
У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (РИМ,4.ХI.1950), яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь – якого висунутого проти нього кримінального судочинства.
Європейський Суд у своєму рішенні у справі Брумареску проти Румунії від 28 жовтня 1999 р. № 2834/95 зазначив, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який вимагає, серед іншого, щоб остаточне вирішення судом спору не ставилося під сумнів (принцип правової визначеності як складова справедливого судового розгляду).
Прокурор не є стороною у справі і тому принесення апеляційної скарги на остаточне рішення суду першої інстанції у даному випадку може вважатися порушенням принципу правової визначеності як складову справедливого судового розгляду.
Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства також є принцип "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді.
Так, у справі Менчинська проти Росії від 15 січня 2009р. Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яке виразилося у порушенні принципу рівності прав сторін у судочинстві вступленням в процес у справі за позовом Манчинської до центру зайнятості про виплату допомоги за безробіттям прокурора на боці державного органу.
По цієї справі Європейський суд, посилаючись на своє прецедентне право щодо ролі прокурора поза кримінального судочинства ще раз наголосив свою позицію, що в ряді випадків сам факт присутності прокурора чи аналогічного чиновника на судових засіданнях, "пасивне" обо "активне", вважається порушенням права на справедливий розгляд справи.
Відповідно до ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.
Колегія суддів вважає, що переконливих мотивів в підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду від 12 вересня 2008 року прокуратурою не наведено.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні заяв Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду слід відмовити, а апеляційні скарги – залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 73, 294, 304 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а :
У задоволенні заяв Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» та Одеського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов’язання вчинити певні дії відхилити.
Апеляційні скарги Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2008 року залишити без розгляду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою суду.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький