АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» жовтня 2009р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Сидоренко І.П., Каранфілової В.М.,
при секретарі – Басовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеса від 13 квітня 2009р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
22.09.1997р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому посилалась на те, що 01.12.1996 року ОСОБА_1 навмисно спричинила їй тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Малиновського районного суду м.Одеса від 17.06.1999р. відповідачка визнана винною по ст.102 КК України та їй призначено покарання у вигляді 1 року позбавлення волі.
На підставі п.”Г” ст.1 Закону України „Про амністію” від 24.07.1998р. ОСОБА_1 звільнена від відбування покарання.
Зазначеними вище діями відповідачки їй спричинена матеріальна шкода у розмірі 3 943грн., що складається з витрат на ліки та додаткове харчування – 3318грн.; вартості санаторно-курортного лікування – 600грн. і оплату юридичної допомоги - 25грн., а також їй заподіяна моральна шкода в розмірі 2980грн. (а.с.3,4).
23.01.2002р. ОСОБА_2 в порядку ст.103 ЦПК України уточнила вимоги і просила стягнути з ОСОБА_1 22 532грн. матеріальної шкоди та 82750грн. моральної шкоди. При цьому зазначила, що стан її здоров’я після отриманої травми в грудні 1996р. погіршився і в 2000р., в зв’язку з втратою свідомості, що сталося із-за раніше отриманою травмою з вини ОСОБА_1, вона вдруге перенесла струс головного мозку і лікувалась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні (а.с.103-104).
Після неодноразових уточнень розмір матеріальної шкоди оцінила в 36 875 грн., а моральної - в 132 370 грн. (а.с.219-230, 270-277).
Справа розглядалась судами неодноразово.
При останньому розгляді представник позивачки позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала, вважала їх необґрунтованими та незаконними, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують матеріальну шкоду. Також вважала, що нанесені нею удари позивачці не спричинили їй травми голови, в зв'язку з тим, що позивачка ОСОБА_2 раніше вже перенесла трепанацію черепу. Вимоги в частині стягнення моральної шкоди відповідачка
теж не визнала, так як її дії були викликані приниженням з боку позивачки, нанесеними ударами по спині та висловлюванням нецензурною лайкою на її адресу.
Останнім рішенням Малиновського районного суду м.Одеса від 13 квітня 2009р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь позивачки у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 12 016грн. (в які увійшли і 25грн. - витрати за юридичну допомогу та 100грн. – за оплату державного мита), і у рахунок відшкодування моральної шкоди - 10 000грн.
В задоволенні інших вимог – відмовив.
Суд також стягнув з відповідачки в дохід держави держмито у розмірі 128,66грн. та 30грн. - витрати на ІТЗ розгляду справи.
Вказане рішення ОСОБА_2 не оскаржувала.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.1166 ЦК України, ч.1 ст.60 ЦПК України. При цьому посилалась на те, що розмір матеріальної шкоди ОСОБА_2 нічим не підтверджено, не надано жодного касового чеку на придбання лікарських препаратів за власні кошти, травма від 21.06.2000р не була пов’язана з отриманими нею тілесними ушкодженнями 01.12.1996р., а являлась лише наслідком дій самої ОСОБА_2 Також не підтверджено розмір моральної шкоди (а.с.563).
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідачки ОСОБА_2 заподіяно матеріальну та моральну шкоду. Вина ОСОБА_1 підтверджується вироком Малиновського районного суду м.Одеса від 17.06.1999р., у зв’язку з чим, шкода на підставі вимог ст.ст.440,440-1 ЦК України в редакції 1963р. підлягає відшкодуванню.
Розмір матеріальної шкоди суд порахував, виходячи з витрат, понесених позивачкою з 01.121996р. по 01.09.2004р. в зв'язку з отриманими травмами на придбання лікарських засобів на суму 11 891 грн. та витрат, понесених на здійснення юридичної допомоги в сумі 25 грн. та на оплату судового збору в сумі 100 грн., а всього 12 016грн.
Розмір моральної шкоди суд оцінив в 10 000 грн., виходячи з роз’яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.
Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування витрат, понесених на додаткове харчування з 13.01.1997 року по 01.11.2003 року в розмірі 17 206 грн., суд виходив з того, що вони не підтверджені висновком МСЕК, як це повинно бути згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (з відповідними змінами).
Щодо вимог про індексування грошових коштів, то суд також відмовив в їх задоволенні, оскільки це не передбачено Законом України „Про індексацію”.
Колегія погоджується з висновками суду відносно відмови в позові щодо відшкодування витрат, понесених на додаткове харчування та щодо вимог про індексування грошових коштів, так як вони відповідають вимогам закону і сторонами рішення в цій частині не оскаржується.
Однак, колегія не може погодитись з висновками суду щодо часткового задоволення позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з наступних підстав.
Розглядаючи спір по суті, суд прийшов до правильного висновку про те, що правовідносини між сторонами виникли 01.12.1996р., вина відповідачки була доказана вироком Малиновського районного суду м.Одеса від 17.06.1999р. і до них застосовуються норми ЦК України в редакції 1963р. (ст.ст.440,440-1 ЦК України).
Між тим, встановлюючи матеріальну шкоду в розмірі 11 891грн., суд помилково виходив з того, що ОСОБА_1 повинна відшкодовувати шкоду за обидві травми і придбання лікарських засобів за період з 01.12.1996р. по 01.09.2004р.
В матеріалах справи відсутні докази причинного зв’язку між отриманими ОСОБА_2 травмами в 1996р. та 2000р. Він не встановлювався висновками судово-медичних експертиз, проведеними судом як в кримінальній, так і в цивільній справах (а.с.200-212,371-375,525-532).
Такий зв’язок заперечував і експерт ОСОБА_3, який давав пояснення в суді апеляційної інстанції.
Дані обставини підтверджуються також медичними документами, наданими в суд ОСОБА_2, що знаходяться в матеріалах справи на а.502, із яких вбачається, що в період з квітня 1997р. по 2000р. вона за медичною допомогою в зв’язку з погіршенням здоров’я по перенесеній травмі в 1996р. не зверталася, і відповіддю головного лікаря МКЛ №1 від 12.02.2002р. (а.с.185).
Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 з серпня 2001р. встановлена інвалідність з урахуванням перенесених 2-ох черепно-мозкових травм, в даному випадку не можуть бути прийняті до уваги, оскільки група інвалідності встановлена по загальному захворюванню. Саме по собі встановлення групи інвалідності не являється доказом причинного зв’язку між перенесеними позивачкою травмами.
Крім того, в матеріалах цивільної справи, а також в матеріалах кримінальної справи, оглянутої в суді апеляційної інстанції, є відомості про знаходження позивачки на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в зв’язку з травмою 1996р., про призначення та отримання лікарських засобів, однак, відсутні будь-які докази щодо придбання їх ОСОБА_2 за власний рахунок.
При викладених обставинах у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Оскільки рішення в цій частині постановлено з порушенням вимог ст.440 ЦК України в редакції 1963р. та ст.ст.59,60 ЦПК України, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_2 в позові.
Встановлюючи розмір моральної шкоди, суд також виходив з того, що ОСОБА_1 повинна нести відповідальність за обидві травми, отримані позивачкою.
По зазначеним вище мотивам колегія не може погодитись з такими висновками і вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні зі зменшенням розміру моральної шкоди до 5000грн.
У зв’язку з постановленням нового рішення, відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат, колегія вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрат на ІТЗ розгляду справи у розмірі 30грн. та на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті держмита в розмірі 8,50грн.
Що стосується відшкодування ОСОБА_1 ОСОБА_2 25грн. за здійснення юридичної допомоги, то вони не підтверджені відповідною квитанцією про їх оплату.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеса від 13 квітня 2009р. в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 5000грн.
В іншій частині позову – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті держмита в розмірі 8,50грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 30грн.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
І.П.Сидоренко
В.М.Каранфілова
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька