12.05.2021

Справа № 489/3691/20

Провадження №2/489/385/21

РІШЕННЯ

іменем України

12 травня 2021 року                                                                м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Кирильчука О.І., за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради,  ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання незаконним реєстраційного запису та його скасування, визнання права довічного володіння і користування квартирою,

встановив:

06 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради,  ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання незаконним реєстраційного запису та його скасування, визнання права довічного володіння і користування квартирою, уточнивши який 03 вересня 2020 року остаточно просив визнати незаконним реєстраційний запис від 06.06.2019 року про зняття його з реєстрації місця проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 , вчинений Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, та просив скасувати його з моменту вчинення, з відновленням його становища, яке існувало до порушення. Просив визнати за ним, право довічного володіння і користування квартирою АДРЕСА_1 до надання йому ОСОБА_5 безоплатно іншого постійного благоустроєного житлового приміщення у відповідності з вимогами статті 113 ЖК УРСР.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що за договором купівлі-продажу квартири від 04.09.2008 року посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М., він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири та право власності на неї він оформив та зареєстрував на себе, оскільки квартира була придбана за його гроші та гроші його матері. З моменту придбання квартири, а саме з вересня 2008 року проживав в ній.

22.11.2011 року під впливом тяжких для нього обставин пов`язаних зі скоєно дорожньо-транспортної пригоди з загибеллю людини відносно нього було порушено кримінальну справу, з метою приховання квартири від можливого звернення стягнення на неї за цивільними позовами потерпілих у кримінальній справі, подарував квартиру колишній дружині ОСОБА_6 , але в подальшому продовжував в ній жити, володіти та розпоряджатись нею.

Після розладу його відносин з ОСОБА_6 , вона таємно, без його повідомлення та узгодження з ним, 27 жовтня 2017 року подарувала квартиру своєму сину ОСОБА_7 ..

В зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, як укладеного під впливом тяжких обставин, витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва про забезпечення позову від 20.12.2017 року на квартиру було накладено арешт, заборону відчуження та заборону ОСОБА_7 чинити йому перешкоди у вільному користуванні квартирою, про що він негайно повідомив по телефону відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Судом першої інстанції в позові відмовлено. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін. В подальшому ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва про скасування заходів забезпечення позову від 19.02.2019 року, яка набрала законної сили 03.04.2019 року, заходи забезпечення позову були скасовані.

Про перехід права власності на квартиру до ОСОБА_5 він дізнався із судової повістки-повідомлення від 28.05.2019 року та ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.05.2019 року про відкриття провадження у цивільній справі № 489/851/19 за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

09.07.2019 року ним до суду та на адресу позивача було направлено відзив на позовну заяву, в якому зазначалось те, що є і обґрунтуванням даного позову.

Перша продаж квартири після дарування її ОСОБА_6 синові ОСОБА_7 відбулась 28.12.2017 року ОСОБА_8 подрузі ОСОБА_6 . Продаж відбулась під час дії ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.12.2017 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, заборону її відчуження, оприлюдненою в ЄДРСРУ 27.12.2017 році.

09.01.2018 року між ОСОБА_9 був укладений безпроцентний договір позики на 100 000,00 грн., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. за реєстровим №43, без зазначення мети позики. Вказаний договір жодних ознак кредитного договору не мав. Одночасно, 09.01.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був укладений іпотечний договір про передачу придбаної ОСОБА_8 квартири в заставу (іпотеку) ОСОБА_5 в забезпечення позики. ОСОБА_8 позику, отриману від ОСОБА_5 за договором від 09.01.2018 року, у встановлений договором позики строк не повернула та уклала з ОСОБА_5 договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. за реєстровим №1959. На підставі цього договору приватний нотаріус Ягужинська К.Т. 22.08.2018 року, під час дії ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.12.2017 року у справі № 489/6021/17 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, заборону її відчуження, яка діяла до 02.04.2019 року, зареєструвала право власності на квартиру за ОСОБА_5 .

До виникнення спірних правовідносин, він надавав ОСОБА_5 правові послуги з 2016 року, йому достеменно було відомо про його реєстрацію та проживання у спірній квартирі, оскільки він надавав йому довіреність на представництво його інтересів в суді, в якій це було зазначено. Він неодноразово бував у нього вдома в квартирі та особисто з ним знайомий.

Укладаючи іпотечний договір від 09.01.2018 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.08.2018 року з ОСОБА_8 та набуваючи право власності на спірну квартиру 22.08.2018 році (під час дії ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.12.2017 року у справі № 489/6021/17 про забезпечення позову) ОСОБА_5 знав про його реєстрацію та проживання у спірній квартирі та погодився на саме таке набуття права власності, тобто використав це право вільно та на власний розсуд.

ОСОБА_5 під час набуття права власності на спірну квартиру, погодився на його проживання та користування квартирою, тобто використав своє право розпорядження квартирою та встановив для нього відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України сервітут на право користування квартирою.

Крім того, представник ОСОБА_5 адвокат Родіонова В.Є. у справі № 489/851/19 одночасно була представником відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у справі № 489/6021/17. Тобто, вона була і є добре обізнаною про наявність незавершеного судового спору щодо квартири та взаємопов`язаність зазначених справ.

Ознайомившись з відзивом та розуміючи безпідставність позову представник ОСОБА_5 адвокат Родіонова В. Є. подала до суду заяву про залишення його позову без розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2019 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням (квартирою АДРЕСА_1 ) шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення залишено без розгляду.

З цього випливає, що без відповідного рішення суду про виселення та без надання йому власником квартири ОСОБА_5 іншого житлового приміщення, виселення його з спірної квартири, а зняття з реєстрації в ній – неможливе до надання йому ОСОБА_5 , іншого житлового приміщення у нього було і залишилось право проживання і користування спірною квартирою та право реєстрації в ній. Тому він правомірно та на законних підставах вважав, що проживав і був зареєстрований у спірній квартирі, в якій він до 03 липня 2019 року проживав та користувався нею без будь-яких перешкод самостійно та за власний рахунок робив у ній поточні ремонти, сплачував комунальні послуги.

Щороку з березня-квітня до кінця жовтня він переїжджав в належний йому садовий будинок, розташований в садівничому товаристві «Нива» на території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Але періодично, майже кожні півтора-два тижні, приїздив у квартиру.

03 липня 2019 року під час його намагання потрапити в квартиру він побачив, що у вхідних дверей до квартири з трьох замків верхній відімкнувся, середній виявися зламаним, а нижній - заміненим на інший. Крім того він побачив, на вхідних дверях у квартиру та на вікні прибудови з протилежної сторони квартири наліпки охоронної фірми ТОВ «Кедр-25», що свідчило про знаходження квартири під охороною. В результаті потрапити до квартири він не зміг та був позбавлений можливості в користуванні нею.

Від сусіда по під`їзду він дізнався, що приблизно 26-27 червня 2019 року ОСОБА_6 за участю декількох невідомих чоловіків та жінок, зламали замки на вхідних дверях та увійшли до квартири, протягом двох днів виносили з квартири деякі речі та майно, змінили замок на вхідних дверях та здали квартиру під охорону охоронній фірмі.

04        липня 2019 року біля 16.00 годин він застав біля вхідних дверей в квартиру гр. ОСОБА_10 , який є батьком відповідача ОСОБА_5 який намагався власними ключами відімкнути замки на вхідних дверях у спірній квартирі. На його питання що він тут робить, той відповів, що власником квартири є його син, а він хоче зробити ремонт у квартирі. На додаткове питання про наявність у нього законних правових підстав для проникнення в квартиру, у якій він проживає, відповісти не зміг, але зазначив, що у нього є договір з охоронною фірмою.

З цього приводу ним до Інгульського відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області було подано заяву від 05.07.2019. З відповіді начальника Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області дізнався, що у відкритті кримінального провадження за фактом протиправного проникнення у квартиру ОСОБА_6 та ОСОБА_10 йому було відмовлено з підстав наявності цивільно-правових відносин.

Зазначене рішення начальника Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області оскаржив до Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2019 року у справі № 489/4584/19 Інгульський ВП ГУНП в Миколаївській області було зобов`язано внести його заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрити кримінальне провадження, в зв`язку з чим 03.10.2019 року було відкрито кримінальне провадження №12019150040003705.

В січні 2020 року квартира АДРЕСА_1 була виставлена її власником ОСОБА_5 на продаж шляхом розміщення відповідних об`яв на декількох сайтах продажу нерухомості та вивішені оголошення на прибудові до квартири.

Випадково, від ріелтора ОСОБА_11 , який займався питанням продажу спірної квартири та з яким він особисто знайомий, дізнався, що в квартирі відсутні зареєстровані особи, у тому числі і він.

Після розмови з ОСОБА_11 11 січня 2020 року ним до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради була подана заява (Вх. № 373426 від 11.01.2020) про поновлення його реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , копія якої додається, в зв`язку з протиправним зняттям його з реєстрації без надання йому іншого житла.

24 січня 2020 року він отримав відповідь на заяву (Вих. № 19.01-17/Р-11/20 від 23.01.2020), в якої було викладено висновок про те, що враховуючи положення ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-VI (далі - Закон № 1382) та пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, (далі - Правила реєстрації) процедура зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 проведена державним реєстратором департаменту згідно з вимогами чинного законодавства, а право користування квартирою він повинен встановлювати в судовому порядку.

Не погодившись з висновком Департаменту 27.01.2020 року він звернувся зі скаргою до Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області.

За результатами проведених перевірок ДМС та її територіальні органи надсилають органу реєстрації акт щодо врахування рекомендацій (пропозицій) чи усунення виявлених недоліків, порушень.

У відповіді УДМС в Миколаївській області на його скаргу від 24.02.2020 року № 4801.3.1- 1875/5/48.3-20 він отримав відписку. З цього приводу ним 12.03.2020 року головному спеціалісту відділу регіонального представництва в південних областях - регіональному представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Миколаївській області було направлено скаргу на порушення його прав УДМС в Миколаївській області.

Листом регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Миколаївській області від 20.03.2020 № 32.4/169-2020 йому було повідомлено про встановлення його прав та зобов`язано УДМС в Миколаївській області повторно розглянути його скаргу та надати йому обґрунтовану відповідь.

Листом УДМС в Миколаївській області від 10.04.2020 № 4801.3.1-3218/48.1-20 йому було надано повторну відповідь на його скаргу.

У червні 2020 року йому стало відомо, що за договором купівлі-продажу від 01.06.2020 № 1018, посвідченому приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., відповідачем ОСОБА_5 спірну квартиру було продано ОСОБА_2 , що підтверджується копією інформаційної довідки № 211862948 від з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

18 червня 2020 року на адресу ОСОБА_2 ним було направлено письмове попередження про шахрайство та можливу втрату житла, що підтверджується копіями попередження, фіскального чеку Укрпошти про направлення поштового відправлення та зворотного повідомлення про отримання 30.06.2020 року цього попередження.

14 серпня 2020 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про додаткове уточнення позовної вимоги на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 11 серпня 2020 року в якій він уточнює свої позовні вимоги, а саме в уточненій позовній вимозі п. №2 просить визнати за ОСОБА_1 право довічного володіння і користування квартирою АДРЕСА_1 до надання йому ОСОБА_5 безоплатно іншого постійного благоустроєного житлового приміщення у відповідності з вимогами ст.113 ЖК УРСР.

28 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_5 в якому відповідач просив відмови в задоволенні позову мотивує свої вимоги тим, що він був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1959 від 21.08.2018 р. Право власності було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом від 22.08.2018 р. Зазначає, що 09.01.2018 р. між ним та ОСОБА_8 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К.Т. за реєстровим №43. Одночасно в забезпечення виконання договору позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К.Т. за №44. Відповідно до п. 2 Договору позики ОСОБА_8 зобов`язувалася повернути позику у строк до 14.01.2018 р. однак умови договору належним чином не виконала, позику не повернула, у зв`язку із чим виникла заборгованість за договором позики. 08.06.2018 року позивачем було направлено ОСОБА_8 нотаріально посвідчену вимогу про повернення грошових коштів у 30-дениий строк з дня отримання вимоги. 21.08.2018 року між ним та ОСОБА_12 укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв`язку із невиконанням зобов`язань за договором позики від 09.01.2018 року відповідно до п. 1 вказаного договору сторони в позасудовому порядку врегулювали спірні правовідносини шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок повного виконання основного зобов`язання за договором позики. ОСОБА_8 передано йому ключі від квартири. Таким чином він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Водночас, у серпні 2018 року з`ясувалося що у квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , який виселився з квартири на його вимогу та переїхав жити у свій будинок, що належить разом із земельною ділянкою йому на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до даних довідки №19.03.03-21 /824/18 від 30.11.2018 р. департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ОСОБА_6 знялась з реєстраційного обліку у добровільному порядку.

22 листопада 2011 року позивач подарував своїй дружині ОСОБА_6 спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, договір укладено в письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шалапухою М.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1305. За змістом п.п. 1, 8 цього договору дарувальник стверджував, що відчужувана ним квартира є його особистою приватною власністю. Вказана заява щодо цієї обставини була доведена до відома обдаровуваної.

Після вчинення вказаного договору, позивач не знявся з реєстраційного обліку. Однак з 2007 року він із дружиною проживав в дачному будинку, розташованому в СТ «Нива».

27.10.2017 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір дарування вищевказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черповицьким М.Ю.

Вказані обставини підтвердженні постановою Миколаївського апеляційного суду від 17.01.2019 р у спразі №489/6021/17. Вказана постанова не скасована та набрала законної сили.

28.12.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-лродажу вищевказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черповицьким М.Ю.

Як зазначалось вище, він набув права власності вже на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1959 від 21.08.2018 р. від ОСОБА_8

14.11.2018 року позивачу було направлено нотаріально посвідчену вимогу про виселення з квартири АДРЕСА_3 у місячний строк однак позивач відмовився отримати вказану вимогу, у зв`язку із чим вимога повернута відправнику (приватному нотаріусу), з відміткою поштового відділення про таку відмову.

Наразі 01.06.2020 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, що посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. Отже, він є власником вказаної квартири, та до нього не може бути пред`явлено вимоги про вселення позивача, на його законні права та інтереси вимоги позивача не впливають жодним чином.

08.10.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, яку позивач вважає необґрунтованою та такою, що не спростовує доводи й факти, викладені в позовній заяві, виходячи з наступного: відзивом лише частково підтверджуються обставини набуття відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 , викладені ним в пункті 2 позовної заяви, оскільки крім копій договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.08.2018 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 135169747 від 22.08.2018 року будь-яких інших доказів до відзиву не додано. Доводи позовної заяви про незаконність дій як відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_13 , так і Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради аргументовано та доказово не спростовані.

Наведені у відзиві доводи відповідача про його права власності на підставі ст. 41 Конституції України та ст. ст. 317, 319 ЦК України не є неспростовними.

Неправдивим та суперечливим є твердження відповідача у відзиві про те, що у серпні 2018 року з`ясувалося що у квартирі зареєстрований ОСОБА_1 який виселився з квартири на його вимогу та переїхав жити у свій будинок, що належить разом із земельною ділянкою йому на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 .».

Неправдивість цього твердження полягає в тому, що ОСОБА_5 ще з 2016 року було відомо, що він зареєстрований та проживає у цій квартирі, що підтверджується доводами та доказами, зазначеними у позовній заяві. Це з його боку є намаганням створити для суду видимість, що він про це начебто не знав та не міг знати, і таким чином ввести суд в оману.

Довідка ДНАП ММР № 19.03.03-21/824/18 про осіб, зареєстрованих в квартирі, була видана йому лише 30 листопада 2018, а в серпні 2018 року у довідці зазначено про реєстрацію в квартирі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , з якою відповідач спільно проживав у Польщі. І цей факт ним у відзиві не спростовується. ОСОБА_5 зазначено, що 14.11.2018 р., до отримання довідки позивачу було направлено нотаріально посвідчену вимогу про виселення з квартири у місячний строк. Однак позивач відмовився отримати вказану вимогу, у зв`язку з чим вимога повернута відправнику (приватному нотаріусу), з відміткою поштового відділення про таку відмову. З цього випливає, що вимога була направлена на його адресу ще до отримання довідки ДНАП ММР № 19.03.03-21/824/18 від 30.11.2018, тобто ОСОБА_5 на той час достеменно було відомо хто зареєстрований та проживає у квартирі. Приватному нотаріусу зазначена вимога, з урахуванням строків доставки поштових відправлень Укрпоштою, повернулась не раніше 15-16 грудня 2018 року. Тобто, до цієї дати у ОСОБА_5 були відсутні підстави для звернення до ДНАП ММР за отриманням довідки про зареєстрованих у квартирі осіб, якщо б він про це не знав. З попереднього витікає, що ніяких вимог про виселення з квартири від будь-кого, у тому числі і від ОСОБА_5 , він ніколи не отримував. Докази зворотного, як й докази направлення та повернення вимоги, до відзиву не додані.

Крім того, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 217775699 від 26.07.2020, жодних будинків або іншого житла, які б належали йому на праві власності, у нього не має,в самочинно збудований садовий будинок не є об`єктом права власності.

Наступні після нього власники квартири в особах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 жодним чином не втручались у його володіння та користування квартирою та не вимагали від нього її звільнення та виселення, фактично визнаючи його права на неї. При цьому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були членами його сім`ї та проживали певний час в квартирі разом з ним.

Посилання відповідача у відзиві на обставини, встановлені постановою Миколаївського апеляційного суду від 17.01.2019 у справі № 489/6021/17 є неправомірним.

ОСОБА_5 у відзиві визнано та підтверджено, що його виселення з квартири мусило відбутись на підставі ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. З ст. 109 виключно за рішенням суду з наданням іншого житла, оскільки житло було придбане попереднім власником ОСОБА_14 не за рахунок кредиту.

13.10.2020 року до суду надійшло заперечення ОСОБА_5 на позовну заяву, в якому він зазначає, що поштовим зв`язком отримав відповідь на відзив позивача. Нормативне обґрунтування з приводу законності його дій та дій Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради він виклав у відзиві на позовну заяву. Також зазначив, що зняття з реєстрації позивача відбулося на підставі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», а також п. 26 про затвердження «Правил реєстрації місця проживання та порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» затверджених Постановою КМУ N207 від 02.03.2016 року, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі відчуження майна.

Всі обставини, на які посилається позивач, з приводу нібито якихось домислів щодо узгодженості дій між ним, ОСОБА_14 та його дружиною ОСОБА_6 , виходять за межі даного спору та є припущеннями позивача, що не ґрунтуються на достеменних доказах та є припущеннями.

Від відповідача Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 30 березня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено що процедура зняття з реєстрації місця проживання позивача проведена згідно вимог законодавства, тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

11 серпня 2020 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва позовну заяву залишено без руху та відстрочено позивачу сплату судового збору при пред`явленні позовної заяви до ухвалення рішення у справі.

07 вересня 2020 року судом було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

15 січня 2021 року судом винесено ухвалу про залучення співвідповідачем ОСОБА_2 , припинивши його участь у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

02 березня 2021 року судом було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_4 вважали, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно копії паспорта ОСОБА_1 Ленінським РВ ММУ УМВС в Миколаївській області місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_4 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухове майно про реєстрацію права власності №135169747 22.08.2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.08.2018 року.

06.06.2019 року до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради звернулась ОСОБА_3 , представник за довіреністю ОСОБА_4 , із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_4 . Підставою для зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 є документ, який підтверджує припинення підстав на право користування житловим приміщенням – відчуження житла: договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.08.2018 року, зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.01.2018 року №27592391, в якому ОСОБА_5 визначений, як новий власник житла за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно ст.7 Закону України №1382 – VI, п. 26 Правил реєстрації та звернення нового власника житла здійснено процедуру зняття реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 .

Заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 6 червня 2019 року прийнято та місце проживання знято з реєстрації того ж дня державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Ольгою Харченко.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №211862948 від 10.06.2020 року, вбачається що квартира АДРЕСА_1 продана на підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2020 року та належить на праві приватної власності у розмірі 1/1 частки ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 33 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Правила реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.

Відповідно до пункту 26 Правил реєстрації місця проживання зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Відповідно до пункту 23 Правил реєстрації місця проживання Працівник органу реєстрації в день звернення особи або її представника чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, посадової особи виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного будинку (гуртожитку), об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку, органів державної реєстрації актів цивільного стану або даних від органу соціального захисту населення приймає рішення про реєстрацію або про відмову у реєстрації місця проживання особи.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

До визначених у ч.2 ст.16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів належить: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Позивач просив визнати незаконним та скасувати реєстраційний запис від 06.06.2019 про зняття його з реєстрації місця проживання, що не відповідає встановленим ч.2 ст.16 ЦК України способам захисту цивільних прав, вимоги про визнання незаконним рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Ольги Харченко про зняття з реєстрації місця проживання позивачем не заявлено, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Враховуючи, що відсутні будь-які законні підстави для втручання у право власності ОСОБА_2  на належну йому квартиру шляхом визнання за ОСОБА_1  права довічного володіння і користування квартирою АДРЕСА_1 , то в цій частині позов також не підлягає задоволенню.

Оскільки позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову із нього підлягає стягненню сума судового збору за дві вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст. ст. 16, 317, 321 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 5, 19, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу може бути подано до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його постановлення.

Відомості про учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, місцезнаходження: м.Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 41210422;

відповідач – ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач – ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя

Повний текст рішення складено 20 травня 2021 року