АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«05» листопада 2009р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Фальчука В.П., Каранфілової В.М.,
при секретарі – Басовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 05 травня 2009р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Кодимської центральної районної лікарні, третя особа: ОСОБА_1, - про відшкодування матеріальних збитків та стягнення моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальних збитків та стягнення моральної шкоди, спричинених неналежним виконанням своїх професійних обов’язків лікарем Кодимської ЦРЛ - ОСОБА_1, внаслідок чого настала смерть її сина - ОСОБА_3.
В судовому засіданні, обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка пояснила, що в період з 12 по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, як хірург, завідуючий хірургічним відділенням Кодимської ЦРЛ, лікував її сина ОСОБА_3.
В результаті недбалого відношення до своїх професійних обов’язків лікаря ОСОБА_1, її син ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.140 ч.1 КК України.
26 грудня 2008 року кримінальна справа щодо нього Кодимським районним судом Одеської області закрита на підставі ст.1 п.б Закону України «Про амністію». Таке рішення суд прийняв, беручи до уваги заяву підсудного, згідно якої той не заперечував проти застосування амністії.
Проведеним досудовим і судовим слідством по справі вина підсудного була доказана повністю.
У зв’язку з лікуванням сина, а потім і похованням, вона понесла певні витрати - 10 157грн. 09 коп.
Після втрати сина вона постійно зверталась за медичною допомогою, оскільки погано себе почувала, переносила нестерпні моральні страждання.
Моральну шкоду оцінила в 97 000 грн.
Оскільки ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з Кодимською ЦРЛ, то саме до лікарні вона і пред’явила позов, який просила задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, а саме в межах доведеності розміру матеріальних збитків, що спричинені позивачці. В іншій частині позов не визнав у зв’язку з його недоведеністю.
Третя особа - ОСОБА_1 в судовому засіданні, заперечуючи по суті позову, пояснив, що він дійсно лікував ОСОБА_3 і вжив всі необхідні заходи для того, щоб врятувати його життя.
Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 05 травня 2009р. вимоги позивача задоволені частково.
Суд стягнув з Кодимської центральної районної лікарні Одеської області на користь ОСОБА_2 9 044грн. 50коп. матеріальних збитків, 60 000грн. моральної шкоди та 2000грн. витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги.
В іншій частині вимог – відмовив.
В апеляційній скарзі апелянт – 3-тя особа ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що саме винні дії ОСОБА_1, що перебуває у трудових відносинах з відповідачем, призвели до смерті ОСОБА_3 Цей факт установлено судом при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_1 і тому він не потребує доказуванню, застосувавши при цьому ч.7 ст.8 ЦПК України – аналогію закону.
При встановленні розміру відшкодування матеріальної шкоди суд виходив з доведеності позивачкою витрат на суму 9 044грн. 50коп., при цьому керувався фактично вимогами ст.1172 ЦК України та п.п.5,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”.
Встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди в 60 000грн., суд врахував те, що після втрати сина ОСОБА_2 постійно зверталась за допомогою до лікарів, на її утриманні залишилось двоє онуків, а також з тяжкості змін у життєвих стосунках, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду. При цьому керувався вимогами ст.1167 ЦК України.
При відшкодуванні розміру витрат на правову допомогу в 2000грн., суд виходив з того, що згідно квитанції Балтської юридичної консультації від 21.09.2007р. позивачкою сплачено саме цю суму.
Колегія фактично погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким дана належна правова оцінка, та вказаним вище нормам матеріального права.
При цьому колегія не може погодитись з посиланнями суду на застосування аналогії закону (ч.7 ст.8 ЦПК України) і вважає необхідним виключити їх з мотивувальної частини рішення, що не тягне за собою зміну або скасування рішення в цілому.
Доводи скарги про те, що вина лікаря ОСОБА_1 у смерті ОСОБА_4 не встановлена, а постанова Кодимського районного суду від 26.12.2008р. по кримінальній справі не має преюдиціального значення при вирішенні даної цивільної справи, а тому не може служити доказом його вини, є безпідставні.
Відповідно до вимог ст.5 Закону України про «Про застосування амністії в Україні» ст.14 Закону України «Про амністію» та ст.85 КК України амністія не звільняє особу, до якої застосовано амністію, від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.
Згідно з постановою Кодимського районного суду від 26.12.2008р. відносно ОСОБА_1 було закрито провадження по кримінальній справі на підставі ст.ст.1 п «б», 6 Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року.
Відповідно до вищевказаної постанови, ОСОБА_1 обвинувачувався в скоєнні злочину по ст.140 ч.1 КК України.
Згідно з даною постановою, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ст.140 ч.1 КК України, тому що він, як медичний працівник, неналежно виконував свої професійні обов’язки внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (а.с.10-12).
Враховуючи викладене, колегія вважає, що вина ОСОБА_1 встановлена, а тому Кодимська центральна районна лікарня, з якою він перебуває в трудових відносинах, повинна нести відповідальність за свого працівника перед позивачем згідно вимог ч.1 ст.1172 ЦК України.
Посилання у скарзі на те, що суд першої інстанції не зібрав жодного доказу щодо перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем, також є безпідставні та спростовуються тією ж постановою Кодимського районного суду від 26.12.2008р., згідно якої на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював завідуючим хірургічним відділенням Кодимської центральної районної лікарні.
Факт перебування у трудових відносинах також підтверджується наданими в апеляційну інстанцію довідкою №92 від 14.05.2009р. та наказом №82 §3 від 10.06.2009р. Кодимською центральною районною лікарнею (а.с.63,76).
Твердження у скарзі про те, що суд не обґрунтував розмір стягнення моральної шкоди, не можуть бути прийняті до уваги.
Колегія вважає, що втрата рідного сина є великою травмою для матері, яка спричиняє моральні страждання, а тому сума в 60 000грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди є доцільною, справедливою та розумною.
Доводи про те, що Кодимська ЦРЛ є бюджетною установою і перебуває в комунальній власності, у зв’язку з чим до участі у справі необхідно було залучити Кодимську районну раду в якості третьої особи, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Кодимська ЦРЛ є самостійною юридичною особою і за винні дії свого працівника вона несе самостійну відповідальність, а ОСОБА_1 відповідає перед Кодимською ЦРЛ в порядку регресу (ст. 130, п.3 ст.134 КЗпП України).
Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення суду законне та обґрунтоване, підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Виключити з мотивувальної частини рішення Кодимського районного суду Одеської області від 05 травня 2009р. посилання на застосування аналогії закону (ч.7 ст.8 ЦПК України).
В іншій частині рішення Кодимського районного суду Одеської області від 05 травня 2009р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.П.Фальчук
В.М.Каранфілова