АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» квітня 2010р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Троїцької Л.Л.,
суддів – Єрьоміна А.В., Каранфілової В.М.,
при секретарі – Басовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м.Одеса від 25 червня 2008р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дітей, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати його право на тимчасові виїзди за межі території України разом із неповнолітніми синами ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2; зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод в оформлені проїзних документів на ім'я дітей; зобов'язати відповідачку не чинити йому або належним чином уповноваженій ним особі, у тимчасових виїздах за межі території України їх спільних дітей.
При цьому посилався на те, що вони з 1993 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. Від даних стосунків у них народилися діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
3 2003 року шлюбні відносини між ними припинені, у зв'язку з чим ОСОБА_1 разом з дітьми переїхала проживати у Грузію. У травні 2004 року діти з ознаками отруєння лікарськими засобами потрапили у лікарню у м.Тбілісі в Грузії, у зв'язку з чим по даному факту була порушена кримінальна справа.
Побоюючись за життя та здоров'я дітей він перевіз їх проживати у м.Одеса, за місцем свого проживання.
Рішенням Малиновського районного суду від 12 квітня 2007 року місце проживання дітей визначено разом з ним. Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеса від 03 липня 2007 року ОСОБА_1 відмовлено у перегляді зазначеного рішення суду.
З метою культурного та освітнього виховання дітей, їх духовного та морального розвитку він вирішив організувати їм поїздки за межі території України, для чого звернувся з заявою на ім'я начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області про видачу проїзних документів. Однак йому відмовили з посиланням на те, що відсутня згода матері дітей.
ОСОБА_1 без пояснення причини відмовила йому у наданні нотаріально посвідченої згоди на тимчасові виїзди дітей за межі території України.
На підставі викладеного, просив задовольнити його вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав.
Справа розглянута в заочному порядку у відсутності відповідачки.
Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеса від 25 червня 2008р. вимоги ОСОБА_2 задоволені.
Суд визнав за ним право на тимчасові виїзди за межі території України разом із неповнолітніми синами.
Зобов'язав ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в оформленні проїзних документів на ім'я дітей; не чинити позивачу або належним чином уповноваженої ним особі, у тимчасових виїздах за межі території України дітей.
Виконання рішення в частині оформлення проїзних документів дітей суд поклав на відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області.
07.12.2009р. ОСОБА_1 подала на вказане заочне рішення суду заяву про перегляд.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеса від 01.03.2010р. її заява залишена без задоволення.
В апеляційній скарзі апелянт просить заочне рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив виключно з інтересів дітей та з того, що тимчасове перебування дітей в різних країнах світу, ознайомлення їх з різними культурами буде сприяти освітньому вихованню та культурному їх розвитку.
При цьому керувався вимогами ст.ст.150,154,155 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», Декларацією прав дитини від 20 листопада 1959 року.
Колегія погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким дана належна правова оцінка, та вказаним нормам матеріального права.
Твердження апелянта про те, що справа розглянута з порушенням правил підсудності, передбачених ст.ст.109,119 ЦПК України, не є підставою для скасування рішення, оскільки дана категорія спору не відноситься до справ, для розгляду яких встановлена виключна підсудність.
Доводи скарги про те, що суд розглянув справу у відсутності відповідачки, не повідомленої належним чином про час та місце слухання справи, в даному випадку не можуть служити підставою для скасування по суті правильного рішення. Суд належним чином сповіщав відповідачку за місцем її реєстрації, що підтверджується матеріалами справи (а.с.18-21).
В позовній заяві було вказано місце проживання відповідача за місцем реєстрації за адресою згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» - Одеська область Овідіопольський район смт.Великодолинське, вул.Транспортна,1.
Відповідно до ст.3 цього Закону, місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця на території якої особа проживає менше 6-ти місяців на рік;
місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця на території якої особа проживає понад 6-ти місяців на рік;
реєстрація – внесення відомостей до паспортного документу про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Факт реєстрації за вище вказаною адресою по теперішній час ОСОБА_1 не заперечує і підтвердила паспортними даними.
Із пояснень самої ОСОБА_1 вбачається, що постійного місця проживання вона не має. Останнім місцем є квартира АДРЕСА_1 згідно договору оренди від 14.04.2008р. (а.с.39 справи про перегляд заочного рішення).
Колегія вважає, що відповідачкою в даному випадку порушені вимоги ч.6 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстровано їх місце проживання, і які беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов’язані зареєструвати місце перебування. Що нею не було зроблено.
Твердження апелянта про те, що позивач знав місце її фактичного проживання, оскільки паралельно з даною справою з травня 2008р. розглядався її позов до ОСОБА_2 про відібрання дітей та передачу матері на виховання і в заяві була вказана вищезазначена адреса, колегією до уваги не приймаються, так як в матеріалах справи про перегляд заочного рішення є копії з матеріалів цивільної справи №2-1531\09 із яких вбачається, що позов ОСОБА_1 був поданий до суду 12.05.2008р. В Попередньому судовому засіданні 19.06.2008р. ні ОСОБА_2, ні його представник участі не приймали, а приймали участь лише в судовому засіданні 04.07.2008р., тобто вже після ухвалення оскарженого рішення (а.с.51-53 справи про перегляд заочного рішення).
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона категорично проти надання можливості ОСОБА_2 самостійно, без її згоди, вивозити дітей закордон, так як є погроза вивозу дітей для постійного проживання в іншу країну, є безпідставні і нічим не доведені. Напроти, в матеріалах справи є дані про виїзд дітей за межі України та їх повернення на її територію (а.с.32-33).
Крім того, в заявлених вимогах позивача не йде мова про вивіз дітей на постійне проживання в іншу державу, а лише про тимчасовий виїзд, що саме по собі передбачає їх повернення в Україну.
В апеляційній інстанції відповідачка також не заперечувала проти тимчасового виїзду дітей за межі України, але за її згоди в кожному конкретному випадку.
Твердження апелянта про те, що позивач не звертався до неї за наданням згоди в нотаріальному порядку на виїзд дітей закордон, є безпідставні.
Із пояснень представника позивача в апеляційній інстанції вбачається, що, незважаючи на численні прохання позивача, ОСОБА_1 ухилялася від нотаріального посвідчення надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України і, із-за вкрай неприязних стосунків з ОСОБА_2, всіляко намагалася чинити перешкоди останньому у вихованні дітей, а саме у виїзді закордон, в тому числі в останній період часу - на спортивні змагання, участь в яких приймають діти.
Дані обставини підтверджуються зверненням ОСОБА_2 до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб в травні 2007р. та зверненням ОСОБА_1 в адміністрацію Державної Прикордонної служби України в жовтні-листопаді 2009р. (а.с.8,32).
Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і постановлено, виходячи з інтересів неповнолітніх дітей. Підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Київського районного суду м.Одеса від 25 червня 2008р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
А.В.Єрьомін
В.М.Каранфілова
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька