АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого судді Кононенко Н.А.
суддів Виноградової Л.Є та Сегеди С.М.
при секретарі Шудрі С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини за участю третьої особи органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2009 року
встановила:
18 травня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини ОСОБА_2, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним. Позивач зазначав, що шлюб з відповідачкою вони уклали 28 травня 2005 року. Від спільного проживання мають дитину ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні стосунки припинили з 4 травня 2007 року через неналежну поведінку відповідачки в сім”ї. Позивач просив розірвати шлюб і визначити місце проживання дитини разом з ним.
1 лютого 2008 року він доповнив свої позовні вимоги про негайне відібрання дитини у ОСОБА_3 і повернення її батькові.
21 листопада 2007 року ОСОБА_3 заявила зустрічний позов до ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_6 про відібрання дитини та встановлення місця її проживання разом з нею- матір”ю дитини.
25 лютого 2008 року ОСОБА_3 від позовних вимог у частині відібрання дитини відмовилась, оскільки дитина на той час проживала разом з нею.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3, визначено місце проживання дитини ОСОБА_2, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком – ОСОБА_7; ухвалено відібрати дитину у матері ОСОБА_3 та повернути її батькові ОСОБА_2, допущено у цій частині негайне виконання рішення суду.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 – відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 принесла апеляційну скаргу, у якій просила рішення суду скасувати в частині визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у матері і передачі її батькові через порушення судом першої інстанції норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з нею задовольнити, а Федіву Є.М у задоволенні позову в цій частині – відмовити.
У частині позовних вимог про розірвання шлюбу рішення не оскаржувалось.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним, відібрання дитини у матері і негайного виконання рішення в частині вимог про передачу йому дитини, суд першої інстанції виходив з того, що аморальна поведінка матері дитини ОСОБА_3 може зашкодити розвитку дитини, негативно вплине на формування її психологічного здоров”я.
Цю обставину суд першої інстанції розцінив як суттєву для застосування виключного положення п. 6 Декларації прав дитини.
Однак, погодитись з таким рішенням районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. 2,3 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує і ухвалює нове рішення з наступних підстав.
Судом встановлено і сторони цього не заперечують, що з 28 травня 2005 року вони перебували у шлюбі і від спільного проживання мають дитину ОСОБА_5 народження ІНФОРМАЦІЯ_1.
4 травня 2007 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 припинили подружні стосунки і з того часу їх не поновлювали. Між ними склалися неприязні стосунки, які унеможливили в подальшому примирення подружжя і спільне проживання. Проаналізувавши наведені факти, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку про необхідність розірвання шлюбу, оскільки сімя фактично розпалась і подальше спільне проживання подружжя і збереження сім”ї стали неможливими.
У цій частині позовних вимог сторони з рішенням суду згодні і його не оскаржують.
Водночас, сторони не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років і кожен із подружжя заявив позов про визначення місця проживання дитини разом з ним, а ОСОБА_2 також просив відібрати дитину у матері і у цій частині допустити негайне виконання рішення.
Задовольняючи у цій частині позовні вимоги ОСОБА_2 та допускаючи негайне виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що аморальна поведінка матері дитини - ОСОБА_3 може зашкодити розвитку дитини, негативно вплине на формування її психічного здоров”я.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки висновок суду не відповідає обставинам справи, суд першої інстанції також допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи, які він вважав встановленими.
Згідно до ч. 1 та 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки тапіклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов”язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров”я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Передаючи дитину на виховання батькові і допускаючи у цій частині негайне виконання рішення, районний суд послався на те, що аморальна поведінка матері може зашкодити розвиткові дитини.
Суд вважав встановленим факт аморальної поведінки ОСОБА_3 і розцінив її як згубну для дитини.
Однак, суд не вказав у рішенні які саме вчинки ОСОБА_3, на його думку, свідчать про її аморальність і яким чином вони вплинули чи могли вплинути на фізичний і психічний розвиток дитини.
Суд першої інстанції процитував у своєму рішенні принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, який проголошує, що малолітня дитина не повинна бути розлучена з матір”ю, окрім виняткових випадків, але ухвалив рішення всупереч йому.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 завжди піклувалась про дитину, приділяла максимум уваги її вихованню і розвитку, дбала про її здоров”я та матеріальне забезпечення.
Ніяких виняткових обставин, які б свідчили про неналежне виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов”язків суд першої інстанції не встановив, а тому, на думку колегії, не мав підстав для ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини з батьком і негайного виконання у цій частині названого рішення.
Районний суд, визначаючи місце проживання дитини разом з батьком, не прийняв до уваги вік дитини, а їй на момент розгляду справи виповнилося лише чотири роки, не врахував, що причиною розірвання шлюбу між батьками дитини стало жорстоке поводження ОСОБА_2 з матір”ю дитини, зокрема те, що 4 травня 2007 року він завдав їй тілесних ушкоджень, що підтверджується матеріалами справи.
Поза увагою суду першої інстанції також залишилась та обставина, що 4 травня 2007 року ОСОБА_3 після побиття її ОСОБА_2 змушена була звернутись за медичною допомогоюі поки ця допомога їй надавалась, ОСОБА_2 самочинно, без узгодження з нею змінив місце проживання дитини навіть не повідомивши її про це.
З травня 2007 по січень 2008 року малолітня ОСОБА_5 проживала у АДРЕСА_1 у матері ОСОБА_2 – ОСОБА_6, яка і здійснювала догляд за дитиною. Сам же ОСОБА_2 у цей час продовжував проживати у АДРЕСА_2.
Приведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не здійснював особисто догляд за дитиною, не забезпечував її щоденних потреб і не мав наміру робити це у подальшому, оскільки, сам він стверджував, що не має можливості постійно знаходитись разом з дитиною, так як є приватним підприємцем і у бізнесових справах часто тривалий час може бути відсутній вдома.
Тож, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд першої інстанції фактично передав дитину на виховання бабусі, що на думку судової колегії є недопустимим, бо мати дитини не позбавлена батьківських прав і сама має бажання і можливість дбати про власну дитину.
Судова колегія вважає, що матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з ним і негайне виконання у цій частині рішення суду, є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з нею підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.304, п. 2ч. 1ст. 307; п. 2, 3 ч. 1ст. 309, ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 – задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2009 року у частині позовних вимог про відібрання дитини, визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком – ОСОБА_2 – скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові йому відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 – задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_2, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір”ю – ОСОБА_3.
У частині позовних вимог про розірвання шлюбу – рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді апеляційного суду Одеської області Н.А. Кононенко
Л.Є. Виноградова
С.М. Сегеда