АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.,
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Попової Л.М.,
за участю: представника позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4 та третьої особи, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_5 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 листопада 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області, третя особа, ОСОБА_5, про поновлення строку звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права, визнання договору дарування житлового будинку недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення з житлового будинку без надання іншого житла,
в с т а н о в и л а:
20 березня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області, третя особа, ОСОБА_5, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним. В заяві позивач ОСОБА_2 зазначав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_5 з 30 січня 1988 року. 07 травня 1994 року він придбав житловий будинок АДРЕСА_1 З 1994 року по 1999 рік він з дружиною та двома дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав у Вінницькій області у своїх батьків. Після повернення на старе місце проживання, у 1999 році, йому стало відомо, що житловий будинок належить відповідачу ОСОБА_4 У 1994 році ОСОБА_4 ввійшов у довіру його дружині, ОСОБА_5, представляючись її біологічним батьком, і вона на його прохання 03 серпня 1994 року, діючи на підставі довіреності від його імені, подарувала відповідачу спірний будинок. Він ніяких угод з
відповідачем не укладав і ніяких довіреностей не видавав і вважає, що вказана угода є недійсною на підставі ст. ст. 49, 62 ЦК УРСР (1963р). У теперішній час відповідач ОСОБА_4 намагається продати вказаний будинок і лишити його сім'ю єдиного місця проживання.
Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_2 просив суд позов задовольнити (а.с. 2-3).
У червні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про застосування позовної давності при вирішенні спору про визнання недійсним договору дарування від 03 серпня 1994 року. При цьому він просив поновити строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права, посилаючись на те, що він дізнався про те, що спірний будинок належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 03 серпня 1994 року випадково у грудні 2007 року при оформленні технічного паспорту на будинок (а.с. 82).
Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що угода дарування житлового будинку була укладена 03 серпня 1994 року у відповідності з чинним на той час законодавством. Крім того, ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права без поважних причин. Тому його вимоги є безпідставними.
31 травня 2007 року він звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення із житлового будинку без надання іншого житла, зазначивши у заяві, що йому на праві власності належить спірний житловий будинок на підставі договору дарування від 03 серпня 1994 року. 05 липня 1999 року він надав будинок в найм відповідачці ОСОБА_5 на строк один рік, але вона без його згоди вселила і зареєструвала в будинку свого чоловіка і дітей. Строк дії договору закінчився 05 серпня 2000 року, але відповідачі відмовилися звільнити будинок і перешкоджають користуватися ним: поміняли замки і не впускають у двір навіть з міліцією, чим порушують його права. А у теперішній час відповідачі руйнують його майно – знесли дерев'яний сарай, частину огорожі, з приводу чого він неодноразово звертався з заявами до райвідділу міліції, але його звернення не розглянуті.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 158, 159, 160, 168, 169 ЖК України, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просив суд позов задовольнити (а.с. 31-32).
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 та відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати і направити справу в цій частині вимог на новий судовий розгляд, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним і необґрунтованим.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 і відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_5, пояснення на апеляцію представника позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та третьої особи, ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута по суті 16 листопада 2009 року у відсутності позивача ОСОБА_2 та відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
Вони не сповіщалися про час і місце судового засідання на вказану дату належним чином, у відповідності до вимог ст. ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачка ОСОБА_5 16 листопада 2009 року знаходилася на лікуванні в Одеському обласному психоневрологічному диспансеру, що підтверджується довідкою диспансеру, наданою суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
Тому у даному випадку суду першої інстанції необхідно було відкласти розгляд справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, 1950 р., яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розглянувши справу у відсутності позивача ОСОБА_2 та відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які не сповіщалися про час і місце судового засідання, і не перевіривши повно і всебічно їх доводів, суд першої інстанції порушив їх право на справедливе судочинство.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не виконав всі вимоги цивільного судочинства і не вирішив справу згідно із законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Тому, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і враховуючи, що первісний і зустрічний позови не виникають з одних правовідносин, колегія суддів вважає, що обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову.
При новому розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати висновки і мотиви, з яких скасовано рішення суду, а також положення статей 1, 10 ч. 4 та 212, 213 ЦПК України, відповідно до яких суд зобов'язаний сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, здійсненню прав сторін у справі, та вирішити спір між ними, постановивши законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 5, 311 ч. 1 п. 3, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5 задовольнити частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 листопада 2009 року змінити, скасувати його в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_2, справу в цій частині вимог направити на новий судовий розгляд у той же суд іншим суддею.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький