АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Плавич С.В.,
за участю: відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2008 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за договором позики,
в с т а н о в и л а:
27 квітня 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що на підставі договору позики від 01 жовтня 1999 року відповідачка ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_4 та зятем ОСОБА_5 позичили у неї гроші в розмірі 48 790 дол. США на строк до 01 грудня 1999 року, але борг не повернули. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2002 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 08 квітня 2003 року, з них на її користь був стягнутий борг з урахування трьох процентів річних за прострочення виконання зобов’язання в розмірі 218 158, 49 грн. солідарно. Вказане рішення суду не було виконане своєчасно у зв’язку з тим, що при вирішенні спору відповідачка ОСОБА_2 уклала фіктивні договори про відчуження власного майна, які за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2004 року були визнані недійсними. Рішення про стягнення боргу було виконане лише 24 квітня 2007 року шляхом продажу будинку, належного відповідачці ОСОБА_2, з прилюдних торгів. Оскільки борг до цього часу не було повернуто, сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за договором позики за період з січня 2000 року до квітня 2007 року становить 698 982, 25 грн. Остаточно з урахуванням отриманих нею за рішенням суду 284 158, 49 грн. сума боргу складає 414 823, 80 грн.
Посилаючись на ці обставина, та на ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, позивачка ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідачки суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за договором позики за період з січня 2000 року до квітня 2007 року в розмірі 414 823, 80 грн.
Заочним рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено. Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки грошову суму в розмірі 414 823, 80 грн.
Справа розглядається в апеляційному порядку повторно.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції від 25 грудня 2008 року, суд касаційної інстанції в ухвалі від 09 грудня 2009 року, зазначив, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 не з'ясував момент припинення зобов’язання, не навів обґрунтувань розміру суми, яка підлягає стягненню, а також не навів мотивів скасування рішення суду першої інстанції.
Позивачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, але про розгляд справи сповіщена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання нею повістки про виклик в суд.
За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України її неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми права.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2, пояснення на апеляцію відповідачки ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка ОСОБА_3 має право на отримання суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за договором позики за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Однак колегія суддів вважає, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме, ст. 625 ЦК України (2003р.), та допустив помилки при розрахунку суми боргу.
Згідно частин першої та четвертої Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003р.) цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Оскільки спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року, то при їх вирішенні необхідно застосувати норми Цивільного кодексу Української РСР (1963р.).
Статтею 216 ЦК УРСР (1963р.) передбачалося, що зобов’язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору позики від 01 жовтня 1999 року відповідачка ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_4 та зятем ОСОБА_5 позичила у позивачки ОСОБА_3 гроші в розмірі 48 790 дол. США на строк до 01 грудня 1999 року, але борг не повернули.
18 грудня 2002 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено рішення про стягнення з боржників боргу з урахуванням трьох процентів річних за прострочення виконання зобов’язання за період з 01 грудня 1999 року по 01 грудня 2002 року в розмірі 284 158, 49 грн.: з них 260 099, 49 грн. – сума основного боргу на час вирішення спору, що еквівалентно 48 790 дол. США, та 24 059 грн. - три процента річних від простроченої суми боргу (а.с. 28-31).
Рішення суду про стягнення боргу було виконане 24 квітня 2007 року шляхом продажу будинку, належного відповідачці ОСОБА_2, з прилюдних торгів.
Таким чином, виконання грошового зобов’язання за договором позики від 01 жовтня 1999 року прострочено і припинено виконанням 24 квітня 2007 року.
Статтею 214 ЦК УРСР (1963р.) передбачалося, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 прострочила виконання зобов’язання за договором позики з січня 2003 року по квітень 2007 року.
З урахуванням встановленого індексу інфляції сума основного боргу за період з січня 2003 року по березень 2007 року становить 386 767, 96 грн. (21 328, 16 грн. + 31 992, 24 грн. + 26 790, 25 грн. + 43 176, 52 грн. + 1300, 50 грн. + 1 560, 60 грн. + 520, 20 грн.), а саме:
за 2003 рік – 21 328, 16 грн. (260 099, 49 грн. х 108, 2 % : 100 – 260 099, 49 грн.),
за 2004 рік – 31 992, 24 грн. (260 099, 49 грн. х 112, 3 % : 100 – 260 099, 49 грн.),
за 2005 рік – 26 790, 25 грн. (260 099, 49 грн. х 110, 3 % : 100 – 260 099, 49 грн.),
за 2006 рік – 43 176, 52 грн. (260 099, 49 грн. х 116, 6 % : 100 – 260 099, 49 грн.),
за 01.07 р. – 1 300, 50 грн. (260 099, 49 грн. х 100, 5 % : 100 – 260 099, 49 грн.),
за 02.07 р. – 1 560, 60 грн. (260 099, 49 грн. х 100, 6 % : 100 – 260 099, 49 грн.),
за 03.07 р. – 520, 20 грн. (260 099, 49 грн. х 100, 2 % : 100 – 260 099, 49 грн.).
За квітень 2007 року індекс інфляції становив 100 % (а.с. 4)
Три процента річних нараховуються на суму боргу, яку боржник зобов’язаний повернути за взятою позикою, і за період з січня 2003 року по квітень 2007 року складають 33 812, 93 грн. (260 099, 49 грн. х 0, 03 : 12 х 52 місяця).
Таким чином, сума боргу за договором позики становить 420 580, 89 грн. (386 767, 96 грн. + 33 812, 93 грн.).
Враховуючи, що в порядку виконання рішення суду від 18 грудня 2002 року позивачка ОСОБА_3 отримала 284 158, 49 грн., остаточно сума боргу відповідачки ОСОБА_2 становить 136 422, 40 грн. (420 580, 89 грн. – 284 158, 49 грн.).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що за вимогою позивачки ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 зобов’язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також три процента річних від простроченої суми в розмірі 136 422, 40 грн.
Отже, вимоги ОСОБА_3 є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню частково в сумі 136 422, 40 грн.
Неправильне застосування норм матеріального права, а саме, ст. 625 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.
Посилання відповідачки ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що борг за договором позики з неї вже стягнутий за рішенням суду від 18 грудня 2002 року, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для стягнення нової заборгованості за договором позики, є помилковими.
У відповідності до ст. 216 ЦК УРСР (1963р.) само по себе ухвалення рішення суду про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин у договорі й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.
Доводи відповідачки ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки вона не була сповіщена про час і місце судового засідання, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 була сповіщена про розгляд справи 29 лютого 2008 року о 12 год. належним чином (а.с. 55).
Тому у відповідності до частини 4 ст. 169 ЦПК України суд першої інстанції вправі був розглянути справу у відсутності відповідачки.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позиву немає.
У зв’язку з задоволенням вимог позивачки ОСОБА_3 частково з відповідачки ОСОБА_2 у дохід держави підлягають стягненню судовий збір в сумі 1 700 грн. та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2008 року змінити й ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3, яка проживає за адресою: м. АДРЕСА_2, борг за договором позики в розмірі 136 422, 40 грн. (сто тридцять шість тисяч чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 у дохід держави судовий збір в сумі 1 700 грн. (Одержувач: Управління державного казначейства м. Одеси, ГУДКУ в Одеській області, Код ОКПО: 23862106, Установа банку: ГУДК в Одеській області, МФО: 828011, Рахунок одержувача: 31413537700007, Код бюджетної класифікації: 22090100), та
витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. (Одержувач: ГУДКУ в Одеській області, ОКПО: 23213460, Банк: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, Рахунок одержувача: 31218259700007, у призначені платежу обов’язково зазначити: За ІТЗ, код КБК 22050000).
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький