АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Карпенко С.В.,
за участю: позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до Іванівської районної споживчої спілки Одеської області, смт. Іванівка Одеської області, про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок незаконного звільнення і затримки виконання рішення суду, та відшкодування збитків, завданих неправомірними діями,
в с т а н о в и л а:
08 липня 2002 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Іванівської районної споживчої спілки Одеської області, смт. Іванівка Одеської області, про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди, зазначивши в заяві, що з 16 березня 1999 року він працював на посаді директора магазина "Дари природи" Іванівської РСС на підставі контракту, укладеного з правлінням Іванівської РСС строком на чотири роки. Згідно з умов контракту його могли звільнити за рішенням правління райспоживспілки. Постановою правління райспоживспілки від 11 липня 2000 року він був відсторонений від роботи, а наказом правління споживспілки від 15 вересня 2000 року звільнений з займаної посади за п. 1 ст. 41 КЗпП України. Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 07 травня 2002 року його поновлено на посаді директора магазина "Дари природи" Іванівської РСС і на його користь стягнута середня заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 1613, 64 грн. Однак відповідач відмовився виконати рішення суду. З урахуванням індексу інфляції вказана сума середнього заробітку становить 1767, 58 грн. Крім того, незаконним звільненням з роботи та затримкою виконання рішення суду йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 33 000 грн.
При розгляді справи позивач ОСОБА_2 неодноразово уточнював позовні вимоги й остаточно у червні 2009 року просив суд стягнути з відповідача Іванівської РСС на його користь заробітну плату за час затримки виконання рішення суду про поновлення роботі з 07 травня 2002 року в розмірі 25 033 грн. з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого в Україні, і річних індексів інфляції, моральну шкоду в розмірі 53 000 грн., матеріальні збитки, завдані неправомірними діями відповідача, в розмірі 24 548 грн. з урахуванням процентної ставки державного Ощадбанку України, суму індексації заробітної плати в розмірі 153 грн., судовий збір в сумі 530 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. При цьому позивач ОСОБА_2 додатково послався на те, що після постановлення рішення суду від 07 травня 2002 року про поновлення його на роботі, 08 травня 2002 року та 12 червня 2002 року він намагався приступити до роботи, але голова правління райспоживспілки Бурлакова А.С. не допустила його до роботи. Тому він звернувся до виконавчої служби за виконанням рішення суду. 15 серпня 2002 року судовим виконавцем в примусовому порядку була стягнута на його користь середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, але в частині поновлення на посаді рішення суду виконано не було. Лише 08 вересня 2004 року йому було видано розпорядження райспоживспілки № 36 від 09 серпня 2002 року про поновлення його на роботі з 09 серпня 2002 року. Але до теперішнього часу він не поновлений на роботі в установленому законом порядку. Тому заробітна плата за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 07 травня 2000 року по теперішній час становить 25 033 грн. з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб і річних індексів інфляції. На час звільнення з посади в магазині "Дари природи" знаходився товар на суму 10 000 грн., який він закупив за пайові внески та доходи магазину, про що свідчить записи в Головній книзі підприємства і Акті документальної ревізії від 07 липня 2000 року. Вказаний товар реалізований, але гроші, виручені від його продажу, йому не повернули. На теперішній час вказана сума становить 24 548 грн. з урахуванням процентної ставки державного Ощадбанку України.
Представник відповідача, Іванівської РСС, проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що райспоживспілка є неналежним відповідачем по справі, оскільки магазин "Дари природи", в якому працював позивач, є юридичною особою і згідно з п. 1.3 Статуту магазину діє у складі Іванівської заготконтори. Контракт про переведення позивача на посаду директора магазину, укладений головою правління Іванівської РСС, є незаконним і таким, що суперечить п. 6.2 Статуту магазину, оскільки право укладати таку угоду мав лише директор Іванівської заготконтори. Відповідно до положень вказаного Статуту магазин є підприємством колективної форми власності і відноситься до споживчої кооперації, тоді як чинне законодавство з урахуванням роз’яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, не поширює на випадки виключення з членів кооперативів, звільнення їх з певних посад, переведення на іншу роботу норми КЗпП. Спори з цих питань належить вирішувати виходячи з відповідних норм законодавства про кооперативи або з норм їх статутів чи інших нормативних актів. Позивач ОСОБА_2 після поновлення на роботі згідно із рішенням суду від 07 травня 2002 року отримав заробітну плату за час вимушеного прогулу, але на роботу не вийшов і до виконання обов’язків директора магазина "Дари природи" не приступив. Іванівська заготконтора з 4 липня 2006 року припинила своє існування. Тому вимоги позивача є безпідставними.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнути з відповідача, Іванівської РСС, на його користь заробітну плату з 07 травня 2002 року в розмірі 25 033, 91 грн., суму індексації заробітної плати за 2000-2002 роки в розмірі 153 грн., моральну шкоду в розмірі 53 000 грн. та матеріальні збитки в розмірі 24 548 грн., а також судовий збір в сумі 530 грн. і витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним.
Представник відповідача, Іванівської РСС, в судове засіданні не з'явився, але про розгляд справи сповіщений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання повістки про виклик в суд завчасно.
За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України його неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач постійно на протязі розгляду справи ухилявся від явки в суд, чим зловживав процесуальними правами, що підтверджується матеріалами справи.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, пояснення на апеляцію позивача ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, що магазин "Дари природи", в якому працював позивач ОСОБА_2 на посаді директора, як самостійне колективне підприємство споживчої кооперації, входив до складу Іванівської заготконтори Одеської області з правами юридичної особи. Тому Іванівська РСС є неналежним відповідачем по справі, а належний відповідач - Іванівська заготконтора РСС, припинила свою діяльність у вересні 2006 року.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки вказаний висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та суд неправильно застосував норми матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що з 16 березня 1999 року позивач ОСОБА_2 працював на посаді директора магазина "Дари природи" Іванівської РСС на підставі Контракту, укладеного з правлінням Іванівського РСС строком на чотири роки (а.с. 3-4).
Згідно з п. 4 Контракту його могли звільнити за рішенням правління райспоживспілки (а.с. 3).
Постановою правління райспоживспілки від 11 липня 2000 року він був відсторонений від роботи, а наказом правління споживспілки від 15 вересня 2000 року звільнений з займаної посади директора магазину за п. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 279).
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 07 травня 2002 року позивача ОСОБА_2 поновлено на посаді директора магазина "Дари природи" Іванівської РСС і на його користь з Іванівської РСС стягнута середня заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 1613, 64 грн. (а.с. 279).
16 серпня 2002 року судовим виконавцем в примусовому порядку було стягнуто з відповідача, Іванівської РСС, на користь позивача середня заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 1 613, 64 грн. (а.с. 117).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Іванівської РСС 16 березня 1999 року був укладений строковий трудовий договір на чотири роки. Тому на момент звільнення з роботи, 15 вересня 2000 року, і поновлення на роботі за рішенням суду, 07 травня 2002 року, він перебував у трудових відносинах з Іванівською РСС, яка є належним відповідачем по справі, і несе відповідальність за порушення трудових прав позивача ОСОБА_2
Крім того, колегія суддів враховує, що магазин "Дари природи" належить на праві власності відповідачу, Іванівської РСС, на підставі свідоцтва про право власності від 17 вересня 2001 року, виданому виконкомом Іванівської селищної ради Одеської області.
Не погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції, що трудові спори членів споживчих кооперативів належить вирішувати виходячи з норм їх Статутів та законодавства про кооперацію, а не норм КЗпП України.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами), викладеними у п. 2 постанови, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об’єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.
Таким чином, при вирішенні цього спору має бути застосований і Статут магазина "Дари природи" і норми КЗпП України.
Хибним є і посилання в рішенні на критичне ставлення до умов Контракту від 16 березня 1999 року, укладеному між позивачем і правлінням Іванівської РСС, оскільки право укладати такий контракт мав лише директор Іванівської заготконтори.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 07 травня 2002 року встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Іванівською РСС, яка є належним відповідачем по справі. Вказаний Контракт сторонами не оспорений і не визнаний недійсним на протязі 10 років. А Іванівська заготконтора є підрозділом райспоживспілки.
Не приймається до уваги і висновок суду першої інстанції, що після поновлення на роботі позивач ОСОБА_2 на роботу не вийшов і не приступив до виконання обов’язків директора магазина "Дари природи", оскільки вказаний висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що після постановлення рішення суду про поновлення на роботі позивач ОСОБА_2 намагався приступити до роботи, але голова правління райспоживспілки Бурлакова А.С. не допустила його до роботи і не надала розпорядження про поновлення на роботі на посаді директора магазина "Дари природи".
Тому він вимушений був звернуться до виконавчої служби за виконанням рішення суду. 16 серпня 2002 року судовим виконавцем в примусовому порядку була стягнута на його користь середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, але в частині поновлення на роботі рішення виконано не було і не було надане розпорядження про поновлення на роботі, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ДВС Іванівського районного управління юстиції Одеської області № 2-535 від 07 травня 2002 року (а.с. 110-117).
Окремою ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2007 року також встановлено, що рішення суду в частині поновлення позивача ОСОБА_2 на попередній роботі залишилось не виконаним (а.с. 147).
16 березня 2003 року строк дії Контракту сплив.
Лише 08 вересня 2004 року позивачу було видано витяг із книги розпоряджень Іванівської РСС, де зазначено, що розпорядженням райспоживспілки № 36 від 09 серпня 2002 року його поновлено на роботі з 09 серпня 2002 року.
Тоді ж йому видано і витяг із книги розпоряджень Іванівської РСС, де зазначено, що розпорядженням райспоживспілки № 37 від 23 вересня 2002 року його звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Акти про не вихід позивача на роботу 08 травня 2002 року та 12 червня 2002 року, складені Іванівською РСС (а.с. 104-105), не приймаються до уваги, оскільки вони є надуманими і не відповідають дійсності. Крім того, 08 травня 2002 року та 12 червня 2002 року припадають на суботу, яка є вихідним днем для працівників райспоживспілки.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач ОСОБА_2 не був поновлений на роботі в установленому законом порядку з вини відповідача, Іванівської РСС.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_2 у даному випадку має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з моменту поновлення на роботі, з 07 травня 2002 року і до спливу строку дії Контракту – 16 березня 2003 року.
З рішення Іванівського районного суду Одеської області від 07 травня 2002 року вбачається, що середній заробіток позивача ОСОБА_2 на момент звільнення його з роботи становив 74 грн., що менше встановленого Законом України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" від 01 червня 2000 року № 1766-ІІІ мінімальної заробітної плати – з 01 липня 2000 року в розмірі 118 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року, викладених у п. 3 постанови, особливості оплати праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством про ці суб’єкти господарювання, їх статутами та іншими нормативно-правовими актами. За відсутності такого врегулювання спори про оплату праці вирішуються на підставі положень КЗпП та прийнятих відповідно до нього актів законодавства України.
В матеріалах справи немає відомостей про особливості оплати праці членів Іванівської райспоживспілки, тому колегія суддів застосовує норми КЗпП України та Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.
Відповідно до частин 1, 4, 5 ст. 95 КЗпП України, в редакції яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України “Про оплату праці”.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
Враховуючи вказані положення законодавства про працю, при розрахунку заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 07 травня 2002 року до 16 березня 2003 року колегія суддів вважає, що порушене право позивача підлягає захисту, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно із Законом України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13 грудня 2001 року № 2896-ІІІ мінімальна заробітна плата з 01 січня 2002 року становить 140 грн., з 01 липня 2002 року – 165 грн.
Згідно із Законом України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року № 372-ІУ мінімальна заробітна плата з 01 січня 2003 року становить 165 грн.
Розмір заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 07 травня 2002 року по 16 березня 2003 року становить 1 685 грн. (140 грн. + 990 грн. (165 грн. х 6 міс. ) + 555 грн. (185 грн. х 3 міс.).
Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
З урахуванням індексу інфляції за 2003 рік розмір заробітної плати становить 1 823, 17 грн. (1 685 грн. х 108, 2 % : 100),
за 2004 рік – 2047,34 грн. (1 823,17 грн. х 112, 3 % : 100),
за 2005 рік – 2 258, 30 грн. (2 047, 42 грн. х 110, 3 % : 100),
за 2006 рік – 2 520, 26 грн. (2 258, 30 грн. х 111, 6 % : 100),
за 2007 рік – 2 938, 62 грн. (2 520, 26 грн. х 116, 6 % : 100),
за 2008 рік – 3 593, 93 грн. (2 938, 62 грн. х 122, 3 % : 100),
на 01 грудня 2009 року – 4 000, 04 грн. (3 593, 93 грн. х 111, 3 % : 100).
Таким чином, з відповідача, Іванівської РСС, на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 4 000, 04 грн. з урахуванням індексу інфляції на час вирішення спору.
Посилання позивача ОСОБА_2 при проведенні розрахунку заробітної плати на мінімальний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є помилковим, оскільки частина 4 ст. 95 КЗпП України була доповнена словами "та не може
бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб" від 14 грудня 2006 року № 466-У, який набрав чинності з 01 січня 2009 року.
Також помилковим є посилання позивача ОСОБА_2 на те, що стягненню підлягає заробітна плата за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за весь час розгляду справи, а саме, з 07 травня 2002 року і до моменту вирішення спору по суті, оскільки з ним був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого сплив 16 березня 2003 року.
Не відповідає фактичним обставинам і висновок суду про те, що підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 немає.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, доповненої згідно із Законом України від 24 грудня 1999 року № 1356-ХІУ, яка набрала чинності з 13 січня 2000 року, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що порушення законних прав позивача ОСОБА_2 при звільненні з роботи у 2000 році та затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі призвели до значних моральних страждань позивача та втрати ним нормальних життєвих зв'язків.
Таким чином, позивачу ОСОБА_2 з вини відповідача, Іванівської РСС, завдано моральної шкоди.
З урахуванням положень ст. 23 ЦК України про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), викладених у п. п. 3, 9 постанови, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_2 повинен складати 10 000 грн.
Зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості.
У травні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогами про відшкодування збитків в розмірі 24 548 грн. з урахуванням процентної ставки державного Ощадбанку України (а.с. 194-196), які задоволенню не підлягають з тих підстав
Позивач ОСОБА_2 в заяві стверджував, що на час звільнення з посади в магазині "Дари природи" знаходився товар на суму 10 000 грн., який він закупив за пайові внески та доходи магазину, вказаний товар був реалізований, але гроші, виручені від його продажу, йому не повернули.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів вважає, що обставини, на які позивач ОСОБА_2 посилався як на підставу вказаних вимог, а саме, що він закупив товар на суму 10 000 грн. за пайові внески та доходи магазину та з вини відповідача завдані йому збитки, не доведені ним в судовому засіданні ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Отже, вимоги позивача ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.
Не відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, а саме, ст. ст. 236, 237-1 КЗпП України, у відповідності до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.
У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача, Іванівської РСС на користь позивача слід стягнути судовій збір в сумі 530 грн. (а.с. 106) та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. (а.с. 164).
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У зв’язку з задоволенням вимог позивача ОСОБА_5 частково з відповідача, Іванівської РСС, у дохід держави підлягають стягненню судовий збір в сумі 40 грн. та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. п. 3, 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Березівського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2009 року скасувати й ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Іванівської районної споживчої спілки Одеської області, смт. Іванівка Одеської області, про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок незаконного звільнення і затримки виконання рішення суду, та відшкодування збитків, завданих неправомірними діями задовольнити частково.
Стягнути з Іванівської районної споживчої спілки Одеської області, смт. Іванівка Одеської області, на користь ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 заробітну плату за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 4 000 (чотири тисячі), 04 грн., у відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) грн., суму індексації заробітної плати за час вимушеного прогулу за 2000-2002 роки в розмірі 153 грн., а також судовий збір в сумі 530 грн. і витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Іванівської районної споживчої спілки Одеської області, смт. Іванівка Одеської області, у дохід держави судовий збір в сумі 40 грн. (Одержувач: Управління державного казначейства м. Одеси, ГУДКУ в Одеській області, Код ОКПО: 23862106, Установа банку: ГУДК в Одеській області, МФО: 828011, Рахунок одержувача: 31413537700007, Код бюджетної класифікації: 22090100),
та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. (Одержувач: ГУДКУ в Одеській області, ОКПО: 23213460, Банк: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, Рахунок одержувача: 31218259700007, у призначені платежу обов’язково зазначити: За ІТЗ, код КБК 22050000).
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький