Дата документу 19.05.2021 Справа № 334/7716/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/7716/18                    Головуючий у 1 інстанції Гнатюк О.М.

Провадження № 22-ц/807/1369/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Крилової О.В.

за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко Володимир Іванович, Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І., Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В позові зазначено, що у вересні 2018 року у Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області позивач дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження відносно нього, на підставі виконавчого напису нотаріуса №1026 від 27.12.2017 року.

З матеріалів ВП №57193070 отримав копію виконавчого напису 1026 від 27.12.2017 року, який вчинено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко Володимиром Івановичем 27.12.2017 року за заявою ОСОБА_1 , щодо звернення стягнення на майно позивача, в рахунок нібито безспірної заборгованості за договором позики №58 від 30.01.2017 року та договором про зміни до договору позики від 24.05.2017 року за №442, в сумі 2379700 гривень, з заборгованістю позивач категорично не згодний.

Вважає, що приватний нотаріус вчинив вищенаведений виконавчий напис з порушенням чинного законодавства, не пересвідчившись у безспірності заборгованості чи взагалі її наявності, а саме у позивача перед ОСОБА_1 , не врахувавши факт відсутності надісланої письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю, тобто позивачу, порушено вимоги ст. 33, 35 ЗУ «Про іпотеку», ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат».

В порушення пункту 4 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 22 лютого 2012 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус під час вчинення виконавчого напису не зазначив прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, одночасно вказано два види стягнення: суми, що підлягають стягненню, та звернення стягнення на майно, що є неможливим, не враховано, що позивач не є боржником, та йому взагалі не пропонувалося здійснити виконання нібито існуючих зобов`язань у ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 , що не дозволяло вчиняти виконавчий напис, так як від нього не вимагалося погашення заборгованості чи передача предмету іпотеки ОСОБА_4 , тобто порушено процедуру звернення стягнення на майно.

Після отримання вимоги від ОСОБА_1 через приватного нотаріуса, ОСОБА_3 заявою від 12.12.2017 року повідомила приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. свою не згоду з сумою боргу, більше того вказала про оскарження договорів на підставі, яких ОСОБА_1 намагався провести стягнення, при цьому застерігала нотаріуса щодо невчинення ніяких нотаріальних дій. Але нотаріусом була проігнорована ця заява-вимога, яка вказувала на відсутність безспірності заборгованості ОСОБА_3 .

Позивач зазначає на відсутність у відповідача доказів підтверджуючих безспірність заборгованості та її існування на дату вчинення виконавчого напису, відсутність засвідченої стягувачем письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана майновому поручителю, а також будь-яких інших письмових доказів, які підтверджують безспірність заборгованості відповідно до норм статті 88 Закону України "Про нотаріат", пункту 283, 284 Інструкції та підпункту "б" частими 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року №1172.

Просив суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. №1026 від 27.12.2017 року, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 27.12.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко Володимиром Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1026 про звернення стягнення на житловий будинок літ. А , житловою площею 24,4 кв.м. загальною площею 45,2 кв. м. сарай літ.Б, вбиральня літ.Д, водопровід №2, басейн літ. К, паркан №№5, 6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 невиплачені у строк на підставі договору позики грошові кошти в розмірі 2379700, грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. 7.02.2017 року за реєстровим №63 та договорі про зміни до іпотечного договору, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. за реєстровим №443.

Відповідно до свідоцтва від 27.12.2017 року приватним нотаріусом Грищенко В.І. посвідчено, що заяву ОСОБА_1 щодо порушень умов договору позики в частині повернення грошових коштів передано ОСОБА_3 .

Згідно з договором позики від 30.01.2017 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1254000 грн. до 24.05.2017 року

Відповідно до договору від 24.05.2017 року про зміни до договору позики 30.01.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , змінено перший абзац договору позики №58,а саме зазначено про передачу грошових коштів в розмірі 2379700 грн. терміном до 1.11.2017року.

На виконання договору позики від 30.01.2017 року за реєстровим №58, а також усіх додаткових угод до нього, між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) уклали іпотечний договір 7.02.2017 року, з яким предметом іпотеки виступив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .

07 листопада 2017 року ОСОБА_3 отримала через нотаріуса Грищенко В.І. заяву ОСОБА_1 щодо порушень умов договору позики та пропозиції повернути грошові кошти у 30 денний термін.

12 грудня 2017 року ОСОБА_3 надала заяву приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. про невизнання суми боргу та бажання оспорювати договір позики.

27 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. видано виконавчий напис за яким звернуто стягнення на житловий будинок літ. А, житловою площею 24,4 кв.м. загальною площею 45,2 кв. м. сарай літ.Б, вбиральня літ.Д, водопровід №2, басейн літ. К, паркан №№5, 6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 та був переданий в іпотеку за іпотечним договором №63 та договором про зміни до іпотечного договору в якості забезпечення зобов`язань боржника ОСОБА_3 за договором позики від 30.01.2017 року, строк платежу за яким настав 01.11.2017 року період, за який здійснюється стягнення з 1 червня 2017 року по 1 листопада 2017 року; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 невиплачені в строк на підставі договору позики від 30.01.2017 року в розмірі 2379700 грн. У зв`язку з несвоєчасним поверненням позики боржником сума боргу стягується з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачується пеня в розмірі 1 відсоток від суми, що підлягає поверненню, за кожний день прострочення виконання.

Постановою від 11.09.2018 року державним виконавцем Дніпровського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Красних О.Д. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1026, виданий нотаріусом Грищенко В.І. 27.12.2017 року, про звернення стягнення на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

07 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про передання  ОСОБА_2  заяви про порушення ОСОБА_3  умов договору позики та вказане на те, що у випадку невиконання останньою договору позики в частині повернення коштів буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №63 та договором про зміни до іпотечного договору в якості забезпечення зобов`язань боржника ОСОБА_3 за договором позики від 30.01.2017 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про обґрунтованість позовних вимог, оскільки такий висновок узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів .

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Частиною першою статті 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною другою статті 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Виходячи з норм Закону України "Про нотаріат", у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис нотаріуса є одним з видів виконавчих документів.

Згідно з ч.2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виданий виконавчий напис не відповідає вказаним вимогам законодавства, оскільки в ньому зазначено два боржника – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зазначаючи звернення стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок, нотаріус не вказав суму заборгованості, в рахунок якої відбувається звернення. В той же час, зазначено про стягнення суми заборгованості з ОСОБА_3 в розмірі 2379700 грн.

У виконавчому написі зазначено, що в зв`язку з несвоєчасним поверненням позики боржником сума боргу стягнута з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пені в розмірі 1 відсоток від суми, що підлягає поверненню, за кожний день прострочення виконання, проте розрахунок індексу інфляції та пені нотаріусом у виконавчому написі не наведений.

Судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 року у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за ЗО днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду України в постанові від 20.05.2015 року у справі № 6-0158цс15, відповідно до якої можна говорити про правильність вчиненої нотаріальної дії у вчиненні виконавчого напису лише за умов, що 1) нотаріусу надані всі необхідні документи, визначені Переліком, що підтверджують безспірність заборгованості; 2) за наявності доказів належного направлення відповідачем письмової вимоги про усунення порушень: та 3) наявності доказів належного отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.

Враховуючи те, що виконавчий напис приватного нотаріуса був вчинений в порушення вимог Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Встановивши відсутність достатніх доказів наявності правової підстави для нарахування заборгованості, а також наявність очевидних суперечностей щодо розміру заборгованості, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у цій справі у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 травня 2021 року.

Головуючий

Судді: