АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.,
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Бондаренко Н.В.,
за участю: представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
представників відповідача, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника відповідача, Державного підприємства "Південь", - Білої Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного підприємства "Південь", смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного підприємства "Південь", смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області, про поновлення строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновлення на попередній роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а:
05 травня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, Державне підприємство Міністерства оборони України "Південь" про поновлення строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновлення на попередній роботі, оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В заяві позивач ОСОБА_2 зазначав, що наказом № 282 від 25 травня 2007 року він був прийнятий на роботу на посаду директора ДП МОУ "Південь" з укладенням контракту на строк з 25 травня 2007 року до 24 травня 2008 року. За два місяця до закінчення строку контракту, а саме 01 березня 2008 року, він звернувся до відповідача з письмовою заявою про продовження або укладення контракту на новий термін. Міністр оборони України доручив підготувати відповідний проект наказу для продовження контракту з ним на наступний період, а 27 березня 2008 року надав письмову згоду на продовження контракту.
На початку квітня 2008 року, ним, як стороною контракту, в Міністерстві оборони України був підписаний переукладений контракт для наступного його підпису відповідачем. Листом від 13 червня 2008 року за № 225/8/2885 відповідач повідомив його про згоду на продовження дії контракту на новий термін та подання проекту наказу Міністру оборони України на підпис, але в подальшому від видання наказу відповідач став ухиляться. Після закінчення дії контракту він фактично з відома МО України продовжував роботу на посаді директора підприємства. Допуск його до роботи після 24 травня 2008 року свідчить про те, що трудові відносини фактично тривали і дія вказаного строкового трудового договору була продовженою на невизначений строк. З 29 липня 2008 року по 27 листопада 2008 року він знаходився на лікарняному. Після виходу на роботу 27 листопада 2008 року йому видали трудову книжку з записом про звільнення з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку із закінченням дії контракту, і відмовилися виплатить по лікарняним листкам. Таким чином, на думку позивача, його було звільнено без законних підстав і він має право на поновлення на роботі на попередній посаді та на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. До теперішнього часу в порушення вимог ст. 47 КЗпП України йому не видали копію наказу про звільнення з роботи. Його тривала хвороба перешкодила своєчасно звернутись за захистом трудових прав до суду.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 21, 24, 39-1, 40, 47, 233, 234, 235 КЗпП України, позивач ОСОБА_2 просив суд поновити йому строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновити його на посаді директора ДП МО "Південь" та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
06 серпня 2008 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2008 року № 683-р цілісний майновий комплекс ДП МО "Південь" був переданий із сфери управління МО України до сфери управління Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі: Держкомпідприємництва).
У серпні 2009 року позивач ОСОБА_2 уточнив вимоги і звернувся до суду з вказаним позовом до Держкомпідприємництва та ДП "Південь" (а.с. 97-99).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року до участі у справі у якості відповідачів були притягнуті Держкомпідприємництво та ДП "Південь" (а.с. 92).
Представник відповідача, Держкомпідприємництва, проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що позивач ОСОБА_2 був звільнений з роботи на підставі наказу МО України № 328 від 30 липня 2008 року по п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку із закінченням строкового трудового договору, на законних підставах. З 22 травня 2008 року позивач мав знаходиться у щорічній та додатковій (навчальній) відпустці. Першим днем після завершення перебування у відпустці було 30 липня 2008 року. Дійсно 17 червня 2008 року позивач за власною ініціативою припинив чергову відпустку та приступив до виконання обов’язків директора ДП МО України "Південь", але це було самовільне рішення, а не допуск до роботи. Тому, на його думку, немає підстав вважати, що строковий трудовий договір був продовжений і вимоги позивача є безпідставними.
Представник відповідача, ДП "Південь" проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що дія контракту, укладеного позивачем ОСОБА_2 з МО України, закінчилась. Тому він був звільнений з роботи на підставі наказу МО України № 328 від 30 липня 2008 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України на законних підставах.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено. Суд поновив позивачу строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновив позивача на посаді директора ДП "Південь" та стягнув з відповідача, ДП "Південь", на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136 777 грн., а також у дохід держави судовій збір в розмірі 1 367 грн. і витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
В апеляційних скаргах відповідачі, Держкомпідприємництво та ДП "Південь", просять рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг відповідачів, Держкомпідприємництва та ДП "Південь" , пояснення на апеляції представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, представників відповідача, Держкомпідприємництва, - ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника відповідача, ДП "Південь", - Білої Ю.В., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідачів, Держкомпідприємництва та ДП "Південь", задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 25 травня 2007 року № 282 позивач ОСОБА_2 був призначений на посаду директора ДП МО України "Південь" з дня визначеного у контракті (а.с. 22).
25 травня 2007 року між МО України та позивачем ОСОБА_2 був укладений контракт про найм позивача на посаду директора ДП МО України "Південь" на термін з 25 травня 2007 року по 24 травня 2008 року (а.с. 24-33).
Відповідно до п. 18 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, та п. 5. 6 Контракту, контракт може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк за 2 місяці до закінчення строку дії контракту.
За два місяця до закінчення строку контракту, а саме 01 березня 2008 року, позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача з письмовою заявою про продовження або укладення контракту на новий термін (а.с. 36-37).
Міністр оборони України доручив підготувати відповідний проект наказу для продовження контракту з позивачем ОСОБА_2 на наступний період, а 27 березня 2008 року надав письмову згоду на продовження контракту (а.с. 38-40).
З 22 травня 2008 року позивач ОСОБА_2 знаходився у щорічній відпустці за 2008 рік, а потім наказом по ДП МОУ № 86-кл від 24 травня 2008 року йому була надана додаткова відпустку з 27 травня по 07 червня 2008 року, з продовженням щорічної відпустки до 22 червня 2008 року, з виходом на роботу 24 червня 2009 року (а.с. 204, 205).
Листом від 13 червня 2008 року за № 225/8/2885 МО України повідомило його про згоду на продовження дії контракту на новий термін та подання проекту відповідного наказу Міністру оборони України на підпис (а.с. 43).
Тому 17 червня 2008 року позивач ОСОБА_2 припинив відпустку і приступив до виконання обов’язків директора підприємства, з 17 червня по 18 червня 2008 року знаходився у відрядженні в м. Київ у МО України (а.с. 22-23).
Потім щорічна відпустка позивача була продовжена з 08 липня 2008 року по 20 липня 2008 року з виходом на роботу 22 липня 2008 року (а.с. 218-219, 231-232).
22 липня 2008 року позивач ОСОБА_2 знову приступив до виконання обов’язків директора підприємства.
Наказом МО України № 328 від 30 липня 2008 року позивач ОСОБА_2 був звільнений з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку із закінченням строкового трудового договору.
Суд першої інстанції з достовірністю встановив, що орган управління майном – МО України, не повідомляв позивача ОСОБА_2 письмово за 2 місяця до 24 травня 2008 року – терміну закінчення дії контракту, про рішення щодо недоцільності продовження з ним трудових відносин.
Після виходу з відпустки 17 червня 2008 року та 22 липня 2008 року, коли позивач вийшов на роботу та працював на своєму робочому місці, МО України також письмово не повідомляло свого працівника про намір припинити з ним трудові відносини.
Таким чином, після закінчення дії контракту з 24 травня 2008 року позивач ОСОБА_2 фактично з відома органу управління майном - МО України, продовжував виконувати обов’язки директора підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачі не довели в судовому засіданні ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції обставини, на які посилалися як на підставу своїх заперечень проти позову, а саме, що позивач ОСОБА_2 був звільнений з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на законних підставах.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що після закінчення строку трудового договору – 24 травня 2008 року, трудові відносини між позивачем ОСОБА_2 та МО України фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення. Тому дія строкового трудового договору від 25 травня 2007 року вважається продовженою на невизначений строк і позивача ОСОБА_2 звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строкового трудового договору, без законних підстав.
Отже, трудові права позивача ОСОБА_2 при звільненні з роботи були порушені і у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України підлягають судовому захисту шляхом поновлення його на роботі на посаді директора підприємства та виплати йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 136 777 грн.
З 29 липня 2008 року по 27 листопада 2008 року він знаходився на лікарняному.
Після виходу на роботу 27 листопада 2008 року позивачу видали трудову книжку з записом про звільнення з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку із закінченням дії контракту.
Як вбачається з матеріалів справи, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, пропущений позивачем ОСОБА_2 у зв’язку з його захворюванням на гостре порушення мозкового кровообігу і тривалим лікуванням та зверненням до прокуратури з проханням провести перевірку законності звільнення з роботи, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, копіями листків непрацездатності (а.с. 136-138), а також відповіддю Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України (а.с. 161-162).
Тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що цей строк пропущений з поважних причин та у відповідності до вимог ст. 234 КЗпП України підлягає поновленню.
Доводи відповідачів Держкомпідприємництва та ДП "Південь" в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, а саме, п. 18 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, та п. 5.6 Контракту, не можуть служити підставою для скасування рішення суду за таких обставин.
Відповідно до п. 18 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, та п. 5.6 Контракту, контракт може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк за 2 місяці до закінчення строку дії контракту.
За змістом вказаних норм права, власник або уповноважений орган – МО України, зобов’язаний у формі у якій укладений контракт, а саме, у письмовій, повідомити працівника про намір припинити з ним трудові відносини за 2 місяця до закінчення строку дії контракту.
Вказаних вимог закону МО України не виконало і не повідомило позивача ОСОБА_2 за 2 місяця до закінчення дії контракту про намір припинити з ним трудові відносини.
Позивач ОСОБА_2 за два місяця до закінчення строку контракту, а саме 01 березня 2008 року, звернувся до відповідача з письмовою заявою про продовження або укладення контракту на новий термін (а.с. 36-37).
Міністр оборони України доручив підготувати відповідний проект наказу для продовження контракту з позивачем ОСОБА_2 на наступний період, а 27 березня 2008 року надав письмову згоду на продовження контракту (а.с. 38-40).
Отже, не повідомленням працівника про намір припинити з ним трудові відносини за 2 місяця до закінчення строку дії контракту МО України суттєво порушило права позивача ОСОБА_2, оскільки він весь час законно сподівався на продовження дії контракту.
Посилання відповідачів Держкомпідприємництва та ДП "Південь" в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач ОСОБА_2 17 червня 2008 року приступив до виконання трудових обов’язків самовільно, не може бути прийнято до уваги, оскільки дані обставини не відповідають дійсності.
В суді першої та апеляційної інстанцій з достовірністю встановлено, що листом від 13 червня 2008 року за № 225/8/2885 МО України повідомило позивача ОСОБА_2 про згоду на продовження дії контракту на новий термін та подання проекту відповідного наказу Міністру оборони України на підпис (а.с. 43).
Тому 17 червня 2008 року позивач ОСОБА_2 припинив відпустку і приступив до виконання обов’язків директора підприємства, з 17 червня по 18 червня 2008 року знаходився у відрядженні в м. Київ у МО України (а.с. 22-23).
Після виходу з відпустки 17 червня 2008 року МО України також письмово не повідомляло свого працівника про намір припинити з ним трудові відносини.
Навпаки, в судовому засіданні доведено, що після закінчення дії контракту з 24 травня 2008 року позивач ОСОБА_2 фактично з відома органу управління майном - МО України, продовжував виконувати обов'язки директора підприємства.
Доводи відповідачів Держкомпідприємництва та ДП "Південь" в апеляційних скаргах про те, що суд першої інстанції не дав правової оцінки доказам наданим в підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони також не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні надані сторонами у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості й у відповідності до ст. 212 ЦПК України дав ним правильну оцінку.
Не приймаються до уваги і доводи відповідачів Держкомпідприємництва та ДП "Південь" в апеляційних скаргах про те, що позивач ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач дійсно тривалий час хворів, лікувався та звертався до прокуратури з проханням провести перевірку законності звільнення з роботи і тому пропустив строк з поважних причин.
При вирішенні цього трудового спору суд першої інстанції правильно послався на положення ст. 43 Конституції України, що кожен має право на труд та громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, та ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, 1950 р., яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства, що кожен має право на захист порушеного права справедливим судом.
Твердження відповідачів Держкомпідприємництва та ДП "Південь" в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є
неспроможними, оскільки наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і справедливим.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного підприємства "Південь" відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький