АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Бондаренко Н.В.,
за участю: представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, та
відповідачки ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про усунення перешкод в здійсненні права власності на квартиру шляхом знесення самочинних прибудов та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
25 листопада 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про усунення перешкод в здійсненні права власності на квартиру шляхом знесення самочинних прибудов та відшкодування моральної шкоди. В заяві позивачка ОСОБА_2 зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29 серпня 2007 року. Відповідачка ОСОБА_4, яка є власницею суміжної квартири № 13 вказаного будинку, без згоди колишньої власниці квартири, її матері ОСОБА_3, та її згоди самочинно прибудувала до капітальної стіни її квартири споруду площею біля 15 кв.м., до якої проведено водопровід та каналізація, що суттєво затемнило вікно і лишило приміщення кухні природного освітлення та вентиляції, а також збудувала високий цегловий паркан напроти кухонного вікна її квартири. 14 серпня 2008 року працівниками КП "ЖКС "Пересипський" був складений акт про обстеження її квартири, яким встановлено, що стіна в квартирі на висоті 1-1,5 м. – мокра, на стелі і стіні тріщини, в кімнаті сирість. Добровільно знести самочинно збудовану споруду відповідачка відмовляється, свариться та погрожує її матері та їй.
Її матір і вона неодноразово зверталися до різних установ, у тому числі і Суворовської районної адміністрації, з проханням вжити заходів щодо припинення незаконних дій відповідачки ОСОБА_5, але ці звернення не знайшли відгуку. Унаслідок протиправних дій відповідачки погіршився стан здоров'я її матері та завдані матеріальні збитки і моральна шкода, компенсацію за яку вона оцінює у 8 000 грн.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 23, 1167 ЦК України, позивачка ОСОБА_2 просила суд зобов'язати відповідачку ОСОБА_4 усунути перешкоди у володінні та користуванні квартирою шляхом знесення самочинно прибудованої споруди та паркану і стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду в розмірі 8 000 грн.
Відповідачка ОСОБА_4 проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що побудувала споруду без згоди власника квартири № 10, без належним чином оформленого проекту та дозволу для покращення своїх житлових умов. Позивачкою не доведений причинний зв’язок між пошкодженням її майна та стелі в її квартирі та зведенням прибудови, а також завдання моральної шкоди.
Представник третьої особи, Суворовської районної адміністрації, позов визнав і в своїх поясненнях зазначав, що дійсно відповідачка ОСОБА_4 самочинно збудувала споруду, чим порушує права позивачки. Неодноразові звернення, приписи та розпорядження райадміністрації про знесення споруди результатів не дали. Відповідачка ОСОБА_4 до теперішнього часу порушення вимог закону та прав позивачки не усунула.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд зобов'язав відповідачку ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинно прибудованої до капітальної стіни квартири № 10 споруди та цеглового паркану, стягнув з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн., судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_4, пояснення на апеляцію представника позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3, та відповідачки ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Власність зобов’язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до ст. 152 ЖК УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ОСОБА_1 народних депутатів.
(Стаття 152 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3187-12 від 06.05.93)
Згідно з підп. 6 п. б ч.1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до законодавства спорів питань містобудування належить до повноважень виконавчих органів.
Переобладнання та прийняття в експлуатацію переобладнаних будинків (квартир) проводиться з дозволу і за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29 серпня 2007 року (а.с. 5-6).
Відповідачка ОСОБА_4, яка є власницею суміжної квартири № 13 вказаного будинку, без згоди колишньої власниці квартири, матері позивачки - ОСОБА_3, та згоди позивачки, самочинно прибудувала до капітальної стіни квартири № 10 споруду, до якої проведено водопровід та каналізація, що затемнило вікно і лишило приміщення кухні природного освітлення та вентиляції, а також збудувала цегловий паркан напроти кухонного вікна квартири № 10.
14 серпня 2008 року працівниками КП "ЖКС "Пересипський" був складений акт про обстеження квартири № 10, яким встановлено, що стіна квартири на висоті 1-1,5 м. – мокра, на стелі і стіні тріщини, в кімнаті сирість (а.с. 8).
Неодноразово колишня власниця квартири № 10 матір позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3, зверталась до різних установ, у тому числі до Суворовської районної адміністрації та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Одеської міської ради, з зверненнями про порушення її прав самочинним будівництвом.
Приписом Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 8-Е-3489 від 30 грудня 2003 року та розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 37р від 13 січня 2004 року відповідачка ОСОБА_4 зобов’язувалася припинити самочинне переобладнання квартири та привести квартиру у первісний стан (а.с. 53, 54).
Однак привести квартиру в первісний стан та знести самочинно збудовані споруду та паркан відповідачка ОСОБА_4 відмовляється.
За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що переобладнання квартири № 13, належної відповідачки ОСОБА_4, шляхом прибудови до стіни квартири № 10 споруди площею 14 кв.м. на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, суперечить нормам чинного законодавства, є самочинним і здійснює негативний вплив на технічний стан належної позивачки ОСОБА_2 квартири та порушує її права.
У відповідачки ОСОБА_4 відсутні документи, які б свідчили про згоду власника земельної ділянки - Одеської міської ради, надати їй земельну ділянку під уже
збудоване самочинне нерухоме майно, що робить неможливим в перспективі узаконення самовільного будівництва та набуття права власності на нього.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За загальним правилом, передбаченим ст. 376 ЦК України, самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила або за її рахунок за позовом осіб, права яких порушені самочинним будівництвом, або за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка ОСОБА_2 має право вимагати у відповідачки усунення перешкод у користуванні належної їй квартирою шляхом знесення самочинно збудованих споруди та паркану нею самою або за її рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачці ОСОБА_2 з вини відповідачки заподіяна також і моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправним позбавленням відповідачкою ОСОБА_4 права позивачки користуватися належною їй квартирою належним чином на протязі тривалого часу.
З урахуванням положень ст. 23 ЦК України про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), викладених у п. п. 3, 9 постанови, суд правильно встановив, що розмір моральної шкоди, заподіяної позивачці ОСОБА_2 з вини відповідачки повинен складати 5 000 грн.
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості.
Твердження відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Доводи відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не дав правової оцінки відсутності доказів в підтвердження обґрунтованості вимог позову, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні надані сторонами у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості й у відповідності до ст. 212 ЦПК України дав ним правильну оцінку.
Тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: підпис В.О. Панасенков
підпис В.Ф. Парапан
підпис Р.Д. Громік
Копія вірна: суддя В.О. Панасенков