АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2010 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є.
Кононенко Н.А.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_2) на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року,
встановила :
Позивач та його представник звернулися до суду з позовом в якому просили суд скасувати розпорядження № 17 від 15 червня 2009 року про його звільнення з посади охоронця Вилківської міської ради ОСОБА_2, поновити його на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, так як на їх думку фактичного звільнення з посад охоронців не було, вони як працювали, так і працюють. Не заперечують, що йому пропонували роботу охоронця, але за трудовим договором, з чим він не був згоден.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що працював на посаді охоронця-вартового у Вилківській міській раді з 1 квітня 2005 року.
Розпорядженням голови Вилківської міської ради від 15 червня 2009 року № 17 звільнений з займаної посади в зв'язку зі скороченням апарату управління Вилківської міської ради за п. 1 ст. 40 КЗпП України. За два місяці до звільнення, його та двох інших охоронців попередили про звільнення в зв'язку зі скороченням посади сторожа за відсутності фінансування вказаних посад та запропонували на майбутнє виконувати вказану роботу на підставі угоди.
_____________________________________________________________________________
Справа № 22ц-893/2010р. Категорія ЦП: 52
Головуючий у першій інстанції - Бошков М.І.
Доповідач - Гайворонський С.П.
Оскільки позивач вважав, що його звільнення проведено з порушеннями законодавства про працю, він просив суд ухвалити рішення про скасування розпорядження за № 17 від 15 червня 2009 року про звільнення в зв'язку зі скороченням апарату управління Вилківської міської ради, поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_2.) просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов’язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, згідно положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п. 1 ч. ст. 1 ст. 40 КЗпП України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як вказано в роз’ясненнях викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
В судовому засіданні апеляційний суд встановив наступне.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_2., 01 квітня 2005 року останній був прийнятий на роботу в Вилківську міську раду на посаду охоронця (сторожа) з оплатою згідно штатного розпису (а.с. 4).
Рішенням Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області від 22 травня 2009 року №777 «Про затвердження штатного розпису Вилківської міської ради, її виконавчого апарату та робітників, зайнятих їх обслуговуванням», затверджений штатний розпис працівників Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області.
Згідно з штатним розписом Вилківської міської ради Одеської області, її виконавчого комітету та працівників, зайнятих їх обслуговуванням, з 16 червня 2009 року посада охоронців (сторожів) в вищевказаному штатному розписі відсутня (а.с. 19-23).
Згідно з витягом із розпорядження № 10 по виконкому Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області від 14 квітня 2009 року «Про скорочення штатів», у зв’язку з недостатністю коштів у бюджеті - попередити ОСОБА_2. про наступне звільнення з посади охоронця (сторожа) з 15 червня 2009 року (а.с. 11).
Відповідно до протоколу профспілкового комітету Вилківської міської ради від 14 квітня 2009 року профспілковий комітет Вилківської міської ради дав згоду на скорочення трьох окладів охоронців (сторожів) у зв’язку з недостатністю коштів в бюджеті (а.с. 17).
Як вбачається з акту складеного комісією Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області від 15 квітня 2009 року, ОСОБА_2 був попереджений про наступне звільнення з посади охоронця (сторожа) у зв’язку зі скороченням штатів, однак від особистого підпису у книзі розпоряджень останній відмовився (а.с. 10).
З витягу із розпорядження № 17 від 15 червня 2009 року «Про звільнення» вбачається, що ОСОБА_2 звільнений з посади охоронця (сторожа) відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 16).
Отже, як встановлено в судовому засіданні, скорочення посад охоронців Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області було обумовлене припиненням фінансування фонду заробітної плати вказаних посад з державного бюджету.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків про обґрунтованість підстав та правильність звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату працівників), оскільки ОСОБА_2 та його представник в порушення положень ст. 10 ЦПК України не довели ті обставини, на які вони посилались щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, що є обов’язком сторін відповідно до засад змагальності процесу у відповідності із зазначеною вище статтею ЦПК України, хоча при цьому суд першої інстанції створив сторонам по даній цивільній справі всі умови для змагальності процесу.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_2) - відхилити.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.
Головуючий С.П. Гайворонський
Судді
Л.Є. Виноградова
Н.А. Кононенко